03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/8879/2014 Головуючий у першій інстанції - Савицький О.А.
Доповідач - Оніщук М.І.
9 липня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Оніщука М.І.,
суддів Українець Л.Д., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Сливка А.В.,
за участю:
представника відповідача Антонюка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про визнання недійсним пункту договору добровільного страхування, стягнення суми страхового відшкодування та фінансових санкцій за порушення грошового зобов'язання,
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання пункту 13.1.13 Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу серія АМ № 003162 від 31.08.2010 недійсним та стягнення на його користь з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» 43 768,04 грн. в якості страхового відшкодування, 1 598,70 грн. пені за прострочення виконання за договором, 3% річних від простроченої суми у розмірі 3 863,58 грн., збільшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 2 150,21 грн., а також 773,39 грн. судового збору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказував, що 31.08.2010 між ОСОБА_3 та ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу серії АМ № 003162 від 31.08.2010. Згідно даного договору, позивач здійснив добровільне страхування належного йому легкового автомобіля марки «Nissan» модель «TIIDA» 2010 р.в. НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_2 на умовах КАСКО. Він повністю виконав всі свої фінансові й інші зобов'язання за договором перед ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», у тому числі, виплатив у повному розмірі страхову премію за договором.
18.01.2011 з його автомобілем стався страховий випадок. У встановленому чинним законодавством України та договором порядку він звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» через Регіональне управління ПрАТ «СК «ПЗУ України» в м. Одесі з відповідною заявою для отримання страхового відшкодування та компенсації витрат, пов'язаних з евакуацією автомобіля з місця здійснення ДТП, але ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» відмовило у виплаті ОСОБА_3 страхового відшкодування з посиланням на п. 13.1.13 договору, відповідно до якого однією з підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування є їзда протягом зимового сезону на шинах, які не відповідають такому сезону. Вказаний пункт договору суперечить вимогам ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» та іншим актам цивільного законодавства, а тому відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України має бути визнаний недійсним зі стягненням з відповідача страхового відшкодування.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.05.2014 в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає рішення суду незаконним і необґрунтованим, оскільки суд неповно встановив обставини справи і дійшов хибного висновку про відсутність підстав для визнання пункту договору недійсним та відсутність порушень прав позивача, як споживача послуг. Зокрема також вказує, що суд не звернув уваги на те, що на час скоєння ДТП погодні умови дозволяли, виходячи з рекомендацій виробника шин, що використовувались на автомобілі та загальновідомих фактів, безпечно керувати автомобілем, а скоєння ДТП є збігом низки випадкових несприятливих обставин, що ніяк не пов'язані із типом шин.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням вимог закону.
Позивач та/або його представник в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в апеляційній скарзі позивач просив розглянути справу за його відсутності. Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання колегії суддів оскаржуване рішення суду повністю відповідає вказаним вимогам процесуального закону.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив недоведеності та безпідставності заявлених вимог про визнання недійсними пункту Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, що укладений між сторонами.
Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що згідно Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу серія АМ № 003162 від 31.08.2010, ОСОБА_3 здійснив добровільне страхування належного йому легкового автомобіля «Nissan» модель «TIIDA» 2010 р.в. НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_2 на умовах КАСКО. Страхова сума за договором становить 175000 гривень.
Відповідно до п. 3.7 Договору добровільного страхування відповідач зобов'язався здійснювати позивачу страхові виплати за умови настання страхового випадку.
З протоколу про адміністративне правопорушення серія ВН № 259398 від 18.01.2011 та Довідки про пошкодження автомобіля внаслідок ДТП, вбачається, що 18.01.2011 за участі автомобіля ОСОБА_3 сталася дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася о 17:20 у м. Одесі на вул. Преображенській, 11, в якій було пошкоджено автомобіль позивача, що йому належить на праві власності.
19.01.2011 в порядку, встановленому договором добровільного страхування, позивачем було повідомлено ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» через Регіональне управління ПрАТ «СК ПЗУ Україна» в м. Одесі про вказану ДТП. У подальшому позивачем були зібрані та надані всі документи, а також зроблені всі дії, необхідні для виплати з боку ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» страхового відшкодування та компенсації витрат, пов'язаних з евакуацією автомобіля з місця здійснення ДТП, згідно умов договору добровільного страхування.
Згідно рахунку-фактури № СФ-036721 від 18.02.2011 ТОВ «Елефант», що є офіційним дилером компанії «Nissan» в Україні та здійснює офіційне сервісне обслуговування автомобілів цієї компанії, вартість ремонту автомобіля позивача була встановлена у розмірі 44205 грн. 54 коп.
Вказана сума була фактично сплачена позивачем на користь ТОВ «Елефант» за ремонт автомобіля, що підтверджується копіями фіскального чеку № 3821 від 18.02.2011 та № 3419 від 16.03.2011.
ЛистомЦентрального офісу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» № 1115-31 від 01.03.2011, за результатами розгляду наданих позивачем документів і фактичних обставин, що супроводжували здійснення ДТП, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» позивачу було повністю відмовлено у виплаті страхового відшкодування за договором і компенсацією витрат, пов'язаних з евакуацією автомобіля з місця здійснення ДТП.
На повторне звернення позивача до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із проханням переглянути попереднє рішення й прийняти нове рішення на його користь, листом Центрального офісу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» № 2724-31 від 05.05.2011 позивачу також було повністю відмовлено за усіма вимогами, а попереднє рішення ПрАТ «СК «ПЗУ «Україна» було залишено без змін.
Відмова ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у виплаті ОСОБА_3 страхового відшкодування мотивована посиланням на п. 13.1.13 Договору, відповідно до якого однією з підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування є їзда на таких шинах, зношування яких перевищує встановлені норми, і їзда протягом зимового сезону на шинах, які не відповідають такому сезону.
Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2012 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування, пені та моральної шкоди.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18.09.2012 скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2012 та ухвалено нове, яким стягнуто на користь позивача страхове відшкодування та пеня.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 скасовано рішення Апеляційного суду Одеської області від 18.09.2012 та залишено в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05.04.2012.
Відмовляючи в задоволенні вищевказаного позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивач порушив Правила дорожнього руху, експлуатуючи у зимових умовах автомобіль на літній гумі, що призвело до настання страхового випадку.
Частиною 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить визнати недійсним пункт 13.1.13 Договору, яким визначено підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування - їзда протягом зимового сезону на шинах, які не відповідають такому сезону, оскільки на його думку він суперечить вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.
Надавши належну правову оцінку вказаному пункту договору та вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного пункту договору недійсним.
Так, ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 982 ЦК України, передбачено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Частиною 1 ст. 991 ЦК України визначено випадки коли страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати, а саме у разі: навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину; що призвів до страхового випадку; подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; наявності інших підстав, встановлених законом.
Разом з цим ч. 2 вказаної статті визначено, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Відповідно до ст. 9 вказаного Закону, страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про страхування», правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №220.1.2009, які зареєстровані в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за №0690196 від 27.11.2008 року, визначають загальний порядок і умови укладання, виконання і припинення дії договорів добровільного страхування майнових інтересів страхувальника, пов'язаних з володінням, та/або користуванням, та/або розпорядженням Т/3.
Конкретні умови страхування до настання страхового випадку за умови, що такі зміни відповідають цим Правилам та не суперечать чинному законодавству України.
Пунктом 31 Правил дорожнього руху України передбачено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкції підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Підпунктом 6.3.3 пункту 6.3. Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.03.2007 № 0670528, передбачено, що не є страховим випадком подія, що сталася із застрахованим транспортним засобом внаслідок, зокрема, порушення водієм правил технічної експлуатації, згідно з вимогами Правил дорожнього руху України щодо технічного стану й обладнання транспортного засобу та використання не за призначенням або з порушенням умов технічної експлуатації (відповідно до приписів виробника).
Встановивши вищевказані фактичні обставини справи, що не заперечуються сторонами, та проаналізувавши вищеозначені правові норми, які регулюють виниклі спірні правовідносини сторін, суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний пункт договору страхування не суперечить чинним законодавчим та нормативним актам, а також вільному волевиявленню сторін договору, а відтак підстави для визнання його недійсним та, як наслідок, стягнення страхового відшкодування, відсутні.
З вищенаведеного вбачається, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Відтак доводи апеляційної скарги про неповноту встановлення обставин справи та порушення норм матеріального права є безпідставними та необґрунтованими. Також не можуть не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що суд не звернув уваги на те, що на час скоєння ДТП погодні умови дозволяли, виходячи з рекомендацій виробника шин, що використовувались на автомобілі та загальновідомих фактів, безпечно керувати автомобілем, а скоєння ДТП є збігом низки випадкових несприятливих обставин, що ніяк не пов'язані із типом шин, оскільки таким доводам вже була надана оцінка судом у рішенні, яке набрало законної сили, про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Більш того, слід наголосити, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження як судом першої інстанції у даній справі, так і при розгляді судом справи про стягнення страхового відшкодування. Висновків суду доводи апеляційної справи не спростовують та на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення не впливають.
Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись, ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді