09 липня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді Григоренка М.П.,
суддів : Ковальчук Н.М., Рожина Ю.М.
секретар судового засідання Демчук Ю.Ю., за участю позивачів, відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 20 травня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, малолітніх дітей - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення,
Рішенням Сарненського районного суду від 20 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, малолітніх дітей - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення задоволено.
Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_4, малолітніх дітей - ОСОБА_7, ОСОБА_8 з житлового будинку АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 114 грн. 70 коп.
В поданих на рішення суду апеляційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_1, кожен окремо, покликаються на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Провадження № 22-ц/787/1429/2014 Головуючий у 1 інстанції : Галінська В.В.
Доповідач : Григоренко М.П.
Вказують, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_9, яка була матір'ю ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_1, якій належав на праві власності будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1.
За життя, 18.02.1993 року, ОСОБА_9 склала заповіт на своїх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 В подальшому ОСОБА_10 відмовився від права на свою частку, а ОСОБА_6 до теперішнього часу свою частку у спадщині не прийняв.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02.03.2011 року (справа № 22-27-10) визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1.
У відповідності з діючими положеннями ст. 525 ЦК УРСР, ІНФОРМАЦІЯ_1 року відкрилася спадщина після смерті ОСОБА_9
Також зазначають, що ОСОБА_2 набула право власності шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном після смерті своєї матері ОСОБА_9 та є власником 1/3 частини спірного домоволодіння з ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Вказують, що суд першої інстанції помилково встановив обставину, що право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/3 частину спірного домоволодіння виникло з 09 вересня 2013 року на підставі рішення Сарненського районного суду від 25.06.2013 року. Помилково вказана обставина була покладена в обґрунтування оскаржуваного рішення суду.
Крім того, зазначають, що ОСОБА_1 вселилася до будинку у 1998 році за згодою власника будинку (бабусі ОСОБА_1 - ОСОБА_9). ОСОБА_1 безперервно з 1998 року по 2014 рік проживає та користується будинком. З 07.04.2001 року вона проживає у спірному будинку, як член сім'ї власника ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_2 є власником 1/3 частини будинку саме з 07.04.2001 року.
Вважають, що суд мав застосувати порядок встановлений ст. 157 ЖК України щодо підстав виселення без надання іншого житлового приміщення.
Із цих підстав просять оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В поданих запереченнях на апеляційні скарги ОСОБА_5 вказує, що рішення Сарненського районного суду від 20 травня 2014 року вважає законним та обґрунтованим.
Зазначає, що ОСОБА_1 та її діти до даного часу зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_4 зареєстрований в будинку його матері в АДРЕСА_3.
Також вказує, що право власності на 1/3 частину спірного будинку за ОСОБА_2 зареєстровано лише 07 жовтня 2013 року.
Крім того, місцевим судом було враховано, що ОСОБА_2 була зареєстрована та постійно проживала разом із ОСОБА_1 та двома її дітьми в АДРЕСА_2.
ОСОБА_1 з 2001 по 2007 рік знаходилась за кордоном, що підтверджено її закордонним паспортом.
Просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 без задоволення.
В ході апеляційного розгляду справи відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представник відповідачів підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити.
Позивачі просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відхилити.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню.
Задовольняючи позовні вимоги про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_4, малолітніх дітей - ОСОБА_7, ОСОБА_8 з житлового будинку АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 1 ст. 358 ЦК України, ст. 156 ЖК України та виходив із того, що оскільки ОСОБА_5, як співвласник вказаного житлового будинку не давала своєї згоди на вселення вказаних осіб, тому ті підлягають виселенню із цього житлового приміщення, без надання іншого житлового приміщення.
Даний висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам та ґрунтується на законі.
Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків оскаржуваного рішення.
Твердження ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про те, що вони були вселені у спірний житловий будинок ще за життя ОСОБА_9, яка була власником цього житлового будинку, на увагу не заслуговують, оскільки із смертю останньої припинилось і їх право на проживання у цьому житловому будинку, як членів сім'ї власника житлового будинку і тому при переході права власності на цей будинок до інших осіб їхнє наступне проживання могло мати місце лише із отриманням на це згоди всіх нових співвласників цього будинку, але цього дотримано не було.
Крім того, матеріали справи свідчать, що всі відповідачі фактично зареєстровані за іншим місцем проживання, а тому відсутні підстави, що останні є постійними користувачами житлового будинку АДРЕСА_1.
Матеріали справи також свідчать про те, що між співвласниками спірного житлового будинку протягом тривалого проміжку часу відсутня згода щодо порядку користуванням цим будинком, про що свідчать відповідні судові рішення, в тому числі і на рахунок проживання у ньому відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 разом із своїми дітьми.
При цьому, колегія суддів зважує на те, що відповідач ОСОБА_2 не позбавлена можливості вселити у спірний житловий будинок свою доньку разом із її сім'єю, без згоди позивача ОСОБА_5, але після виділення своєї частки в натурі.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення Сарненського районного суду від 20 травня 2014 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Сарненського районного суду від 20 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційної інстанції.
Головуючий Григоренко М.П.
Судді : Ковальчук Н.М.
Рожин Ю.М.