Головуючий у 1 інстанції - Зайцев Л.М.
Суддя-доповідач - Шишов О.О.
08 липня 2014 року справа №431/1037/14-а
приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Сухарька М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Старобільського районного суду Луганської області від 28 травня 2014 року у справі № 431/1037/14-а за позовом ОСОБА_2 до Чмирівської сільської ради, третя особа: ОСОБА_3, про визнання недійсним рішень, -
Постановою Старобільського районного суду Луганської області відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Чмирівської сільської ради, третя особа: ОСОБА_3, про визнання недійсним рішення Чмирівської сільської ради від 26.03.2004 року та рішення Чмирівської сільської ради від 06.12.2004 року.
З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та звернувся з апеляційною скаргою у якій вказав, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що 29.10.1997 року Чмирівська сільська рада прийняла рішення № 309 про передачу в приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель розміром 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1. В свою чергу, Чмирівська сільська рада, не скасувавши в судовому порядку своє попереднє рішення № 309 від 29.10.1997 року, прийняла 26.03.2004 року нове рішення про передачу в приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель розміром 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1. Вказане рішення суперечить вимогам діючого законодавства і порушує його право мати у власності земельну ділянку розміром 0,12 га визначених йому Генеральним планом утворення вул. Комунарів в с.Чмирівка, де в нього є житловий будинок. У виконання вищевказаного рішення була виготовлена технічна документація із землеустрою і рішенням сільської ради від 06.12.2004 року даний проект техдокументації був затверджений. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач ОСОБА_2 з поважної причини пропустив строк звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права, оскільки він дізнався про оскаржувальні рішення при розгляді адміністративної справи за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чмирівської сільської ради, СРКП «Старобільський районний земельно-інформаційний центр», третя особа: ОСОБА_3 про визнання дій органу місцевого самоврядування протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. (Справа № 431/2401/13-а) у березні 2014 року, а тому відповідно до вимог ст.100 КАС України суд вважає за необхідне поновити йому пропущений строк.
Відповідно до копії архівного витягу від 16.05.2008 року № 03-13/249, рішенням Чмирівської сільської ради від 29.10.1997 року ОСОБА_4 було передано в безоплатну приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,16 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5).
Постановою Старобільського районного суду від 24.03.2014 року по адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чмирівської сільської ради, СРКП «Старобільський районний земельно - інформаційний центр», третя особа: ОСОБА_3 про визнання дій органу місцевого самоврядування протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. (Справа № 431/2401/13-а) в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 було відмовлено за необґрунтованістю. (а.с.6-7). Вказана постанова набрала чинності.
Рішенням 14 сесії 24 скликання Чмирівської сільської ради від 26.03.2004 року ОСОБА_4 було передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,27 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).
З копії рішення Чмирівської сільської ради від 06.12.2004 року вбачається, що цим рішенням було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка передається у власність ОСОБА_4, розроблену СРКП «Старобільський районний земельно-інформаційний центр». Передано безкоштовно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0,2413 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. А пунктом 3 цього рішення рішення 14 сесії 24 скликання Чмирівської сільської ради від 26.03.2004 року вирішено вважати таким, що втратив силу. (а.с. 8).
Таким чином Чмирівська сільська рада сама фактично оскаржувальне рішення Чмирівської сільської ради від 26.03.2004 року вважає таким, що втратив силу, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання цього рішення незаконним і недійсним, є необґрунтованими, а тому в задоволенні цих вимог слід відмовити за необґрунтованістю.
На час вирішення оскаржу вальних рішень сільради ОСОБА_4 мала право за діючим на той час законодавством на приватизацію земельної ділянки.
З рішення Старобільського районного суду від 24.03.2008 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом (Справа 20455/2008 р.) позов ОСОБА_3 задоволено. За ОСОБА_3 визнано право власності у порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 0,2413 га на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЛГ №166126 наданого ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.21). Вказане рішення набрало чинності.
З копії рішення Старобільського районного суду від 21.10.2004 року вбачається, що за позовом ОСОБА_2 до Чмирівської сільської ради про відміну рішення Чмирівської сільської ради від 06.07.2004 року та стягненні моральної шкоди в задоволенні позову було відмовлено. З копії вказаного рішення вбачається, що між ОСОБА_2, Чмирівською сільською радою та ОСОБА_4 ще у 2004 році був спір за земельну ділянку, якою на той час користувалася ОСОБА_4 (спадкодавець третьої особи ОСОБА_3) Вказане рішення набрало чинності. (а.с.22-23).
Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки розміром 0,2413 га за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.24).
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Вони регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 144 Основного Закону органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування».
Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
До делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад згідно зі ст. 33 цього Закону належать, зокрема, вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, як встановлено ст. 12 Земельного кодексу України, належить організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів.
Частиною 3 ст. 158 Земельного кодексу України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Як встановлено ст. 107 Земельного кодексу України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Тобто, для відновлення меж земельних ділянок необхідно встановити розміри земельних ділянок, які знаходяться у користуванні осіб, розмір спірної земельної ділянки.
З акту обстеження земельної ділянки від 07.11.2013 р. та схеми обміру суміжних земельних ділянок позивача і третіх осіб вбачається, що комісією встановлені розміри земельних ділянок, які знаходяться у користуванні позивача та третіх осіб, встановлений фактичний розмір земельної ділянки як позивача, так і третіх осіб, фактично вирішено, в якому саме розмірі кожен землевласник повинен користуватися землею.
Згідно частини 1 статті 81 ЗК громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно статті 118 ЗК громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Згідно статті 121 ЗК громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Відповідно до частин 1, 3, 5 ст.158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
Згідно ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Статтею 107 Земельного кодексу України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 року із змінами, внесеними з постановою Пленуму ВСУ від 19.03.2010 року № 2 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді справ» - власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).
При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права.
Аналізуючи наведене законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд першої інстанції вважав, що при ухваленні спірних рішень Чмирівської сільської ради від 26.03.2004 року та від 06.12.2004 року, орган місцевого самоврядування діяв на підставі та в межах повноважень, та засобами, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд першої інстанції вважав, що відповідач довів правомірність вищевказаних дій в розумінні пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, позивач ОСОБА_2 та його представник не надали суду доказів про порушення їх прав як землекористувачів, або землевласників, не надавши копій документів про право власності на житловий будинок, рішення сільської ради про виділення позивачу земельної ділянки або інші документи, які б свідчили про їх право на частину земельної ділянки, яка була виділена ОСОБА_4 (спадкодавцю ОСОБА_3).
Посилання позивача ОСОБА_2 і його представника в позові на те, що розмір його земельної ділянки повинен бути 0,12 га нічим не підтверджені та спростовуються дослідженими копіями раніш винесених судових рішень.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Старобільського районного суду Луганської області від 28 травня 2014 року у справі № 431/1037/14-а - залишити без задоволення.
Постанову Старобільського районного суду Луганської області від 28 травня 2014 року у справі № 431/1037/14-а - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий О.О.Шишов
Судді І.В.Сіваченко
М.Г.Сухарьок