ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72
№ 41/79-22/11
19.07.06 .
За позовом Акціонерної компанії «Харківобленерго»
До Відкритого акціонерного товариства «Державна енергетична компанія «Центренерго»
Про стягнення 5664908,02 грн.
Суддя Ковтун С.А.
Представники:
Від позивача не з'явились
Від відповідача не з'явились
Обставини справи:
До господарського суду міста Києва звернулась з позовом акціонерна компанія «Харківобленерго»до відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»про стягнення 5664908,02 грн. заборгованості за електричну енергію.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на акт звірки, підписаний сторонами, відповідно до якого у відповідача існує заборгованість перед позивачем на вказану суму.
Відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на відсутність договірних відносин з позивачем та заперечуючи проти прийняття акту звірки як належного доказу, оскільки він не є первинним бухгалтерським документом.
Рішенням суду 05.06.2003 у позові було відмовлено у зв'язку з недоведеністю позивачем існування заборгованості відповідача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2003 рішення господарського суду міста Києва скасовано та позовні вимоги задоволено повністю. Рішення апеляційного суду ґрунтується на актах звірки та авізо, на підставі яких суд дійшов висновку, що у відповідач існує заборгованість перед позивачем за отримані векселі.
01.12.2003 Вищим господарським судом України вказані судові рішення скасовані і справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. Підставою для скасування стало не з'ясування питання про те, які саме векселі були передані позивачем відповідачу та коли настав строк їх оплати.
В ході нового розгляду судом було призначено судово-бухгалтерську експертизу, на вирішення якої поставлені запитання про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлену останнім електроенергію, її розмір та строк настання зобов'язань по її оплаті. Проведення експертизи судом було доручено товариству з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Правозахист».
20.04.2005 господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, винісши рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 5661425,43 грн. заборгованості. В основу рішення покладений висновок судово-бухгалтерської експертизи, відповідно до якого у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 5661425,43 грн., яка виникла внаслідок фінансових та майнових відносин.
28.07.2005 Київський апеляційний господарський суд рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2005 залишив без змін.
За результатами розгляду касаційної скарги відповідача на судові рішення 06.12.2005 Вищим господарським судом України вони скасовані і справу повторно передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Підставою для скасування стало надання невірної оцінки обставинам справи. Зокрема, відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 06.12.2005, акти звірки розрахунків, на яких ґрунтуються судові рішення, не належать до первинних документів, а тому не можуть вважатись належним доказом проведення господарських операцій, не встановлено, яку суму заборгованості та за які товари і послуги було погашено емітованими відповідачем векселями, та не доведено факту отримання відповідачем листа-вимоги.
Під час повторного нового розгляду справи позивач подав суду пояснення, у яких підстави позову зазначив як стягнення заборгованості за векселями.
Відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на те, що векселі були погашені у зв'язку зі збігом платника та держателя в одній особі.
Також під час повторного нового розгляду справи суд в порядку ст. 31 ГПК України викликав для участі у процесі експерта товариства з обмеженою відповідальністю «Центр правової допомоги «Правозахист»Побеленську Н.А., яка проводила вищевказану судно-бухгалтерську експертизу, та зобов'язав експерта дати письмові пояснення з обставин, на які експерт посилається у своєму висновку, а саме: на підставі яких первинних документів була встановлена заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 2562583,43 грн., яким чином внаслідок взаємозаліку, як стверджує експерт, проведеного між сторонами у грудні 1999 року, могла виникнути заборгованість, оскільки взаємозалік -це спосіб припинення зобов'язань, якою є правова природа заборгованості, що виникла у відповідача перед позивачем (заборгованість за договором, за векселем тощо).
Експерт Побеленська Н.А. у судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, письмових пояснень з приводу поставлених запитань не надала.
Позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування у відповідача загального балансу останнього станом на 31.12.1999 з розшифровкою кредиторської заборгованості - рядки 630, 640. Клопотання судом відхилено, оскільки баланс не є первинним господарським документом, що фіксує здійснення господарської операції.
Розглянувши надані позивачем та відповідачами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»від 23.02.2006 № 3480-ІV векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
6 липня 1999 року Законом України № 826-Х ІV Україна приєдналась до Женевської конвенції 1930 року, якою запропоновано Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням обмежень, обумовлених додатком ІІ до цієї Конвенції.
Виходячи з Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі -Уніфікований закон), однією із особливостей вексельного зобов'язання є здійснення платежу за векселем не з ініціативи боржника, а за ініціативи кредитора.
Зокрема, відповідно до ст. 38 Уніфікованого закону, держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складення чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель до платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.
Отже, право вимоги про стягнення заборгованості за векселем, у тому числі, й у судовому порядку, належить держателю векселя.
Метою звернення до господарського суду, в силу ст. 1 ГПК України, є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Одним з основних принципів судочинства є принцип змагальності, який є конституційним принципом (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України) та знайшов своє відображення у відповідних нормах господарсько-процесуального законодавства (ст. 4-3 ГПК України).
Принцип змагальності проявляється в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 34 ГПК України).
При цьому, враховуючи законодавчо визначені підстави звернення до суду, на позивача покладається обов'язок доведення порушення або оспорення відповідачем прав і охоронюваних законом інтересів.
Оскільки право вимоги заборгованості за векселем належить його держателю, на позивача покладається обов'язок доведення вказаної обставини.
У той же час, позивач жодним чином не довів факт володіння векселями, платником за якими є відповідач, а матеріали справи: акт № 22498 від 30.12.1999, акт № 22625 від 30.12.1999 свідчать про те, що векселедержателем є відповідач.
За таких обставин доводи позивача щодо існування у відповідача перед ним заборгованості за векселями є не доведеними.
Також суд вважає не доведеним позивачем існування у відповідача цивільно-правових зобов'язань.
У спірний період підстави виникнення цивільних прав і обов'язків були передбачені ст. 4 ЦК УРСР, відповідно до якої цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Також однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 ЦК УРСР, є адміністративні акти.
29.05.1998 Харківською обласною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 445, відповідно до якого було вирішено продовжити практику застосування вексельних розрахунків за енергоносії, комунальні послуги, харчування, медикаменти, капітальне будівництво, транспортні та інші видатки з обласного бюджету, включаючи видатки бюджетів по відшкодуванню субсидій.
Отже, вказаним розпорядженням для розрахунків бюджету з господарюючими суб'єктами дозволено застосовувати поряд з грошовим платежем такий вид платежу як платіж шляхом видачі векселя, тобто воно стосується механізму розрахунків і не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків між позивачем і відповідачем.
З огляду на це, посилання позивача на розпорядження № 445 як на підставу виникнення зобов'язань між ним та відповідачем, є необґрунтованим.
Інших обставин, на підставі яких, відповідно до ст. 4 ЦК УРСР, виникають цивільні права та обов'язки, позивачем суду не наведено.
У свою чергу, суд, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не приймає як доказ висновок № 815 судово-економічної експертизи, проведеної судовим експертом з економічних питань ТОВ «ЦПД «Правозахист»Поселенською Н.А. виходячи з наступного.
Зокрема, експерт в обґрунтування існування заборгованості відповідача перед позивачем, посилається на акти звіряння, зазначаючи, що вони є первинними бухгалтерськими документами.
Однак, вказані висновки експерта є не правомірними, оскільки суперечать законодавству.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).
Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, акт звірки є зведеним обліковим документом і не належить до первинних бухгалтерських документів, тобто не фіксує здійснення господарської операції.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У зв'язку з цим акт звірки не може бути допустимим доказом, який свідчить про здійснення господарської операції, внаслідок якої виникають господарські зобов'язання.
Висновок експерта не містить посилання на первинні бухгалтерські документи.
Крім того, висновок експерта не містить інформації про ряд даних, на підставі яких він зробив висновок про існування заборгованості.
Зокрема, в досліджувальній частині висновку, даючи відповідь на перше і друге питання, експерт зазначає, що матеріали справи свідчать про існування станом на 01.12.1999 у позивача заборгованості перед відповідачем у розмірі 2562583,43 грн. Однак, висновок експерта не містить інформації, на підставі яких матеріалів справи він встановив вказані обставини.
Також суд не може прийняти до уваги мотивацію експерта, яка покладена в обґрунтування підстав виникнення заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 18728180,62 грн. На думку експерта, вона виникла внаслідок взаємозаліку, проведеного у грудні 1999 року.
У той же час, відповідно до ст. 217 ЦК УРСР, чинної на час проведення взаємозаліку, зарахування зустрічних однорідних вимог є одним із способів припинення зобов'язань.
Тобто, внаслідок взаємозаліку зобов'язання не виникають, а навпаки -припиняються, а тому висновок експерта в цій частині не ґрунтується на законі.
За таких обставин суд вважає, що висновок експерта не містить висновку, на підставі яких фінансових та майнових відносин у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, а її розрахунок у розмірі 5661425,43 грн. не підтверджується первинним бухгалтерськими документами та здійснений з порушенням цивільного законодавства України, що передбачає підстави виникнення та припинення зобов'язань.
З огляду на викладене, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
У позові відмовити повністю.
Суддя
С.А. Ковтун