24 червня 2014 року м. Київ К/800/31497/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чернівецької митниці Міндоходів на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 року по справі № 2а/2470/1668/12 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Чернівецької обласної митниці про скасування повідомлень-рішень, -
ФОП ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Чернівецької обласної митниці про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.06.2012 року № 236 та № 237.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.03.2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Чернівецької обласної митниці було проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів позивачем.
За наслідками перевірки зафіксовано порушення підприємцем вимог пункту 2 статті VII Генеральної Угоди з Тарифів і Торгівлі (ГАТТ 1947), ст. ст. 264, 273 МК України та прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 22.06.2012 року №236, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання: мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності на суму 4203,65 грн. в т.ч. 3362,92 грн. - основний платіж та 840,73 грн. - штрафна санкція; № 237, яким визначено суму податкового зобов'язання податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України всього на суму 572155,10 грн., в т.ч. 457724,08 грн. - основний платіж та 114431,02 грн. - штрафна санкція.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Статтею 40 Митного кодексу України встановлено, що митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Пунктом 35 ст. 1 МК України визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, а митними процедурами, згідно з пунктом 19 цієї статті, є операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.
Статтями 87, 88 Митного Кодексу України передбачено, що обов'язок надання митному органу передбачених законодавством документів і відомостей, необхідних для виконання митних процедур, та відповідальність за їх достовірність, покладається на декларанта.
Згідно ст. 72 МК України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації та також необхідних для здійснення митного контролю і оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 41 МК України митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.
Частиною 1 ст. 69 МК України передбачено, що незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.
Як слідує з матеріалів справи, під час митного оформлення товару проводились консультації працівників митного органу та декларанта щодо правильності оформлення митних документів, передбачені вимогами Митного кодексу України. Після проведених відповідних процедур митна вартість товарів, ввезених позивачем, була визначена за шостим резервним методом, що підтверджується деклараціями митної вартості.
Так, в розділі «Митна вартість товарів визначена із застосуванням методу» вказано, що митна вартість товару була визначена митним органом саме за резервним (шостим) методом у відповідності до статей 266, 273 МК України. При цьому, джерело інформації, що використовувалось для обґрунтування правильності визначення митної вартості стала «База цінової інформації ДМСУ», про що чітко зазначено в деклараціях.
Як вбачається з матеріалів справи, Митним органом не заперечується той факт, що позивачем підчас митного оформлення товару в повному обсязі сплачені обов'язкові податки та збори визначені на підставі скорегованої митним органом митної вартості з дотриманням норм податкового законодавства.
Отже, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.
Відтак, правильним є висновок апеляційного суду, що митний орган не мав підстав для прийняття спірних повідомлень-рішень з огляду на відсутність для цього законних підстав.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Чернівецької митниці Міндоходів відхилити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 року по справі №2а/2470/1668/12 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.