"01" липня 2014 р. Справа № 922/629/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Горбачова Л.П.
при секретарі Полубояриній Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_6., довіреність б/н від 26.03.2014 року
відповідача - Жукової Н.Д., довіреність б/н від 01.03.2014 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут «Техностандарт» м. Харків (вх. № 1330Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 13.05.14 у справі № 922/629/14
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків,
до Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут «Техностандарт» м. Харків
про стягнення 269587,93 грн.,
та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут «Техностандарт» м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків
про визнання правочину недійсним,-
У лютому 2014 року позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут «Техностандарт», 269587,93 грн. основного боргу, 18024,20 грн. - 3 % річних, 36890,87 грн. пені та просив відшкодувати суму сплаченого судового збору.
В березні 2014 року відповідач, Приватне акціонерне товариство "Науково - дослідний інститут "Техностандарт", подав зустрічний позов про визнання недійсним договору про надання маркетингових та консультативних послуг № 386/11 від 10.01.2012р., укладений між ПАТ "Науково - дослідний інститут "Техностандарт" та ФОП ОСОБА_3
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.05.2014 року (суддя Інте Т.В.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Науково - дослідний інститут "Техностандарт" на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість в сумі 269587,93 грн., 19816,56 грн. пені, 3% річних в сумі 9461,43 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5977,31 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі.
Відповідач, ПАТ "Науково - дослідний інститут "Техностандарт", з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ФОП ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов - задовольнити. Стягнути з ФОП ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 5977,31 грн.
В обґрунтування викладених вимог апелянт посилається на те, що судом першої інстанції невірно встановлені обставини справи, а саме відповідно до пунктів 2.5, 3.1, 3.2, 4.2 договору зобов'язання виплатити винагороду позивачу у відповідача виникає лише після виникнення господарських відносин з контрагентами, інформація щодо яких була надана позивачем, а відповідно до тверджень відповідача таких відносин не відбулося, спираючись на акт перевірки господарської діяльності ДПІ у Київському районі м. Харкова, а також на те, що позивач не надав жодних доказів проведення маркетингових досліджень.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 розгляд апеляційної скарги відкладено на 01.07.2014 року для надання додаткових доказів по справі.
25.06.2014 року позивач на виконання вимог ухвали від 17.06.2014 року, а також на підтвердження заявлених позовних вимог надав письмові пояснення щодо змісту господарських взаємовідносин між позивачем та відповідачем, а також обґрунтував правомірність заявлених позовних вимог.
Позивач у письмовому пояснені на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Між ПрАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" (замовник - відповідач у справі) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець - позивач у справі) був укладений договір про надання маркетингових та консультаційних послуг № 386/11 від 10.01.12 р. (а.с. 11-13), відповідно до умов якого (п. 1.1), відповідач доручив, а позивач зобов'язався здійснити маркетингові роботи та надати інформаційні послуги згідно із умовами договору, а саме:
- провести маркетингові дослідження за напрямами, що цікавлять позивача (п.1.3.1);
- здійснювати пошук продавців заготовок колінчатого валу з неповною механічною обробкою Д.01.00.001 (п. 1.3.2);
- проводити перемови з продавцями (п. 1.3.3).
Відповідно до п. 2.3 договору, у разі зацікавленості відповідача в наданні інформації, відібраної в результаті проведених позивачем маркетингових робіт, останній передає відповідачу цю інформацію. Сторони підтверджують передачу такої інформації, шляхом складання акту про надані маркетингових та інформаційних послугах, в якому зазначаються відомості про місцезнаходження продукції та контактну інформацію про третіх осіб, в яких зацікавлений відповідач.
Після отримання від позивача інформації про місцезнаходження та контактних даних про третіх осіб, відповідач самостійно проводить переговори, огляд продукції і здійснює інші дії у взаєминах з такими особами в достатньому обсязі для прийняття рішень про здійснення угоди (п. 2.4 договору).
В п. 2.5 договору закріплено, що у разі фактичного здійснення господарської операції з контрагентами, інформація про яких була отримана за участю позивача, у відповідача виникають зобов'язання з виплати винагороди на користь позивача. Розмір винагороди і терміни виплати визначаються цим договором, якщо між сторонами не підписані додаткові угоди, що мають пріоритетне значення.
В розділі 3 договору сторони визначили умови та порядок розрахунків між сторонами, так в п. 3.1 закріплено, що якщо інше не передбачено додатковими угодами між сторонами цього договору, зобов'язання відповідача з виплати позивачу винагороди виникають при фактичному здійсненні фінансово-господарських операцій у відносинах з третіми особами, інформація про яких була отримана відповідача за участю позивача.
Строки виплати винагороди наступають одночасно із здійсненням першої події при проведенні фінансово-господарської операції, які обумовлюють для позивача право на винагороду, а у відповідача зобов'язань по його виплаті (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору, відповідач зобов'язаний виплатити винагороду позивачу не пізніше 270 банківських днів з дня виникнення такого зобов'язання з правом дострокового погашення. Форма оплати - шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.
Судом першої інстанції встановлено належне виконання позивачем умов договору № 386/11 від 10.01.12 р., а саме, позивач надав відповідачу маркетингові та консультаційні послуги, в підтвердження цього сторони склали акт приймання-передачі маркетингових послуг (а.с. 14), в якому зазначено, що маркетингові та консультаційні послуги відповідають вимогам договору № 386/11 від 10.01.12 р. та виконані в строк. Зазначення в акті про укладення договору купівлі-продажу колінчатих валів та про винагороду позивача, яка склала 18282,50 Євро в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день фактичного перерахування, свідчить про здійснення відповідачем господарської операції за результатами наданих позивачем послуг. Вищезазначений акт був підписаний уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень та скріплений печаткою відповідача.
Також господарським судом Харківської області було встановлено, що за надані послуги та виконані роботи в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором № 386/11 та приписів ст.854, ст.530 Цивільного кодексу України відповідач розрахувався частково в розмірі 2640,35 грн., що еквівалентно 222,93 Євро, у якості оплати за маркетингові послуги за договором № 386/11 від 10.01.12 р., що підтверджується копією банківської виписки (а.с. 30). Дана обставина відповідачем не спростована.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів, визнав встановленим факт виконання робіт позивачем та їх прийняття відповідачем. Зважаючи на те, що в порушення умов договору відповідач не здійснив оплату виконаних робіт, аргументованих заперечень не надав, доказів сплати 269587,93 грн. заборгованості до суду не представив, тому керуючись ст.ст. 526, 837, 882 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З даними висновками повністю погоджується колегія суддів.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України, у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та порядку, що встановлені договором.
Колегія суддів вважає наведені відповідачем доводи необґрунтованими, оскільки факт надання позивачем інформації, відібраної в результаті проведених позивачем маркетингових робіт за договором, та їх прийняття відповідачем без жодних зауважень та претензій повністю підтверджується матеріалами справи.
Так, позивач, при зверненні з позовною заявою надав до господарського суду копії акта приймання-передачі маркетингових послуг (а.с. 14), як доказ надання послуг. При їх дослідженні суд встановив, що зазначений акт має дату, підпис та посаду уповноважених осіб, що їх підписали, вони засвідчені печатками сторін.
При цьому, колегія суддів також враховує наявні у справі інші докази, а саме: попередній досвід співпраці сторін, в тому числі укладенні договори № 25/12-11 від 25.12.11 р. та № 12/06-12 від 12.06.12 р. (а.с. 80-83), які є ідентичними за змістом зі спірним договором, та зобов'язання по яким були виконані сторонами в повному обсязі без жодних зауважень з боку відповідача, часткову оплату виконаних робіт, що не спростовані відповідачем.
Таким чином, підписаний сторонами акт є належним доказом надання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 послуг, та підставою для розрахунків, так як ПрАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" підписуючи вказаний акт підтвердило факт їх надання позивачем, а посилання відповідача на неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань є необґрунтованими та такими, що спростовується наявними у справі доказами, які відповідачем жодним чином не спростовані.
До того ж, ПрАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" була здійснена часткова оплата послуги, про що свідчить надана позивачем копія банківської виписки (а.с. 30) про оплату відповідачем 2640,35 грн.
Наведене у повній мірі підтверджує, що договір № 386/11 від 10.01.12 року був схвалений відповідачем, прийнятий до виконання, а отже є підставою для належного виконання обов'язків передбачених умовами договору.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Виконуючи одні умови договору та ігноруючи інші ПрАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" порушило норми підписаного правочину та законодавства України тим самим порушило права Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на оплату наданих послуг по договору, надання яких повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем належними доказами.
Отже, факт надання позивачем послуг та їх прийняття відповідачем за актом, тобто факт їх остаточної здачі, підтверджено матеріалами справи, та у відповідності з умовами договору, а також вимог чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу обумовлену ціну.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 269587,93 грн. боргу.
За приписами п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут "Техностандарт" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованість в сумі 269587,93 грн., 19816,56 грн. пені, 3% річних в сумі 9461,43 грн.
Як вже було зазначено, в апеляційній скарзі відповідач, ПрАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт", просить задовольнити свій зустрічний позов, з яким він звернувся до господарського суду Харківської області про визнання недійсним договору про надання маркетингових та консультаційних послуг № 386/11 від 10.01.12 р., укладений між сторонами.
Позивач за зустрічним позовом, в обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідачем за зустрічним позовом- ФОП ОСОБА_3 не докладено жодних зусиль для виконання умов договору, не проведено маркетингових досліджень, не знайдено продавців, необхідних для виконання відповідачем за зустрічним позовом своєї частини зобов'язань за договором. Отже, на думку позивача за зустрічним позовом, укладення договору з боку відповідача за зустрічним позовом не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, а відтак, договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.
Судом першої інстанції було встановлено факт часткової оплати позивачем за зустрічним позовом послуг, наданих відповідачем за зустрічним позовом, що свідчить про схвалення договору з боку ПрАТ "Науково-дослідний інститут "Техностандарт", а також факт їх остаточної здачі, який підтверджено матеріалами справи.
Крім того, судом першої інстанції був врахований попередній досвід співпраці сторін, в тому числі укладені договори № 25/12-11 від 25.12.11 р. та № 12/06-12 від 12.06.12 р. (а.с. 80-83), які є ідентичними за змістом з спірним договором, та зобов'язання по яким були виконані сторонами в повному обсязі без жодних зауважень з боку позивача за зустрічним позовом.
За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що вимоги позивача за зустрічним позовом є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у зустрічному позові, що порушує умови ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами, тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 13.05.14 року.
На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут «Техностандарт» м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 13.05.14 у справі № 922/629/14 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Постанову складено та підписано 03.07.2014 року
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Горбачова Л.П.