17 липня 2014 року м. Київ К/9991/27350/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Кобилянського М.Г.,
Штульман І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, в якому просила визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області з виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати та стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь недосплачену заробітну плату та інші виплати, передбачені чинним законодавством за період з 01 січня 2010 року по 30 листопада 2010 року.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області щодо непроведення перерахунку заробітної плати позивачу з 01 січня 2010 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865, в редакції станом на 31 грудня 2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу грошового забезпечення позивача із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Визнано неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_2 з 01 січня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Визнано неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати позивача з 01 січня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_2 з 01 січня 2010 року, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку зобов'язано здійснити виплату недосплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу. Зобов'язано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритому у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недосплаченої ОСОБА_2 з 01 січня 2010 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, представник Міністерства фінансів України просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а за справою ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі та рішення судів щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що згідно Указу Президента «Про переведення суддів» від 17 січня 2002 року №35/2002 ОСОБА_2 переведено на роботу на посаду судді Будьоннівського районного суду м. Донецька.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865. За висновками суду при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати відповідачами було порушено право останнього на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому чинним законодавством, допущено бездіяльність щодо виконання вимог постанови Кабінету міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865, у зв'язку із чим така бездіяльність відповідачів підлягає визнанню незаконною.
Проте, колегія суддів касаційної інстанції з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може, оскільки вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» №2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.
На рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались, а тому на реалізацію цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865 було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи, яка набрала законної сили з 01 січня 2006 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» зазначену постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1, яким установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в адміністративній справі за позовом Особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи: Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865.
Зазначену постанову в цій частині залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року.
В той же час, постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» від 31 грудня 2005 року №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865.
Проте, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року у справі №К-37929/09 за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України було визнано такими, що не відповідають нормам матеріального права, та скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду України від 19 серпня 2009 року і відмовлено Особі в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» від 31 грудня 2005 року №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865.
Водночас, визнання нечинним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865 при наявності постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21 грудня 2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та №1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865», які також стосуються питання обчислення заробітної плати суддів, не давало підстав відповідачу здійснювати виплату заробітної плати у заявлених розмірах.
Крім того, пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни» від 28 лютого 1997 року №187 встановлено, що витрачання коштів органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами, іншими організаціями, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється на підставі їх кошторисів доходів і видатків, які затверджуються у встановленому порядку не пізніше, ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів.
Відповідно до частини другої статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису.
Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься Державна судова адміністрація України, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Законом України «Про Держаний бюджет України» та Бюджетним кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Згідно пункту 7 статті 23 Бюджетного кодексу України, усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.
Статтею 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 01 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.
Конституцією України визначено кінець бюджетного періоду - 31 грудня поточного року, тобто саме у цей час закінчуються всі бюджетні призначення. Винятком є лише випадок, коли окремим законом передбачається багаторічне призначення.
Виплати, якими є позовні вимоги позивача, не відносяться до багаторічних виплат.
З огляду на викладене, у відповідачів відсутнє право здійснювати платежі з бюджету без наявності відповідного бюджетного призначення.
Таким чином, колегія суддів касаційного суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо перерахунку заробітної плати на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року та постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року.
Відповідно до положень частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Оскільки обставини справи встановлено повно і правильно, але тільки в частині помилково застосовано матеріальний закон, то відповідно до частини четвертої статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції - зміні.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Із урахуванням наведених обставин ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року підлягає скасуванню, так як вона постановлена з порушенням норм матеріального права, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року необхідно змінити.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
постановила:
Касаційну скаргу Міністерства фінансів України задовольнити частково.
Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року змінити, скасувавши зазначену постанову в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії, та в цій частині ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2011 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя М.М. Заїка
судді: М.Г. Кобилянський
І.В. Штульман