"17" червня 2014 р. м. Київ К/9991/26403/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,
розглянувши касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби
на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 року
та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2011 року
по справі № 2-а-12200/11/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віконт Плюс»
до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Віконт Плюс» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 29.03.2011 року № 00000102320 та № 0000092320.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 року у даній справі позов задоволено з огляду на обґрунтованість заявлених вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Червонозаводському районі міста Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Віконт Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
За результатами перевірки зафіксовано порушення ТОВ «Віконт Плюс» вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п.5.1 пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.4.4, пп.5.4.8, п.5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР) та п.123.1 ст.123, п.198.3 ст.198 ПК України.
На підставі висновків перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення № 00000102320 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 10319187,00 грн. та суми штрафу у розмірі 2579796,75 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000092320 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 199125,00 грн. та суми штрафу у розмірі 49781,25 грн.
Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР).
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період. На підтвердження виконання та фактичної оплати договорів надані відповідні платіжні доручення.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Також, пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - договори та додаткові угоди до них, акти здачі-прийняття послуг, податкові накладні, звіти про виконані роботи, видаткові накладні, платіжні доручення, акти прийняття на відповідальне зберігання, акти зняття з відповідального зберігання, а також прайси, які підтверджують обґрунтованість ціни.
Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Крім того, Законом № 334/94-ВР визначено, що звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін, якщо не встановлено протилежне.
Колегія суддів погоджується з висновком судів, що податковим органом не врахована інформація про укладені на момент продажу товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, не враховані такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, а також інші об'єктивні умови.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за вчиненими правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність договорів купівлі-продажу або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.
За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2011 року по справі №2-а-12200/11/2070 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.
Ухвала складена у повному обсязі 20.06.2014 р.