01 липня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючої судді - Шеремет А.М.,
суддів: Демянчук С.В., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду від 15 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків, -
ОСОБА_1 20 лютого 2014 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
ОСОБА_2 08 травня 2014 року подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Рішенням Здолбунівського районного суду від 15 травня 2014 року в задоволенні даних позовів відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу.
Вказує, що норми діючого законодавства не містять вимоги про зазначення держави прямування дитини та часового проміжку перебування в цій державі.
При цьому покликаючись на ряд нормативних актів стверджує, що законодавством встановлено лише певний порядок її виїзду.
Зазначає, що судом не взято до уваги ту обставину, що сторонами визнано як первісний, так і зустрічний позови.
Просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
ОСОБА_2 в поданій апеляційній скарзі на рішення Здолбунівського районного суду від 15 травня 2014 року зазначає, що суд в повній мірі не врахував ті пояснення, які були надані представниками сторін, оскільки після розірвання шлюбу між сторонами склались напружені стосунки.
Не врахував суд і тієї обставини, що батьки не спілкуються один з одним, відповідно діти позбавлені можливості здійснювати поїздки за кордон на відпочинок та оздоровлення.
Суд не врахував, що законодавством не встановлюється жодних обмежень щодо того, в які саме країни та в який період часу може виїжджати один з батьків разом із дітьми.
Вказує, що не зазначив конкретних країн та точного періоду, на який необхідно надати дозвіл, оскільки звернувся до суду саме з метою отримання такого дозволу і не спроможний заздалегідь визначити, до яких саме країн і на який період часу планується поїздка з дітьми.
Просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог за зустрічним позовом в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 04 червня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітніх дітей - доньок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які не досягли 16 річного віку.
На час розгляду справи сторони по справі проживають окремо, а неповнолітні діти проживають із матір"ю.
Частиною 2 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно зі ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, і без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.
У ст. 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.
Зазначене свідчить про те, що позовні вимоги у дачі згоди на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди другого батька, повинні містити конкретну державу до якої має намір виїхати сторона у справі з неповнолітньою дитиною та обґрунтування відповідного проміжку часу перебування у цій державі.
Ця вимога обумовлена тим, що надається дозвіл на виїзд дитини у визначену державу, вчинення контролю міграційних служб за терміном та місцем перебування дитини.
Однак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ні в суді першої інстанції ні під час розгляду справи апеляційним судом не змогли вказати конкретного проміжку часу перебування їх з дитьми за кордоном.
Таким чином, суд вірно відмовив у задоволенні вимог сторін на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків, оскільки Закон України "Про порядок виїзду з України і виїзду в Україну громадян України" не передбачає ухвалення судом рішення щодо дозволу одному із батьків на постійні (неодноразові) виїзди дитини, що не досягла 16-ти років, без згоди одного із батьків, а лише на одноразові.
Крім того, в матеріалах справи відсутні, а апелянтами не представлені докази чинення другим з подружжя перешкод у виїзді дитини за кордон у конкретних випадках.
З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв"язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись, ст. ст. 11, 303, 304, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду від 15 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуюча А.М. Шеремет
Судді: С.В. Демянчук
Н.М. Ковальчук