ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/11083/14 14.07.14
Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр"
доСпільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю
простягнення 808557 грн 52 коп.
Представники:
від позивача: Циба В.К. - представник за довіреністю № 485 від 27.11.2013
від відповідача: Павлік О.М. - представник за довіреністю № 1379 від 05.11.2013
05.06.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" з вимогами до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 808557 грн 52 коп. заборгованості за договорами поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та № 54 від 28.01.2014, в тому числі: 585151 грн 95 коп. основного боргу, 37158 грн 36 пені, 7775 грн 88 коп. 3 % річних, 32183 грн 34 коп. інфляційних втрат та 146287 грн 99 коп. штрафу
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладених між сторонами договорів поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та № 54 від 28.01.2014 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 230555 грн 80 коп. за договором поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та 354596 грн 15 коп. за договором поставки нафтопродуктів № 54 від 28.01.2014, крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договорами позивачем нараховано штрафні санкції, а саме за договором поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 пеню у розмірі 22683 грн 07 коп., штраф у розмірі 57638 грн 95 коп., 3 % річних у розмірі 4919 грн 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 12680 грн 56 коп., та договором поставки нафтопродуктів № 54 від 28.01.2014 - пеню у розмірі 14475 грн 29 коп., штраф у розмірі 88649 грн 04 коп., 3 % річних 2856 грн 20 коп., інфляційні втрати у розмірі 19502 грн 78 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 порушено провадження у справі № 910/11083/14 та справу призначено до розгляду на 27.06.2014.
18.06.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
27.06.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про витребування доказів.
У судове засідання 27.06.2014 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник відповідача підтримав клопотання при витребування доказів. Розглянувши зазначене клопотання, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні зазначеного клопотання, у зв'язку з необґрунтованістю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2014 розгляд справи відкладено на 14.07.2014, у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та невиконанням останнім вимог ухвали суду.
14.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про повернення позову без розгляду, про зменшення розміру штрафних санкцій, та відзив на позовну заяву.
У судове засідання 14.07.2014 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на відсутність доказів направлення позивачем рахунків та неправомірність одночасного нарахування пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу.
У судовому засіданні 14.07.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд
10.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Центр» (постачальник) та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 15, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у відповідності із замовленням передавати партіями у власність покупцю нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується приймати нафтопродукти та своєчасно здійснювати їх оплату на умовах даного договору та додаткових угод до нього.
Згідно з пунктом 10.3. договору № 15 даний договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013, а в частині виконання зобов'язань до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання.
28.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Центр» (постачальник) та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 54, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у відповідності із замовленням передавати партіями у власність покупцю нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується приймати нафтопродукти та своєчасно здійснювати їх оплату на умовах даного договору та додаткових угод до нього.
Згідно з пунктом 10.3. договору № 54 даний договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2014, а в частині виконання зобов'язань до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання.
Відповідно до пункту 3.1. договорів поставки нафтопродуктів № 15 та № 54 покупець зобов'язується оплатити товар згідно умов визначених в додаткових угодах до даного договору. В разі проведення поставки товару без підписання додаткової угоди (за усним/письмовим замовленням), на дану партію товару покупець зобов'язаний провести розрахунок 100 % передоплати.
Оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку, якщо інше не передбачено в додаткових угодах до цього договору. У випадку неотримання від постачальника рахунку оплата проводиться протягом 2 (двох) банківських днів по реквізитах вказаних у договорі (пункт 3.2. договорів поставки нафтопродуктів № 15 та № 54).
У відповідності до пункту 3.3. рахунок надсилається покупцю факсимільним зв'язком або електронною поштою та оригінал поштовим листом на вказану у договорі адресу протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання товару покупцем.
Положеннями пункту 3.7. договорів поставки нафтопродуктів № 15 та № 54 кінцеві розрахунки за отриманий товар здійснюються покупцем на підставі рахунку, виставленого постачальником не пізніше 2 (двох) банківських днів після отримання товару з урахуванням особливостей пункту 3.2. договору.
Відповідно до додаткової угоди № 10 від 13.09.2013 до договору поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 сторони погодили, що постачальник зобов'язується передати у власність, покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, а саме паливо дизельне ДТ-Л-К4, сорт С, у кількості 38585 літрів на загальну суму 356911 грн 25 коп. (з ПДВ). Також сторони погодили строк оплати нафтопродуктів до 27.09.2013.
Відповідно до додаткової угоди № 11 від 01.11.2013 до договору поставки нафтопродуктів № 15 сторони погодили, що постачальник зобов'язується передати у власність, покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, а саме паливо дизельне ДТ-Л-К5, сорт С, у кількості 39180 літрів на загальну суму 362415 грн 00 коп. (з ПДВ). Також сторони погодили строк оплати нафтопродуктів до 14.11.2013.
Відповідно до додаткової угоди № 12 від 24.12.2013 до договору поставки нафтопродуктів № 15 сторони погодили, що постачальник зобов'язується передати у власність, покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, а саме паливо дизельне ДТ-З-К4, сорт F, у кількості 37320 літрів на загальну суму 342970 грн 80 коп. (з ПДВ). Також сторони погодили строк оплати нафтопродуктів до 10.01.2014.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 28.01.2014 до договору поставки нафтопродуктів № 54 сторони погодили, постачальник зобов'язується передати у власність, покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, а саме паливо дизельне ДТ-З-К4, сорт F, у кількості 38585 літрів на загальну суму 354596 грн 80 коп. (з ПДВ). Також сторони погодили умови оплати: відстрочка платежу 14 календарних днів.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом, на виконання умов додаткової угоди № 10 від 13.09.2013 до договору поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 на підставі письмового звернення відповідача (лист № 1147 від 12.09.2013) позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято нафтопродукти на загальну суму 356911 грн 25 коп. (з ПДВ), що підтверджується підписаною та скріпленою печатками обох сторін видатковою накладною № Ц2063 від 16.09.2013 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 000001267 від 16.09.2013, а також виставленим позивачем рахунком на оплату № Ц420 від 13.09.2013, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
Як встановлено судом, на виконання умов додаткової угоди № 11 від 01.11.2013 до договору поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 на підставі письмового звернення відповідача (лист № 1345 від 31.10.2013) позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято нафтопродукти на загальну суму 362415 грн 00 коп. (з ПДВ), що підтверджується підписаною та скріпленою печатками обох сторін видатковою накладною № Ц2751 від 01.11.2013 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 000001722 від 01.11.2013, а також виставленим позивачем рахунком на оплату № Ц1063 від 01.11.2013, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
Як встановлено судом, на виконання умов додаткової угоди № 12 від 24.12.2013 до договору поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 на підставі письмового звернення відповідача (лист № 1541 від 24.12.2013) позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято нафтопродукти на загальну суму 342970 грн 80 коп. (з ПДВ), що підтверджується підписаною та скріпленою печатками обох сторін видатковою накладною № Ц3360 від 25.12.2013 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 000002119 від 25.12.2013, а також виставленим позивачем рахунком на оплату № Ц1570 від 24.12.2013, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, а саме відповідачем здійснено лише часткову оплату отриманого товару: за видатковою накладною № 2063 від 16.09.2013 - 23.10.2013 у розмірі 150000 грн 00 коп., 31.10.2013 у розмірі 100000 грн 00 коп., 11.12.2013 у розмірі 106911 грн 25 коп.; за видатковою накладною № Ц2751 від 01.11.2013 - 11.12.2013 у розмірі 62415 грн 00 коп., 24.12.2013 у розмірі 300000 грн 00 коп.; за видатковою накладною № Ц3360 від 25.12.2013 - 24.12.2013 у розмірі 62415 грн 00 коп., 23.01.2014 у розмірі 50000 грн 00 коп., у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за отриманий товар за договором поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та додатковою угодою № 12 від 24.12.2013 у розмірі 230555 грн 80 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (банківськими виписками) та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати поставленого позивачем товару на суму 230555 грн 80 коп. Крім того, сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 21.05.2014 за договору поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013, відповідно до якого сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 230555 грн 80 коп.
Як встановлено судом, на виконання умов додаткової угоди № 1 від 28.01.2014 до договору поставки нафтопродуктів № 54 від 28.01.2014 та на підставі письмового звернення відповідача (лист № 39 від 28.01.2014) позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято нафтопродукти на загальну суму 354596 грн 15 коп. (з ПДВ), що підтверджується підписаною та скріпленою печатками обох сторін видатковою накладною № Ц131 від 29.01.2014 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 000002214 від 29.01.2014, а також виставленим позивачем рахунком на оплату № Ц116 від 28.01.2014, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за отриманий товар за договором поставки нафтопродуктів № 54 від 28.01.2014, а саме, додатковою угодою № 1 від 28.01.2014 до нього, у розмірі 354596 грн 15 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (банківськими виписками) та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати, поставленого позивачем, товару на суму 354596 грн 15 коп. Крім того, сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 21.05.2014 за договору поставки нафтопродуктів № 54 від 28.01.2014, відповідно до якого сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 354596 грн 15 коп.
Щодо тверджень відповідача про ненаправлення відповідачем рахунків на оплату, суд зазначає, що строк оплати встановлюється в додаткових угодах, що погоджено сторонами відповідно до пункту 3.5. договорів поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та № 54 від 28.01.2014, а тому факт направлення або ненаправлення рахунків не прив'язаний до моменту виникнення обов'язку з оплати у відповідача.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем за договорами поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та № 54 від 28.01.2014, вимоги позивача про стягнення з відповідача 230555 грн 80 коп. заборгованості за поставлений товар згідно додаткової угоди № 12 від 24.12.2013 до договору поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та 354596 грн 15 коп. - додаткової угоди № 1 від 28.01.2014 до договору поставки нафтопродуктів № 54 від 28.01.2014, підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 22683 грн 07 коп., 3 % річних у розмір 4919 грн 68 коп. та інфляційні витрати у розмірі 12680 грн 56коп. за період прострочення з 27.09.2013 по 11.12.2013 за видатковою накладною № Ц2063 від 16.09.2013, з 14.11.2013 по 24.12.2013 за видатковою накладною № Ц2751 від 01.11.2013, з 10.01.2014 по 20.05.2014 за видатковою накладною № Ц3360 від 25.12.2013. Крім того позивачем нараховано відповідачу штраф за прострочення проведення взаєморозрахунків на 15 календарних днів за договором поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 у розмірі 57638 грн 95 коп.
У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів № 54 від 28.01.2014 позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 14475 грн 29 коп., 3 % річних у розмір 2856 грн 20 коп. та інфляційні витрати у розмірі 19502 грн 78 коп. за період прострочення з 12.02.2014 по 20.05.2014 за видатковою накладною № Ц131 від 29.01.2014. Крім того позивачем нараховано відповідачу штраф за прострочення проведення взаєморозрахунків на 15 календарних днів за договором поставки № 54 від 28.01.2014 у розмірі 88649 грн 04 коп.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно пунктом 6.4. договорів у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується на весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору, без обмеження шестимісячним або іншим строком нарахування та стягнення пені визначеного чинним законодавством України.
У випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 25 % від суми заборгованості, не пізніше 20 календарних днів після дати прострочення проведення таких розрахунків (пункт 6.5 договорів).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені та штрафу) відповідно до пунктів 6.4. та 6.5. договорів та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договорами, позивачем були правомірно нараховано штраф, пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок пені у розмірі 22683 грн 07 коп., 3 % річних у розмір 4919 грн 68 коп. та інфляційних втрат у розмірі 12680 грн 56коп., нарахованих за період прострочення з 27.09.2013 по 11.12.2013 за видатковою накладною № Ц2063 від 16.09.2013, з 14.11.2013 по 24.12.2013 за видатковою накладною № Ц2751 від 01.11.2013, з 10.01.2014 по 20.05.2014 за видатковою накладною № Ц3360 від 25.12.2013, штрафу за прострочення проведення взаєморозрахунків на 15 календарних днів за договором поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 у розмірі 57638 грн 95 коп., та пені у розмірі 14475 грн 29 коп., 3 % річних у розмір 2856 грн 20 коп., інфляційних витрат у розмірі 19502 грн 78 коп. нарахованих за період прострочення з 12.02.2014 по 20.05.2014 за видатковою накладною № Ц131 від 29.01.2014 та штрафу за прострочення проведення взаєморозрахунків на 15 календарних днів за договором поставки № 54 від 28.01.2014 у розмірі 88649 грн 04 коп., суд вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо того, що одночасне нарахування пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання суперечить чинному законодавству України та є неправомірним, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до пункту 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
14.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідно до якого просить суд відмовити позивачу в стягненні штрафу.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Нормами статті 233 господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У відповідності до пункту 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).
У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).
Відповідно до пунктом 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У зв'язку з тим, що відповідачем не надано будь-яких доказів того, що даний випадок є винятковим, доказів наявності викладених вище обставин, зокрема, доказів вжиття заходів для належного та своєчасного виконання грошового зобов'язання за договорами, та з огляду на те, що порядок та строки нарахування штрафних санкцій (пені та штрафу) визначені сторонами в договорах поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та № 54 від 28.01.2014 за взаємною згодою сторін, суд вважає клопотання відповідача необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Розглянувши клопотання про повернення позову без розгляду, подане відповідачем до відділу діловодства суду 14.07.2014, суд прийшов до висновку про його необґрунтованість та безпідставність.
Зазначене клопотання мотивоване тим, що позивачем порушено правило об'єднання позовних заяв.
Відповідно до частини 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Відповідно до пункту 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, № 18 позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Судом встановлено, що позивачем у позовній заяві об'єднано вимоги, що виникли з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, а саме позивачем заявлено вимоги щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій за укладеними між сторонами договорами поставки нафтопродуктів № 15 від 10.01.2013 та № 54 від 28.01.2014, які містять аналогічні умови. Крім того, відповідно до Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заява, на підставі норм статті 63 цього кодексу, на стадії розгляду справи по суті не передбачено.
З огляду на вищевказане, заявлене відповідачем клопотання про повернення позову без розгляду визнається судом необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 17, ідентифікаційний код 20057315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" (02160, м. Київ, пр-т Возз'єднання, буд. 7-А, ідентифікаційний код 35823120) заборгованість у розмірі 585151 (п'ятсот вісімдесят п'ять тисяч сто п'ятдесят один) грн 95 коп., пеню у розмірі 37158 (тридцять сім тисяч сто п'ятдесят вісім) грн 36 коп., 3 % річних у розмірі 7775 (сім тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн 88 коп., інфляційні втрати у розмірі 32183 (тридцять дві тисячі сто вісімдесят три) грн 34 коп., штраф у розмірі 146287 (сто сорок шість тисяч двісті вісімдесят сім) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 16171 (шістнадцять тисяч сто сімдесят один) грн 15 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 21.07.2014
Суддя І.М. Отрош