Провадження №22ц/790/2800/14 Головуючий1 інстанції - Шевченко С. В.
Справа №644/10501/13-ц Доповідач - Кіпенко І.С.
Категорія: про приватну власність
Іменем України
1 липня 2014р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Кіпенка І.С.,
суддів колегії - Шаповал Н.М., Котелевець А.В.,
при секретарі Таран В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -
21.10.2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
Просила в порядку розподілу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_4 компенсацію 1/2 частини вартості автомобілю сідловий тягач «Volvo FН 12» 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та 1/2 частини напівпричепу «Кгопе» 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 в сумі еквівалентній 16 тисяч доларів США.
В обґрунтування вимог позивачка посилалась, що спірне рухоме майно було придбане в період шлюбу з відповідачем, та є спільним сумісним майном подружжя в рівних частках.
В судовому засіданні першої інстанції ОСОБА_5 позов підтримали, з підстав наведених у позові.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник проти позову заперечували, вказували, що спірний автомобіль з причепом був придбаний за кредитні кошти, які видавались ОСОБА_5, а оскільки після розірвання з останньою шлюбу він виконав кредитні зобов'язання перед банком за свою колишню дружину і, так як спірне майно було предметом застави в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 перед банком, він набув права власності на заставлене майно.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2014 року позов задоволено.
Суд, стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 150 830 тисч гривен в якості компенсації 1/2 частини вартості автомобілю сідловий тягач «Volvo FН 12» 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та 1/2 частини напівпричепу «Кгопе» 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 та визнав за ОСОБА_4 право власності на вказаний автомобіль в порядку поділу майна подружжя.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення, як постановленого з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Інші особи які приймали участь у розгляді справи, рішення суду не оскаржили.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 26.12.2003 року по 30.09.2011 року.
Відповідно до ст.60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції, виходив із доведеності того, що автомобіль марки «Volvo FН 12» 1995 року випуску, з напівпричепом «Кгопе» 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 є спільним майном подружжя оскільки було придбано сторонами у власність в грудні 2007року, тобто за час шлюбу, при цьому суд першої інстанції посилався на рішення апеляційного суду Харківської області від 10 вересня 2013року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, 3-я особа ОСОБА_5 про визнання права власності на автомобіль та зустрічним позовом ОСОБА_6, до ОСОБА_4 про витребування автомобіля із чужого незаконного володіння.
Однак з такими висновками суду погодитись не можна.
З матеріалів справи вбачається, що предметом позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_6 було визнання права власності на спірний автомобіль, та вказаним рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 вересня 2013року правовий статус автомобіля, як спільного майна подружжя не встановлювався.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_4 володів спірним авто на підставі довіреності та розписки від 29.12.2007року (а.с.9) згідно якої ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_4 32(тридцять дві тисячі) доларів за спірний автомобіль та причеп та зобов'язався переоформити авто на ОСОБА_4 після сплати кредиту.
В судовому засіданні апеляційної інстанції сторони підтвердили, та надали копії банківських договорів, довідок, з яких вбачається, що ОСОБА_5, яка була приватним підприємцем, в межах рамкової угоди № 6407 від 24.10.2007р. отримала від АТ «ПроКредит Банк» кредитування в сумі ліміту 40 000 (сорок тисяч) доларів США до 24 жовтня 2022року.
Згідно копії договору застави рухомого майна від 29 січня 2008року для забезпечення виконання Основних зобов'язань за кредитним договором заставодавець ОСОБА_6 передав в заставу належний йому автомобіль марки «Volvo FН 12» 1995року випуску, з напівпричепом «Кгопе» 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.
Згідно довідки АТ «ПроКредит Банк» ОСОБА_4 виступав за договором від 01.12.2009р., фінансовим поручителем згідно діючих кредитних договорів рамкової угоди та після розірвання шлюбу за період з 01.10.2011року до повного погашення кредиту 24.11.2012року ним було сплачено 9525,05 доларів США та 35675,56грн.
ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції пояснила, що вона брала кредит для потреб підприємницької діяльності, оскільки вона була приватним підприємцем, а чоловік перебував на її утриманні.
Оскільки дата отримання та сума кредиту не співпадають з часом складання розписки та сумою отриманою ОСОБА_6 за автомобіль, не можливо встановити цільове призначення кредиту.
Крім того матеріали справи містять розписку ОСОБА_5 про відмову від вимог про поділ автомобіля на час припинення шлюбних відносин, а в доповненнях до запереченнь на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначає, що на час припинення шлюбних відносин ні вона, ні ОСОБА_4 не мали права власності на спірний автомобіль.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 10, частин 1, 4 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судова колегія вважає, що скільки розписка про отримання коштів, чи довіреність, якою ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_4 на керування та розпорядження зазначеним транспортним засобом, не є правочином, згідно з яким відбувається перехід права власності, тому спірний автомобіль не може бути визнано спільним сумісним майном подружжя й зазначене майно не підлягає поділу.
Видача генеральної довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.
За встановлених обставин судова колегія приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч.1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2014 року скасувати, в задоволенні позову ОСОБА_5, - відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: