"04" липня 2014 р. м. Київ К/9991/54019/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Дніпропетровського міського обласного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення №232о/с від 19 жовтня 2010 року та поновлення на посаді за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2011 року,
17 січня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 20 вересня 2006 року №315 позивач був прийнятий на службу до органів внутрішніх справ на посаду оперуповноваженого відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області. Наказом ГУ МВС в Дніпропетровській області від 19 жовтня 2010 року №232 о/с позивач був звільнений зі служби в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 20 жовтня 2010 року. Вважає наказ про звільнення протиправним з огляду на наступне. 15 жовтня 2010 року на усну вимогу керівника відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області позивачем було подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням. Проте оскільки наміру звільнятись зі служби у нього не було, 18 жовтня 2010 року позивач подав рапорт на ім'я начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області з вимогою не розглядати попередньо подані рапорти про звільнення у липні 2010 року та 15 жовтня 2010 року. Однак рапорт позивача від 18 жовтня 2010 року не був прийнятий до уваги та в порушення вимог частини 2 статті 38 Кодексу законів про працю України позивача було звільнено зі служби. Позивач також вказує, що в періоди з 19 жовтня 2010 року по 26 листопада 2010 року та з 29 листопада 2010 року по 6 січня 2011 року він перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується виписним епікризом із історії хвороби №752 Дніпропетровської міської клінічної лікарні № 6 та виписним епікризом із історії хвороби № 3159 інституту гастроентерології АМН України. Витяг з наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 19 жовтня 2010 року №232 о/с позивач отримав лише 12 січня 2011 року. Просив поновити строк звернення до суду; визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 19 жовтня 2010 № 232 о/с; поновити позивача на посаді оперуповноваженого відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 20 жовтня 2010 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 19 жовтня 2010 року №232 о/с. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2011 року апеляційні скарги ГУ МВС України в Дніпропетровській області та Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ГУ МВС України в Дніпропетровській області, судами порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 19 жовтня 2010 року №232 о/с позивач був звільнений зі служби в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Підставою для звільнення став рапорти ОСОБА_1 від 12 липня 2010 року та 15 жовтня 2010 року.
18 жовтня 2010 року позивач подав на ім'я начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області рапорт, в якому просив попередньо написані рапорти щодо звільнення з органів внутрішніх справ не розглядати та вважати його недійсним.
Відповідно до пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов'язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим бажанням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.
Позивач, подаючи рапорт про звільнення, датований 12 липня 2010 року, зазначив, що просить звільнити його зі служби у зв'язку із незадовільним графіком роботи. У рапорті про звільнення, датованому 15 жовтня 2010 року, позивач не зазначив причину звільнення його зі служби органів внутрішніх справ. Відповідачем не перевірено наявності причин, що перешкоджають виконанню позивачем службових обов'язків та звільнено зі служби без з'ясування цих обставин. Крім цього, рапортом від 18 жовтня 2010 року позивач просив не звільняти його зі служби, оскільки він бажає продовжувати службу. Рапорт зареєстрований у Дніпропетровському міському управлінні ГУ МВС України в Дніпропетровській області 18 жовтня 2010 року.
Враховуючи приведені обставини, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до правильного висновку про відсутність законних підстав для звільнення позивача зі служби у запас Збройних Сил за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Суд першої інстанції у мотивувальній частині судового рішення помилково послався на положення статей 38 та 40 Кодексу законів про працю України, оскільки порядок проходження служби в органах внутрішніх справ урегульовано, зокрема, Законом України «Про міліцію» та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Застосування положень Кодексу законів про працю України у правовідносинах щодо проходження служби в органах внутрішніх справ допустимо лише у випадках, коли ці правовідносини не урегульовані зазначеним спеціальним законодавством. Спірні правовідносини у даній справі урегульовані Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а тому підстав для застосування норм трудового законодавства не було.
Проте зазначені обставини не вплинули на обґрунтованість та законність ухвалених судових рішень, а тому підстав для їх скасування не вбачається.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.