Справа: № 2а-3918/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
19 червня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Бєлової Л.В.
Гром Л.М.
За участю секретаря: Свириди Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
Позивач - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року № 0016241700.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Макарівському районі Київської області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 29 лютого 2008 року № 1066, ОСОБА_3 передано у приватну власність: земельну ділянку площею 4,0800 га (Державний акт на право власності серії ЯЖ № 408954); земельну ділянку площею 4,8500 га (Державний акт на право власності серії ЯЖ № 408942); земельну ділянку площею 8,3600 га (Державний акт на право власності серії ЯЖ № 408944); земельну ділянку площею 9,2800 га (Державний акт на право власності серії ЯЖ № 408943).
15 червня 2011 року Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області винесено податкове повідомлення-рішення № 0016241700, яким позивачу нараховано земельний податок у розмірі 16 137, 56 грн.
Сума грошового зобов'язання у розмірі 16137, 56 грн. була визначена згідно наданих позивачем до податкового органу документів про право власності на земельну ділянку, а саме Державних актів на право власності на земельні ділянки.
Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки при нарахуванні суми податкового зобов'язання повинна застосовуватись ставка земельного податку у розмірі 0,1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один гектар сільськогосподарських угідь (ріллі).
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України та пунктів 14.1.123, 14.1.233 Податкового кодексу України, сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги; несільськогосподарські угіддя - це господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо.
Частиною 2 ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що поділ земель на сільськогосподарські угіддя та несільськогосподарські угіддя існує тільки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення.
Статтею 19 Земельного кодексу України, визначено перелік категорій земель.
Відповідно до цього переліку, земля сільськогосподарського призначення та землі для житлової та громадської забудови є різними категоріями земель.
Згідно ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу ст. 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 277.1 ст. 277 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Так, судом першої інстанції взято до уваги довідки Управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області від 26 жовтня 2011 року № 8728, № 8727, № 8725, № 87260, з яких вбачається, що належні позивачу на праві приватної власності земельні ділянки складаються повністю із сільськогосподарських угідь ріллі.
Разом з тим, відповідно до Державних актів на право власності на земельні ділянки, належні позивачу ділянки відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.
Крім того, згідно даних Державного земельного кадастру цільове призначення земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_3 визначено як для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що належні позивачу земельні ділянки не можуть бути віднесені до земель сільськогосподарського призначення (ріллі).
Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при нарахуванні позивачу суми податкового зобов'язання повинна застосовуватись ставка земельного податку у розмірі 0,1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один гектар сільськогосподарських угідь (ріллі).
Аналізуючи обставини справи та норми законодавства, колегія суддів вважає невірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року № 0016241700 прийнято правомірно та у відповідності до вимог Податкового кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
При цьому, Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність свого рішення.
Крім того, доводи, викладені в апеляційній скарзі, повністю спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області - задовольнити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року скасувати та прийняти нове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.
Повний текст постанови виготовлено 25.06.2014 року.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.