17 червня 2014 року Справа № 876/1762/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Довгополова О.М., Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Пилип'юка А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної митної служби України, Львівської митниці Державної митної служби України, про поновлення на роботі,-
25 листопада 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій, з врахуванням заяви про уточнення вимог, просив стягнути з Львівської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2010 року по 30.05.2013 року в розмірі 130 659 грн. 20 коп.
Ухвалою від 20 січня 2014 року Львівський окружний адміністративний суд заяву задовольнив та ухвалив стягнути з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2010 року по 30.05.2013 року в розмірі 130 659 грн. 20 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця Міністерства доходів і зборів України подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою ті обставини, що ОСОБА_3 пропустив передбачений ч.9 ст. 267 КАС України строк звернення до адміністративного суду, оскільки Держмитслужбою України 30.05.2013 року видано наказ про поновлення позивача на роботі. При цьому, заява про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду подана позивачем лише 20.11.2013 року.
Крім того, апеляційну скаргу мотивує тим, що невиконання судового рішення було спричинено діями самого позивача, а також вважає, що суд першої інстанції не врахував посилання представника відповідача на той факт, що затримка виконання рішення суду відбулась не з вини Львівської митниці Міндоходів та жодних протиправних дій відповідачів оскарженою ухвалою не встановлено.
За таких обставин, Львівська митниця просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі.
Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.06.2011р., задоволено позов ОСОБА_3 та ухвалено до Державної митної служби України, Львівської митниці про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвалено визнати протиправними та скасувати наказ Державної митної служби України №1596-к від 21.08.2010 року "По особовому складу митних органів" та наказ Львівської митниці № 803-к від 21.08.2010 року "Про оголошення наказу Державної митної служби України" в частині припинення перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_3, начальника відділу митного оформлення № 3 Львівської митниці; поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу митного оформлення № 3 Львівської митниці.
Постанова Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.08.2010 року по 27.12.2010 року в розмірі 19555 грн. 90 коп. звернута до негайного виконання.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді виконане 30.05.2013 року шляхом прийняття наказу Державної митної служби України №828-к «По особовому складу митних органів» з 22.08.2010р. та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2010р. по 27.12.2010р. в розмірі 14935 грн. 55 коп.
При цьому, за період з дня прийняття постанови суду про поновлення на роботі по день її фактичного виконання позивачу не виплачено заробітну плату за час затримки виконання рішення суду.
За період з 28 грудня 2010 року по 29 травня 2013 року позивач не був працевлаштований, будь-які відомості про отримання ним доходів за вказаний період відсутні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не виконав обов'язку щодо негайного поновлення позивача на посаді у відповідності до постанови Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.
Так, в силу ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Згідно роз'яснення абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема, КЗпП України.
Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 ,, Про практику розгляду судами трудових спорів" рішення про поновлення на роботу вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду передбачена ст. 236 КЗпП України, згідно якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
На підставі викладеного, апеляційний суд визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки рішення про поновлення ОСОБА_3 на посаді звернуте до негайного виконання 27.12.2010 року, а фактично позивач поновлений на посаді 30.05.2013 року на підставі наказу Держмитслужби України №828-к «По особовому складу митних органів».
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до приписів ч.2 ст. 8 КАС України застосував принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 року у справі ,,Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04).
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 цього рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги щодо невідповідності ухвали суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права.
Крім того, апеляційний суд визнає безпідставними доводи представників відповідачів щодо пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки в даному випадку стягнення середнього заробітку є санкцією за невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника і вирішується за заявою працівника у адміністративній справі про поновлення на публічній службі, а не як окремий трудовий спір. Тому строки звернення до суду для вирішення трудових спорів, встановлені статтею 233 КЗпП України не застосовуються.
При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також правильно та обґрунтовано визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі в сумі 130659,20 грн. Суд правомірно виходив із кількості робочих днів, зазначених у листах Міністерства праці України від 25.08.2009 року № 9681/0/14-07/13 ,,Про розрахунок тривалості робочого часу на 2010 рік", від 25.08.2010 року № 9111/0/14-10/13 ,,Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2011 рік", листах Міністерства соціальної політики України від 23.08.2011 року № 8515/0/14-11/13 ,,Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік", від 21.08.2012 року № 9050/0/14-12/13 ,,Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік", а також з розміру середньоденного заробітку 214,90 грн., вказаного у довідці Львівської митниці за період з 28.12.2010 року по 29.05.2013 року.
Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, ухвала суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
апеляційну Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі № 2а-8396/10/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Ухвала в повному обсязі складена 23 червня 2014 року.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді О.М. Довгополов
Н.В. Ільчишин