Провадження № 22ц/790/4681/14 Головуючий 1 інст. - Бутенко В.М.
Справа №2016/2538/2012
Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.
02 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Черкасова В.В.
суддів - Кукліної Н.О., Бобровського В.В.
при секретарі - Чемерис Л.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2
на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 травня 2014 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення, -
У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_3 вказував, що 30 березня 2010 року він за договором купівлі-продажу купив у ОСОБА_4 однокімнатну квартиру у АДРЕСА_1,. Договір купівлі-продажу квартири посвідчений державним нотаріусом, а зареєстрований у Ізюмському міському БТІ 26 квітня 2012 року. Після укладення договору купівлі-продажу квартири, у вересні 2011 року, у його квартирі почали з'являтися відповідачі, наразі вони там проживають. На прохання добровільно звільнити квартиру, відповідачі не реагують, чим порушують його права як власника квартири АДРЕСА_1. Договору про користування спірною квартирою між сторонами не укладався.
Тому, ОСОБА_5 просив суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та інших осіб, які можуть проживати у АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 30 березня 2010 року, а також стягнути з відповідачів на його користь судовий збір у сумі 107,30 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 3 000 грн.
У судовому засіданні відповідачі позов не визнали, вказували, що договір купівлі-продажу спірної квартири вважають недійсним, оскільки продавець квартири ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною матір'ю ОСОБА_1 та на момент укладання договору купівлі-продажу не могла укладати договори за станом здоров'я.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 травня 2014 року позов задоволено. Виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто у частковому порядку зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача відшкодування на судові витрати по 1553,65 грн. з кожного відповідача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження по справі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявники посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Сторони про день, час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлявся належним чином, підтверджуючих документів причин неявки до суду не надали.
Неявка належно повідомлених сторін про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.
При цьому колегія суддів виходить із наступного.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з непорушності права власності та з безпідставності проживання у спірній квартирі відповідачів.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що за договором купівлі-продажу від 30 березня 2010 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, останньому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.4-7).
Право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3
Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Матеріали справи свідчать, що у спірній квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1, донька ОСОБА_4 та ОСОБА_2
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Правила ч. 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинку цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Відповідачі не були і не є членами сім'ї нового власника, ОСОБА_3, а тому гарантії, визначені ст. 156 ЖК України, на них не розповсюджуються.
Згідно ч.1 ст. 158 ЖК Української РСР наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.
Матеріали справи не містять даних про наявність договору найму житлового приміщення між сторонами.
На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 9 ЖК України житлові права громадян охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються всупереч з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.
Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Матеріали справи містять позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, проте ухвалою суду позов ОСОБА_1 залишений без розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 травня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді: