01 липня 2014 р. Справа № 2476/14/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів: Попка Я.С., Сеника Р.П.,
з участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об»єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2014р. по справі № 813/7903/13а за позовом ТзОВ "Провімі" до Городоцької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Провімі" (далі - позивач, ТзОВ "Провімі") звернулось до суду з позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, Городоцька ОДПІ) в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить скасувати податкове повідомлення-рішення Яворівського відділення Городоцької ОДПІ № 0001981520 від 27.09.2013 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2014р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001981520 від 27.09.2013 року.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що намір сторін у договорах, щодо вчинення господарських зобов»язань з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, в суді першої інстанції свого підтвердження не знайшов, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та повністю доведеними дослідженими доказами у справі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, її в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Городоцька об»єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівської області, яка покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог, просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Як на доводи апеляційної скарги посилається на те, що ТОВ «Провімі» представленими документами не підтверджено реальне постачання товарів при взаємовідносинах із ПП «АФ ПРИВАТ АГРО».
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено те, що Городоцькою ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Провімі" (код ЄДРПОУ 32730400) з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП "АФ Приват Агро" (384323303) у квітні 2013 року, про що складено відповідний акт № 1192/15-10/32730400 від 17.09.2013 року /Т.І, а.с.62-98/.
Актом перевірки від 17.09.2013 року зафіксовано наступні порушення позивача, встановлені в ході перевірки: ТОВ "Провімі" при взаємовідносинах із ПП "АФ Приват Агро" у квітні 2013 року порушено вимоги п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту та завищення від'ємного значення поточного звітного періоду, що включається до податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість на загальну суму 52648,00 грн.
На підставі вищезгаданого акту, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0001981520 від 27.09.2013 року /Т.І, а.с.99/, відповідно до якого позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 78972,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 26324,00 грн.).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення, який знайшов своє підтвердження у матеріалах справи та в ході судового розгляду справи апеляційним судом виходячи з наступного.
Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).
У відповідності до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з підп. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Згідно з п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення, колегія суддів приходить до висновку про те, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.
Колегією суддів встановлено, що усі господарські операції з ПП «АФ ПРИВАТ АГРО» підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку.
Так, між ПП "АФ Приват Агро" (продавець) та ТзОВ "Провімі" (покупець) укладено договір поставки № 03/12-02 від 03.12.2012 року /Т.І, а.с.123-124/.
На умовах даного договору постачальник зобов'язується систематично поставляти покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати замовлений товар та оплачувати його. Під товаром, що є предметом поставки за цим договором, розуміється ті позиції асортименту, викладеного в комерційній пропозиції, які покупець вважає потрібним придбати та викладені у Додатку. Кількість товару, вартість та виняткові умови поставки викладаються в додатку до кожної окремої поставки, та є невід'ємною складовою цього договору. Якість товару, що поставляється, підтверджується з боку продавця належними документами та пред'являється покупцю за бажанням останнього. Загальна вартість цього договору не визначається конкретним розміром та складає загальну суму поставок товару по цьому договору (п.1 договору).
Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за вказаними в цьому договорі банківськими реквізитами продавцю на підставі виписаного рахунку, згідно з додатком. Остаточний розрахунок за замовлений товар здійснюється на умовах попередньої оплати до моменту його передачі або розвантаження покупцю (п. 2.1 - 2.2 Договору).
Сторони домовились, що поставка товару здійснюється постачальником. Місце та адреса поставки товару, його прийом та передача, розвантаження зазначається в додатку. Термін поставки кожної партії товару узгоджується сторонами та викладається у додатку до цього договору (п. 3.1 - 3.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 товар вважається прийнятим за кількістю та якістю з моменту поставки товару за зазначеним місцем і адресою після ознайомлення та згодою прийняти товар покупцем або його уповноваженим представником. Прийом товару, розвантажувально-вантажні роботи забезпечує покупець за свій рахунок (п. 4.3 договору).
Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано копії податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, копії витягу з Єдиного державного реєстру податкових накладних, копії сертифікатів якості, довідок на підтвердження переказу коштів з поточного рахунку, платіжних доручень, виписок з банківських рахунків, копії оборотно-сальдових відомостей по рахунках тощо, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ПП "АФ Приват Агро", та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідачем, належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поставка більшої кількості товару не може впливати на відображення операцій з постачання товару у податковому та бухгалтерському обліку і формування податкового кредиту.
Крім того, листом від 28.12.2013 року ПП "АФ Приват Агро" підтверджено факт постачання більшої кількості товару ніж передбачено у договорі та оплату такого ТзОВ "Провімі" /Т.ІІ, а.с.56/.
Колегії суддів також переконана, що товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товару та набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомостей про поставку товару чи її відсутність, а лише засвідчує факт його перевезення. Тому безпідставним є покликання відповідача на те, що внаслідок помилок у товарно-транспортних накладних, господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не відбулись.
Вірною є також позиція суду першої інстанції в тому, що у випадку коли за договором поставка товару покладена на продавця, то покупець не має можливості впливати на повноту її заповнення, а тільки засвідчувати факт прийняття за нею товарно-матеріальних цінностей, оскільки товарно-транспортна накладна є документом на підставі якого здійснюється (підтверджується факт) операція з транспортування, а не купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.
Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, оскаржуване податкове повідомлення - рішення не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Городоцької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2014р. по справі № 813/7903/13а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р.Б. Хобор
суддя Я.С. Попко
суддя Р.П. Сеник