02.07.2014 р. Справа № 914/1838/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,
при секретарі Фартушку Н.Б.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», м. Київ,
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс», Львівська область, м. Городок,
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Західекспертспецбуд», м. Львів,
до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс Автодор», Львівська область, Стрийський район, с. Верхня Стинава
про: визнання договору поруки від 05.06.2007 року недійсним.
За участю представників:
Від позивача: Фелді О. В. - представник (довіреність в матеріалах справи);
Від відповідача-1: Оприск І. С. - представник (довіреність в матеріалах справи);.
Від відповідача-2: Величко Р. А. - представник (довіреність в матеріалах справи);
Від відповідача-3: не з'явився.
Представникам позивача, відповідача-1 та відповідача-2 роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.
Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Західекспертспецбуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс Автодор» про визнання договору поруки від 05.06.2007 року недійсним.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.05.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 24.06.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).
Судове засідання 24.06.2014 року відкладено на 02.07.2014 року з підстав, викладених в відповідній ухвалі суду у справі.
Представник позивача в судове засідання 02.07.2014 року з'явився, подав пояснення на заперечення (вх. №28347/14), позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях на заперечення.
Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених в Запереченні на позовну заяву.
Представник відповідача-2 в судове засідання з'явився, подав клопотання (вх. №28437/14), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, проти позову заперечив повністю.
Відповідач-3 явку повноважного представника судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.
У пункті 11 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 15.03.2007 року №01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», а також пункті 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 року №01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Пунктом 3.9.1. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Поштова кореспонденція, яка скеровувалася господарським судом за місцезнаходженням відповідача: 82454, Львівська область, Стрийський район, с. Верхня Стинава, вул. Польова, буд. 12 поверталася на адресу господарського суду Львівської області без вручення адресату (отримувачу) з написом: «За закінченням терміну зберігання» (докази в матеріалах справи).
Як вбачається із матеріалів справи місцезнаходженням відповідача у справі є адреса: 82454, Львівська область, Стрийський район, с. Верхня Стинава, вул. Польова, буд. 12.
Відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Таким чином, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач-3 не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Пунктом 3.9.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність, належність і допустимість поданих доказів, належним чином повідомлення судом відповідача-3 про дату і час судового засідання, повторну неявку повноважного представника відповідача-3 та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.
В ході розгляду справи встановлено.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 35378830, знаходиться за адресою: 03056, м. Київ, вул. Польова, буд. 24, що підтверджується долученими до матеріалів справи Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №515223, Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №696727 та Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 18.06.2014 року №18861145 (докази в матеріалах справи).
Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Будімекс» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 32115127, знаходиться за адресою: 81500, Львівська область, Городоцький район, м. Городок, вул. Шептицького, буд. 4А (докази в матеріалах справи).
Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Західекспертспецбуд» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 35101937, знаходиться за адресою: 79014, Львівська область, м. Львів, вул. Ярова, буд. 20 (докази в матеріалах справи).
Відповідач-3: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будімекс Автодор» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 35466392, знаходиться за адресою: 82454, Львівська область, Стрийський район, с. Верхня Стинава, вул. Польова, буд. 12 (докази в матеріалах справи).
27.03.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» (надалі - позивач, ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будімекс Автодор» (надалі - відповідач-3, ТзОВ «Будімекс Автодор», лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №023-03/2008-С (надалі - Договір лізингу №023-03/2008-С), за яким лізингодавець зобов'язався придбати предмет лізингу у власність від продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених в договорі та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.
27.03.2008 року, з метою забезпечення виконання відповідачем-3 своїх зобов'язань перед позивачем за Договором лізингу №023-03/2008-С, між ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», ТзОВ «Будімекс Автодор» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будімекс» (надалі - відповідач-1, ТОВ «Будімекс», поручитель) укладено Договір поруки (надалі - Договір поруки від 27.03.2008 року), відповідно до умов якого ТзОВ «Будімекс», як майновий поручитель, поручилося перед кредитором (позивачем у справі) за виконання боржником (відповідачем-3 у справі) своїх зобов'язань, що виникли на підставі зазначеного Договору лізингу в повному обсязі.
Рішенням господарського суду Львівської області від 27.06.2012 року у справі №5015/1912/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західекспертспецбуд» (надалі - Відповідач-2, ТзОВ «Західекспертспецбуд») до ТзОВ «Будімекс» (відповідач-1 у справі), ТзОВ «Будімекс Автодор» (відповідач-3 у справі) та ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» (позивач у справі) Договір поруки від 27.03.2008 року визнано недійсним. Постановами Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року та Вищого Господарського суду України від 11.02.2013 року вказане рішення суду залишено без змін.
Так, позивач зазначає, що підставою для визнання недійсним Договору поруки від 27.03.2008 року стало порушення ТзОВ «Будімекс» положень іншого Договору поруки, укладеного 05.06.2007 року з ТзОВ «Західекспертспецбуд» в частині обов'язку ТзОВ «Будімекс» не укладати інші договори поруки із третіми особами або гарантувати виконання зобов'язань третіх осіб без письмового повідомлення про це кредитора, а також не укладати інші договори поруки із третіми особами або гарантувати виконання зобов'язань третіх осіб без письмового повідомлення даних третіх осіб про наявність даного договору.
Позивач зазначає, що укладення і дія між ТзОВ «Будімекс» та ТзОВ «Західекспертспецбуд» Договору поруки від 05.06.2007 року (надалі - Договір поруки від 05.06.2007 року,оскаржуваний Договір поруки), а саме визнання, у зв'язку з його умовами, на підставі пункту 1 частини першої статті 203 ЦК України недійсним Договору поруки від 27.03.2008 року, яким забезпечувалось виконання відповідачем-3 своїх обов'язків перед позивачем за Договором лізингу №023-03/2008-С, суттєво порушило права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг». Нормами частини третьої статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивач вважає Договір поруки від 05.07.2007 року недійсним з підстав його невідповідності вимогам статтей 553 та 554 Цивільного кодексу України, а саме укладення оскаржуваного договору боржником за основним зобов'язанням (ТзОВ «Західекспертспецбуд») та поручителем (ТзОВ «Будімекс») без участі кредитора за основним зобов'язанням - Компанії Brosta Enterprises Limited (Aglantzia, P.C. 2013. Nicosia,Cyprus), оскільки Brosta Enterprises Limited не є стороною оскаржуваного договору.
З підстав наведеного позивач вважає оскаржуваний договір таким, що не відповідає вимогам статтей 203, 553 та 554 ЦК України, просить суд визнати його недійсним.
Відповідач-1 у своєму заперечення на позовну заяву, поданому до суду 23.06.2014 року за вх. №27042/14 проти позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним і необґрунтованим, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
21.05.07 між Компанією Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) та ТзОВ «Західекспертспецбуд» укладено Договір позики №1/21-05 на суму 100,000,000.00 USD (сто мільйонів доларів США).
05.06.2007 року з метою забезпечення виконання даного договору ТзОВ «Будімекс» укладено Договір поруки.
27.03.2008 між ТзОВ «Будімекс», ТзОВ «Будімекс Автодор» та ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» укладено Договір поруки відповідно до якого відповідач-1 поручається перед позивачем за виконання відповідачем-3 своїх зобов'язань, що виникли на підставі договору фінансового лізингу від 27.03.2008 року №023-03/2008-С.
ТзОВ «Будімекс» заперечує проти задоволення позовної заяви ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» про визнання Договору поруки від 05.06.2007 року недійсним в повному обсязі з підстав того, що, на думку відповідача-1, права позивача не порушені, оскільки спірні правовідносини виникли у відповідачів із компанією Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) до виникнення договірних відносин із ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг». Так, Договір фінансового лізингу №023-03/2008-С між ТзОВ «Будімекс Автодор» та ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» укладений 27.03.2008 року в той час, як Договір позики між Компанією Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) та ТзОВ «Західекспертспецбуд» укладено 21.05.2007 року та зареєстрований в Національному Банку України 24.05.2007 року. Оскаржуваний договір поруки укладено 05.06.2007 року.
Відповідач-1 вказує на те, що ТзОВ «Будімекс» та ТзОВ «Західекспертспецбуд» у 2007 році не могли порушити законних прав і інтересів позивача, які виникли у 2008 році. Також, на даний час необхідно констатувати відсутність порушених прав у позивача, оскільки договір поруки між ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» та ТзОВ «Будімекс» визнаний недійсним з моменту укладення Рішенням господарського суду Львівської області від 27.06.2012 року у справі № 5015/1912/12, яке залишене в силі Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року та Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2013 року. таким чином, на думку відповідача-1, у ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» не має будь яких правовідносин із ТзОВ «Будімекс» та ТзОВ «Західекспертспецбуд», а отже і підстав на звернення в суд із вимогою визнання недійсним договору, що укладений між ними.
З підстав наведеного відповідач-2 робить висновок про те, що Договором поруки від 05.06.2007 року ніяким чином не порушенні права позивача, який не є ані стороною даного договору ані є учасником будь яких правовідносин між сторонами оскаржуваного договору.
Позивач у своїх поясненнях на заперечення, поданих до суду 02.07.2014 року за вх. №28347/14, спростовує доводи відповідача-1 з підстав того, що чинним законодавством України не визначено коло осіб, які можуть звернутись до суду із вимогою про визнання договору недійсним, а отже позивач, звертаючись до суду із вказаною вимогою, зобов'язаний довести яким чином оскаржуваний договір порушує його права і охоронювані законом інтереси.
Так, позивач зазначає, що укладення договору поруки, як виду забезпечувального правовідношення, полягає в попередженні і зменшенні негативних наслідків від невиконання або неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань шляхом надання кредитору права вимоги як до боржника так і до поручителя.
Позивач зазначає, що визнання Рішенням господарського суду Львівської області від 27.06.2012 року у справі №5015/1912/12 недійсним Договору поруки від 27.03.2008 року на підставі заборони укладати інші договори поруки із третіми особами або гарантувати виконання зобов'язань третіх осіб без письмового повідомлення даних третіх осіб про наявність даного договору, викладеній в пункті 3.6. оскаржуваного договору порушило права позивача, оскільки у зв'язку із вказаними обставинами позивач позбавлений права вимоги до ТзОВ «Будімекс» як поручителя за Договором поруки від 27.03.2008 року.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно приписів статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Приписами частини першої статті 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7 1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Пунктом 2.5.2. вказаної Постанови встановлено, що, з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).
Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії Договору поруки від 05.06.2007 року та підтверджується в судовому засіданні представником позивача, вказаний договір є оспорюваним правочином.
У пункті 3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:
- використання всупереч законові державної або комунальної власності;
- незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);
- відчуження викраденого майна;
- виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);
- виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;
- приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;
- виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;
- незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;
- використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач-1 та відповідач-2 спільним листом вих. №1/24 звертались до компанії Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) із проханням про надання згоди на укладення між ТзОВ «Західекспертспецбуд» та ТзОВ «Будімекс» договору поруки, за умовами якого ТзОВ «Будімекс» виступить майновим поручителем ТзОВ «Західекспертспецбуд» перед компанією Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) за договором позики від 21.05.2007 року №1/21-05 (належним чином завірена копія листа звернення в матеріалах справи).
Листом від 29.05.2007 року б/н компанія Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) висловила згоду на укладення договору поруки та просила у випадку укладення такого договору повідомити її про такий факт (належним чином завірена копія листа в матеріалах справи).
Листом від 05.06.2007 року вих. №1-7 ТзОВ «Західекспертспецбуд» повідомило компанію Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) про факт укладення між ТзОВ «Західекспертспецбуд» та ТзОВ «Будімекс» договору поруки та надіслало компанії примірник оскаржуваного договору. Вказаного листа отримано представником Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) 09.06.2007 року, про що свідчить відповідна відмітка на згаданому листі (належним чином завірена копія листа в матеріалах справи).
Таким чином судом встановлено, що кредитор за основним зобов'язанням, забезпеченим договором поруки від 05.06.2007 року - компанія Броста Ентерпрайзис Лімітед (Brosta Enterprises Limited) надав свою згоду і був належним чином повідомлений про факт укладення оскаржуваного договору та його умови.
Окрім того, судом встановлено, що умови Договору поруки від 05.06.2007 року досліджувались судами першої, апеляційної та касаційної інстанції при розгляді справи №5015/1912/12 за позовом ТзОВ «Західекспертспецбуд» до ТзОВ «Будімекс» ТзОВ «Будімекс Автодор» та ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» про визнання недійсним Договору поруки від 27.03.2008 року, укладеного між ТзОВ «Будімекс», ТзОВ «Будімекс Автодор» та ТзОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг». Жодних зауважень як щодо суб'єктного складу так і щодо умов оскаржуваного договору чи його дійсності судами не висловлено. Умови оскаржуваного договору покладено в основу Рішення господарського суду Львівської області від 27.06.2012 року у справі №5015/1912/12.
Таким чином, суд дійшов до висновків про те, що позивачем не доведено належними і допустимим доказами в розумінні статтей 33 та 34 ГПК України факту того, що відповідач-1 та відповідач-2 при укладанні Договору поруки від 05.06.2007 року діяли всупереч інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача-1 та відповідача-2, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані сторонами докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов не є документально та нормативно обґрунтований, відповідачами спростований, а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.
Судові витрати розподілити між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог і залишити сплачений платіжним дорученням від 05.05.2014 року №10173 судовий збір в розмірі 1 218 грн. 00 коп. за позивачем.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
02.07.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 04.07.2014 року.
Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.
Суддя Козак І.Б.