"14" липня 2014 р. м. Київ К/800/56972/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Вербицької О.В.
Моторного О.А.
при секретарі Гончар Н.О.
за участю представника позивача - Алексєєнка О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013
у справі № 2а-2130/12/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль»
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, від 23.01.2012 № 0001492330.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято по справі нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Автомагістраль» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків контрагентами-постачальниками ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД» та ТОВ «ПІЛІГРИМ-ПЛЮС» за звітний період серпень 2011 року, складено акт № 3/23-300/32884416 від 03.01.2012, в якому зафіксовано порушення: п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по контрагенту-постачальнику ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД», що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 882 160,13 грн.
На підставі результатів вказаної перевірки, 23.01.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001492330 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 323 240,20 грн., в т.ч.: 882 160,13 грн. основного платежу та 441 080,07 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Донараховуючи грошове зобов'язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням, податковий орган виходив з того, що надані позивачем до перевірки документи не свідчать про отримання, транспортування, навантаження, розвантаження товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД»; актом № 2684/37008983 від 24.10.2011 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у серпні 2011 року» встановлено відсутність у ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД» основних фондів, складських приміщень, трудових резервів, відсутність даного суб'єкта господарювання за місцезнаходженням.
Матеріалами справи встановлено, що 05.05.2010 між ТОВ «Автомагістраль» (покупець) та ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД» (постачальник) було укладено договір поставки матеріалів № 116 та додаткову угоду до нього, за умовами яких постачальник зобов'язується передавати у власність покупця в порядку та на умовах, визначених цим договором матеріали, а останній зобов'язується приймати та оплачувати їх на умовах даного договору.
Факт виконання умов зазначених договору та додаткової угоди судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими, податковими, товарно-транспортними накладними, журналом реєстрації документів за серпень 2011 року.
17.05.2010 між ТОВ «Автомагістраль» (замовник) та ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД» (виконавець) було укладено договір № 116/2 та додаткові угоди № 1 та № 2 до нього, за умовами яких замовник замовляє, а виконавець приймає на себе обов'язки з надання послуг дорожньо-будівельної чи іншої техніки, на умовах надання замовнику техніки за домовленістю сторін. Для виконання робіт надається техніка згідно заявок замовника.
Факт виконання умов зазначених договору та додаткових угод судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актами здачі-прийняття робіт, актами підтвердження виробітку механізмів та інструментів, нарядами-завданнями обліку роботи техніки, податковими накладними.
Суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД», позивач включив до складу податкового кредиту за серпень 2011 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з висновком податкового органу, викладеним в акті перевірки, посилаючись на те, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення ТОВ «Автомагістраль» операцій з контрагентом ТОВ «ТД «ГЕЛІОС ТРЕЙД».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення наступним, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.
Судом апеляційної інстанції встановлено формування позивачем податкового кредиту за серпень 2011 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, яка була зареєстрована платником податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції з поставки товару, виконання послуг мали місце, підтверджені первинними, розрахунковими та іншими документами, тому податковим органом безпідставно донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції спірним податковим повідомленням-рішенням.
Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді О.В. Вербицька
О.А. Моторний