Справа № 591/2601/14-ц
Провадження № 2/591/1256/14
02 липня 2014 року Зарічний районний суд м. Суми у складі:
головуючого - судді Сибільова О.В.,
за участю секретаря - Кірілової Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1,
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»,
про визнання незаконними дій, недійсним заяви та відшкодування завданих збитків та моральної шкоди, стягнення коштів,
16 квітня 2014 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернулось до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_1, посилаючись на те, що 16 листопада 2007 року між ними був укладений кредитний договір № SUXRRX12590395, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 6462 гр. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач своїм підписом у заяві позичальника підтвердив згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає договір між ним і банком.
Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат згідно Умов.
Відповідач в порушення умов договору та вимог закону зобов'язання за договором кредиту не виконав. Станом на 25 лютого 2014 року він має заборгованість в сумі 14164,94 гр., яка складається з:
1456,84 гр. - заборгованість за кредитом;
151,62 гр. - заборгованість по процентах за користування кредитом;
1504,68 гр. - заборгованість по комісії за користування кредитом;
9901,09 гр. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;
штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг:
500 гр. - штраф (фіксована частина); 650,71 гр. - штраф (процентна складова).
Позивач просив стягнути з відповідача 14164,94 гр. та судовий збір в сумі 243,6 гр.(а.с. 3-4).
17 червня 2014 року відповідач звернувся з зустрічним позовом до банку про відшкодування шкоди за порушення прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що,відповідно до заяви від 16 листопада 2007 року № SUXRRX12590395, він отримав в банку строковий кредит на 24 місяці до 15 листопада 2009 року в сумі 6719,83 гр. на придбання товару зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в сумі 1077 гр., щомісячної винагороди в сумі 161, 28 гр. за надання фінансового інструменту, а також 257,83 гр. страхового платежу.
Вважає положення вказаної заяви, а не кредитного договору, недійсними як такі, що не відповідають чинному законодавству та порушують його права. Зазначає, що отримав кредит лише в сумі 5385 гр., сплачений банком за придбаний ним телевізор; що звертався до банку з листами від 5 серпня та 25 листопада 2008 року для повного погашення кредиту. Заперечень банку проти прийняття листа від 25 листопада 2008 року про дострокове погашення кредиту від 16 листопада 2008 року не отримав, що є підставою для припинення даного договору.
Він сплатив банку 5385 гр., перераховані банком за придбаний ним телевізор.16 листопада 2008 року сплатив банку весь кредит; всього сплатив 7784,51 гр. при нарахованій заборгованості 7284,51 гр., що становить 44,55 % річних при гарантованих банком 12% річних.
Всупереч вимогам закону, банк ні в заяві позичальника, ні в кредитному договорі не зазначив сукупну вартість кредиту, реальну процентну ставку, подорожчання кредиту, яке склало, порівняно з 5385 гр., 2399,51 гр.
Посилаючись на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління Нацбанку України від 10 травня 2007 року № 168, ст. ст. 4, 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо змісту договору про надання споживчого кредиту, заборони нечесної підприємницької практики, ст. ст. 54, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо заборони банкам поширення реклами з неправдивою інформацією про їх діяльність, вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг як обов'язкової умови надання банківських послуг, норми ЦК України щодо форми укладення правочину та підстав визнання їх недійсними, зокрема, ст. ст. 203, 215 ЦК України, зазначає, що всупереч вимогам чинного законодавства, замість кредитного договору було укладено заяву позичальника, не визначену жодним актом, копія якої не відповідає оригіналу у позичальника, без печатки банку, без додатків.
Посилається на відсутність розрахунку заборгованості за кредитом, процентами, пенею, винагороди за надання фінансового інструменту та відсутність боргу за вказаними платежами.
В діях банку вбачає порушення при укладенні кредитного договору і в тому, що одноразова винагорода, передбачена в сумі 1077 гр., та перерахована банком в сумі 1191, 6 гр., не пов'язана з придбанням товару, а пов'язана з фактом надання йому кредиту і становить 20% від суми кредиту, що не відповідає змісту ч. 3 ст. 509 ЦК України щодо того, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості, та положенням Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту платежі за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.
Вважає умову заяви про надання йому кредиту у вигляді платежу одноразової винагороди за надання фінансового інструменту нікчемною, а встановлення додатково до цього платежу щомісячної винагороди - подвійною, додатковою платою за користування кредитом, яка не є послугою.
З огляду на зазначене посилається на відсутність підстав для застосування до нього і штрафу у вигляді двох складових - фіксованої та процентної частин.
Посилається на порушення при укладенні кредитного договору ч. ч. 1, 2 ст. 1, ст. 9 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», згідно яких до недобросовісної конкуренції відноситься надання послуг з примусовим асортиментом, що вбачав у нав'язаній йому банком послузі - сплаті одноразової та щомісячної винагород за надання фінансового інструменту.
Вбачає у діях банку обман його як споживача в тому, що банк приховав у сумах винагороди фактично плату за користування кредитом, не зробивши реального розрахунку такої плати, яка фактично становила 11475,12 гр.,що повинно було становити 56,55% річних, замість вартості кредиту 6090 гр.
Вважає встановлення 0,5 % розміру пені,порівняно з положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», таким, що суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, оскільки встановлення вказаної ставки пені при отриманні ним кредиту перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену вказаним Законом. Вказана умова є несправедливою і тому, що банку встановлена 0,1% річних пені за його прострочення за договором.
Посилається на те, що йому майже в повному обсязі не була надана інформація про умови кредитування та сукупну вартість кредиту як встановлено вимогами до переддоговірної роботи з позичальником.
Посилається на порушення банком вимог щодо ціни як істотної умови кредитного договору, невідповідність кредитного договору за формою вимогам закону, а тому договір фактично не укладено; на те, що банк в договір завідомо вніс незаконні умови щодо одноразової та щомісячної винагород за надання фінансового інструменту, пеню в розмірі 0,5% за кожен день прострочення, а тому сума вимог банку в 3 рази перевищує суму кредиту і в 2 рази - сплачену банку суму коштів.
Вбачає в таких діях банку встановлення незаконних платежів за дії, які банк вчиняє на свою користь, що заборонено законом та нормативними актами НБУ.
Посилається на дискримінаційність декларативних умов щодо надання права позичальникові достроково погасити заборгованість та введення його як споживача в оману, оскільки продукція, надана йому як споживачу - кредит є небезпечною для його майнових інтересів, оскільки криє в собі ризик для його майна як позичальника через незаконну комісію та дискримінаційну пеню, а ціна продукції визначена фактично не в 1% на місяць за користування кредитом, а в 55% річних.
Вбачає в цьому закладення банком в зміст договору можливість незаконного збагачення та нарахування штрафу, не пов'язаного з його збитками, введення його в оману, здійснення відносно нього нечесної підприємницької практики, а тому це є підставою і для визнання договору кредиту недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.
Вважає також правовою підставою для визнання кредитного договору недійсним ст. 215 ЦК України, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З огляду на зазначене вимагає на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України відшкодувати йому у подвійному розмірі збитки у вигляді незаконно отриманої банком суми, яку визначив як різницю між сплаченою ним сумою 7784, 51 гр. та сумою отриманого кредиту і 12% річних з грудня 2007 року по листопад 2008 року (5385 гр. + 317,35 гр. = 5697, 35 гр. ), тобто 7784, 51 - 5697, 35 = 2086,65 (гр.) х 2 = 4173, 3 (гр.).
Просив:
визнати незаконними дії банку, як такі, що вчинені внаслідок обману, недодержання вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України саме в момент вчинення правочину, а також за порушеннями вимог ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України;
визнати незаконною за незаконних дій банку та укладенням в неналежній формі як договір, не досягнення згоди з усіх істотних умов заяву позичальника SUXRRX12590395 від 16 листопада 2007 року, в тому числі за відсутності підпису позичальника у заяві;
стягнути з банку на його користь збитки за незаконним стягненням та привласненням банком коштів у подвійному розмірі в сумі 4173,3 гр.;
стягнути на відшкодування моральної шкоди в розмірі суми пред'явленого банком до нього позову 14164,94 гр.;
стягнути вартість страхового платежу 257,83 гр.;
за наведеними порушеннями банком винести окрему ухвалу і направити до прокуратури м. Суми для вжиття заходів щодо перевірки додержання вимог законодавства та усунення цих причин та умов (а.с. 38-44).
В судовому засіданні сторони підтримали свої позовні вимоги, позивач за первісним позовом зустрічний позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити в зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю вимог.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов банку підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову відповідача слід відмовити виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № SUXRRX12590395, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 6462 гр. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць, тобто 12% на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 24 місяці до 15 листопада 2009 року, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 155,09 гр. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1077 гр. в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) строки.
Погашення заборгованості передбачалось здійснювати у наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 1 по 5 число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 459,78 гр. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно Умов. Позичальник, згідно заяви позичальника, зобов'язався повернути суму кредиту, відсотків, винагороди, відповідно до Заяви та Умов; передбачено, що він при порушенні зобов'язань із погашення кредиту сплачує банку пеню, розмір якої зазначений у п. 5.1 Умов за кожний день прострочки.
В заяві зазначено, що позичальник доручає банку здійснювати погашення заборгованості за кредитом у передбачені строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку ------ , що відповідає платіжній картці № ----, емітованої ПриватБанком та відповідно до п. 3.2.5 Умов.
Крім того, в заяві позичальника, підписаній ним, зазначено, що він ознайомився та згодний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які були надані йому в письмовій формі. Своїм підписом він підтверджує факт надання йому повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку (а також його місцезнаходження).
Позичальник своїм підписом на заяві підтвердив, що згоден, що ця заява разом з запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), Тарифами складає між ним та Банком кредитно-заставний договір; один примірник оригіналу договору він отримав (а.с.8).
На час укладення кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), затверджені наказом голови правління банку - позивача № 391 від 21 березня 2006 року (а.с. 9-11, 67).
П.п. 3.2.2, 3.2.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), передбачають обов'язок позичальника погашати кредит у порядку та в строки відповідно до Заяви; сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до Заяви та п. п. 4.1, 4.2 даних Умов та Тарифів; повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення Кредиту.
П. 3.2.5 Умов передбачає, що позичальник доручає банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту або у валюті, відмінній від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за заявою та цими Умовами, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.
Згідно п. 5.1 Умов, при порушенні позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених Заявою та п. п. 3.2.2, 3.2.3 Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу.
П. 5.3 Умов передбачає, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 гр. + 5% від суми заборгованості.
Відповідно до п. 5.5 Умов, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
П. 6.2 Умов передбачає,що всі види платежів (за винятком кредиту, пені, штрафу, винагороди за проведення додаткового моніторингу), що вносяться відповідачем за даними Умовами, є відсотками в розумінні ЦК України (а.с. 8 -11).
Факт отримання кредиту шляхом перерахування банком продавцю безготівковим платежем 5385 гр. за придбання телевізора, відповідач не оспорює, підтверджується рахунком - фактурою № ЧП1-001585 від 16 листопада 2007 року, видатковою накладною про отримання відповідачем телевізора № ЧП1-001465 від 16 листопада 2007 року (а.с. 36, 37).
ПАТ КБ «Приват Банк» є правонаступником ЗАТ КБ «Приват Банк»на підставі п. 1.1 його статуту; назву банку змінено рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року, державну реєстрацію змін проведено 17 липня 2009 року (а.с. 14-16).
З розрахунку заборгованості, витягу з особового рахунку відповідача, платіжних доручень, наданих банком, вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування грошовими коштами та інших платежів, станом на 25 лютого 2014 року він має заборгованість в сумі 14164,94 гр., яка складається з:
1456,84 гр. - заборгованість за кредитом;
151,62 гр. - заборгованість по процентах за користування кредитом;
1504,68 гр. - заборгованість по комісії;
9901,09 гр. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;
нараховані відповідно до п. 5.3 Умов штрафи:
500 гр. - фіксована складова,650,71 гр. - процентна складова.
З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем сплачено банку в загальній сумі 7766, 14 гр. З сплачених позивачем коштів вони були зараховані банком в межах строку дії договору останній раз: на погашення процентів - в грудні 2008 року, на погашення комісії і пені - в березні 2009 року;на погашення тіла кредиту - в серпні 2009 року. Станом на 16 листопада 2009 року - дату, по яку було видано кредит, відповідач мав заборгованість по тілу кредиту в сумі 1466, 6 гр., по процентах - 151, 62 гр., по комісії - 1504, 68 гр., по пені - 1496, 47 гр.(а.с.6-7).
Також банком списано з карткового рахунку відповідача 9 квітня 2010 року і 28 березня 2012 року, відповідно, 3,11 гр. і 2 гр., а також від його імені зараховані платежі через касу 27 і 30 квітня 2010 року, відповідно, в сумі 2,48 гр. і 2,17 гр. на погашення тіла кредиту (а.с. 68-76).
Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Межі заявлених вимог включають в себе, зокрема, предмет та підстави позову.
Згідно п.2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільного права є, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 31, п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України, підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», предмет позову - це те, що конкретно вимагає позивач, підстава позову - чим він обґрунтовує свої вимоги, зміст вимоги - який спосіб захисту свого права він обрав. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Доводи відповідача в зустрічному позові фактично зводяться до визнання недійсним кредитного договору від 16 листопада 2007 року, складовою частиною якого є заява, яку він просить визнати недійсною, вважаючи її неналежною формою кредитного договору, а тому суд вирішує спір, зокрема, зустрічний позов відповідно до положень ст. 11 ЦПК України в межах заявлених вимог з врахуванням вимог закону щодо дійсності правочинів.
Таким чином, між сторонами виник спір, що випливає з кредитних правовідносин, тобто виконання умов кредитного договору, пов'язаний з невиконанням відповідачем, який має борг перед банком, зобов'язань за кредитним договором та оспорюванням останнім дійсності вказаного договору.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ч.1 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 549, ч. 1 ст. 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові уразі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ст. 3 ЦК України передбачає серед загальних засад цивільного законодавства, зокрема, свободу договору.
Відповідно до ст.627 ЦК України, в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, вказані норми і ст. 6 ЦК України передбачають добровільність в укладенні угод.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч.1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046, ч.1 ст. 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором або законом.
Ч.1 ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч.2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.
Відповідач у зустрічному позові посилається на положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо права споживача в разі придбання ним продукції у кредит, зокрема, щодо права споживача на отримання інформації про продукцію; змісту та форми договору про надання споживчого кредиту; обов'язку кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий;орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;можливість дострокового повернення кредиту та його умови; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту;річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.
Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.
До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів.
Споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.
Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення.
Споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом.
Кредитодавцю забороняється відмовляти споживачу в прийнятті платежу у разі дострокового повернення споживчого кредиту.
Кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.
Відповідач вбачає в діях банку і нечесну підприємницьку практику, заборонену ст. 19 вказаного Закону, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в ст. 203 ЦК України, ч. ч. 1, 3 - 5 якої встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1, 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Закон не встановлює заборону для визнання такого договору недійсним на вимогу сторони правочину.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. ч. 1 - 3, 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Ч. 1 ст. 229 ЦК України визначає, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.п. 7, 8, 20постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Згідно зі складовими укладеного сторонами кредитного договору, такі умови договором передбачені. Тому суд приходить до висновку, що в діях банку був відсутній умисел на введення позичальника в оману щодо істотних умов укладеного між ними спірного договору, оскільки банк надавав йому кредит саме на умовах, визначених в заяві, Умовах та Тарифах як складових частинах кредитного договору.
Посилання в зустрічному позові на обман з боку банку як на підставу визнання договору недійсним, передбачену ч. 1 ст. 230 ЦК України, є безпідставними і не підтверджуються доказами в справі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач при укладенні кредитного договору підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява позичальника разом з запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами складає між ним і банком кредитно-заставний договір, про що свідчить його підпис у заяві позичальника.
З огляду на зміст підписаного відповідачем як позичальником договору, при укладенні якого він своїм підписом на заяві позичальника як складової частини договору, засвідчив те, що ознайомлений у письмовій формі з кредитними умовами, а саме, зокрема: мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; додатковий режим сплати відсотків і відомості про те, від кого позичальник може отримати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування,тобто підтвердив, що зміст умов кредитування йому зрозумілий, суд вважає, що доводи відповідача про порушення його прав як споживача за договором споживчого кредиту є безпідставними, з точки зору свободи договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на власний розсуд відповідно до досягнутої домовленості.
Отже, законність кредитного договору підтверджується текстом складових частин цього договору, які містять зобов'язання позичальника дотримуватися умов договору і підстави відповідальності за порушення зобов'язання, в тому числі встановлений розмір пені, тобто відповідач свідомо уклав договір на вказаних умовах, які не суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».
Як встановлено судом, умови укладеного договору після його укладення відповідачем визнавались та виконувались відповідно до порядку, встановленого договором, вимог щодо зміни окремих положень договору, в тому числі і розміру пені,ним не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення відповідача при укладанні договору, повне розуміння його змісту та наслідків його укладання, а тому відсутні підстави вважати недійсною цю угоду через використання банком нечесної підприємницької практики з огляду і на несправедливість умов договору, на що посилається відповідач.
З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що він при укладенні оспорюваного договору не був ознайомлений з вимогами щодо укладення кредитних договорів, зокрема, з тим, що укладення договору у вигляді, як він стверджує, заяви, суперечить законодавству, банк не надав йому детального розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, він був позбавлений можливості детально ознайомитись з умовами кредитування, в кредитному договорі нечітко викладена необхідна для його укладення інформація.
Тому суд приходить до висновку про те, що за умовами договору позичальник, отримавши кредитні кошти на певних умовах, діяв добровільно, погодився з умовами кредитування, запропонованими банком, засвідчив це своїм підписом на заяві, яка є складовою частиною кредитного договору, а тому укладений між сторонами договір відповідає вимогам закону і його не можна вважати таким, що здійснений з використанням банком нечесної підприємницької практики, тобто нікчемним, на чому наполягає позичальник з посиланням на встановлення недійсності такого договору частиною 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він відповідає вимогам закону та не порушує права позивача.
З вказаних підстав є необґрунтованими і доводи зустрічного позову про порушення при укладенні кредитного договору Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Нацбанку України від 10 травня 2007 року № 168, та положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які вимагають від банку створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд враховує, що при укладенні договору відповідач як споживач не скористався вказаним правом, кредит отримав, а навпаки, користувався кредитними коштами, сплачував платежі, встановлені договором, згідно його заяви позичальника, чим фактично визнав умови кредитного договору.
Керуючись вказаними нормами права та дійшовши висновку, що укладений між сторонами договір не є недійсним, суд приходить до висновку про відсутність підстав і для стягнення з банку на користь ОСОБА_1 грошових коштів, заявлених в зустрічному позові, в тому числі з огляду на положення ст. ст. 216, 230 ЦК України - подвійного розміру суми, яку відповідач вважає зайво сплаченою банку на погашення кредиту, як збитків, та відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та положень ЦК України.
Посилання відповідача на повне звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язання не ґрунтується на законі та обставинах справи.
Доводи відповідача про те, що він розрахувався з банком за даним договором, здійснив платежі, як він вважає, на дострокове погашення боргу, але банк безпідставно це не враховує, також не ґрунтуються на доказах та нормах матеріального права, оскільки з наданих банком розрахунків вбачається, що вказані платежі враховані відповідно до порядку розподілу коштів, передбаченого Умовами, і доказів тому, що банк,розподіливши їх таким чином, порушив умови кредитного договору, не зарахувавши як дострокове погашення всього кредиту, в справі немає.
Суд враховує і те, що сторони, уклавши договір банківського кредиту, за взаємною згодою передбачили і такий вид платежу, як одноразова та щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту, якає складовою частину щомісячного платежу за кредитним договором, а тому визнання його недійсним з підстав, зазначених у позовній заяві, щодо незаконності включення комісії як складової частини банківських платежів до щомісячного платежу, є необґрунтованим.
Відповідач 16 листопада 2007 року був ознайомлений під підпис з умовами кредитування, викладеними в Довідці про стандартні умови кредитування ПриватБанку та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, яка містить вартість послуг по його оформленню, обслуговуванню кредиту, тобто передбачає сплату одноразової та щомісячної винагороди.
Передбачений заявою позичальника обов'язок сплачувати комісію відповідає іншим умовам договору, які передбачають такий обов'язок, визначають її розмір, умови нарахування, порядок сплати.
Законність передбачення кредитним договором такої складової частини щомісячного платежу на погашення кредиту як комісія, нарахування її банком і включення до складу щомісячних платежів як винагорода за обслуговування фінансового інструменту, ґрунтується на нормах матеріального права про свободу договору,від укладення якого відповідач мав право відмовитись.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що при укладенні кредитного договору були дотримані вимоги діючого на час його укладення законодавства, зокрема, і Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Не доведені і інші вимоги зустрічного позову, зокрема, що незгоди з сумою кредиту, укладення договору з іншими умовами.
В матеріалах справи є докази отримання відповідачем кредиту в сумі 6462 гр., зокрема, в його заяві зазначена сума наданого йому кредиту на придбання телевізора - 5385 гр. та одноразова винагорода в сумі 1077 гр., що складає загальну суму кредиту - 6462 гр., покладену в основу позову банку. Оригінал саме цієї заяви міститься в кредитній справі відповідача, наданій суду для огляду банком, і в отримання її копії відповідач підтвердив своїм підписом на ній. Наданий ОСОБА_1 примірник заяви про надання кредиту, не може вважатись судом таким, як укладена між сторонами угода, оскільки відповідачем виконувались умови саме згідно договору наданого банком і який міститься в матеріалах кредитної справи. Доказів тому, що ОСОБА_1 отримав кредит в сумі та на умовах його примірника заяви (до речі в якому немає його підпису), суду надано не було, як і не надано доказів тому, що з відповідача ОСОБА_1 був стягнутий за договором страховий платіж в сумі 257,83 гривень, оскільки в договорі наданому банком посилання на стягнення цих коштів немає.
Доводи відповідача в зустрічному позові про те, що він достроково сплатив кредит банку є безпідставними, оскільки з наданих банком розрахунків вбачається, що кошти, сплачені відповідачем на погашення кредиту, всі враховані і розподілялись по різних видах платежів відповідно до п. 4.3 Умов надання споживчого кредиту:
- Кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно п. п. 3.2.11, 3.3.8 цих Умов, далі - пені згідно розділу 5 цих Умов, далі - простроченої комісії по кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків по кредиту, далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася (у т.ч. сума, надана позичальником понад суму щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за кредитом, далі - комісії, далі - винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту. Остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, зазначеної в заяві. Сума остаточного погашення заборгованості може відрізнятися від суми щомісячного платежу. При несплаті винагороди, комісії згідно Заяви, відсотків і/або частини кредиту до останнього дня періоду сплати вони вважаються простроченими. Посилання відповідача на декларативність умов про дострокове погашення кредиту також не є підставою для задоволення зустрічного позову і посилання відповідача на те, що він достроково погасив кредит в листопаді 2008 року і з того часу не повинен був виконувати перед позивачем зобов'язання за кредитним договором та припинив виплати.
Посилання відповідача на витяг з його особового рахунку (а.с. 46) відображає такий розподіл коштів, а не повне погашення кредиту.
Умови кредитного договору, укладеного між сторонами, не передбачають припинення зобов'язання боржника у випадку надання коштів у більшому, ніж щомісячний платіж, розмірі, оскільки в такому випадку передбачається порядок їх розподілу, а докази тому, що відбулось дострокове погашення кредиту у передбаченому договором та законом порядку, в справі відсутні.
Вказані доводи відповідача не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При вирішенні позову банку суд вважає частково обґрунтованими доводи відповідача про необхідність застосування позовної давності в зв'язку з її спливом.
Згідно ст.ст. 256, 257, ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267, 266 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, банк - позивач з належного відповідачеві іншого рахунку відповідно до п. 3.2.5 Умов в межах позовної давності списав певні суми на погашення тіла кредиту, і вважає такі дії визнанням відповідачем боргу та перериванням позовної давності (а.с. 68-76).
Суд вважає безпідставними доводи банку про те, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки відповідач сплачував банку частково заборгованість через касу: 27 і 30 квітня 2010 року - відповідно, 2, 48 гр. і 2,17 гр, і з його карткового рахунку в банку на підставі п. 3.2.5 Умов було проведене банком договірне списання сум на погашення боргу: 9 квітня 2010 року - 3,11 гр., 27 березня 2012 року - 2 гр., що, на думку банку, свідчить про вчинення відповідачем в межах позовної давності дій по визнанню боргу.
Належні докази сплати особисто відповідачем коштів через касу банку в справі відсутні, вказаний факт відповідач заперечує, а списання банком сум з карткового рахунку відповідача в банку, не можна вважати вчиненням особисто відповідачем дій з виконання зобов'язання та визнанням боргу.
Хоча такі дії банку відповідач і не оскаржив, банк не надав доказів тому, що відповідач був обізнаний з такими діями та погодився з ними. Бездіяльність боржника, тобто неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором, не може свідчити про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.
Крім того, виконання зобов'язання за спірним договором передбачалося у вигляді періодичних платежів з різними складовими виплатами.
Між тим, банк посилається на списання коштів та сплату платежів через касу саме на погашення тіла кредиту, заборгованість по якому нарахована в межах позовної давності, вказані кошти не направлялись на погашення платежів в порядку, визначеному п. 4,3 Умов. Вказана обставина не дозволяє зробити висновок про вчинення дій від імені боржника по визнанню боргу та по перериванню позовної давності саме щодо стягнення інших платежів - процентів, комісії, пені, до стягнення яких суд вважає необхідним застосувати позовну давність.
Крім того, з додаткового обґрунтування позову банку (а.с. 34-35) вбачається, що банк взагалі не вважає пропущеною позовну давність, оскільки вважає, що, оскільки кредит видано до 16 листопада 2009 року, то позовна давність закінчується 16 листопада 2014 року.
Між тим, в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) висловлена позиція, обов'язкова для всіх судів України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, згідно якої, у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких, відповідно до умов договору, визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Таким чином, посилання банку на безпідставність застосування позовної давності не ґрунтуються на вимогах норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що банк вперше звернувся з вказаним позовом до Ковпаківського районного суду м. Суми 13 березня 2014 року, ухвалою якого від 25 березня 2014 року позовну заяву повернуто банку для звернення до належного суду в зв'язку з непідсудністю справи вказаному суду з огляду на те, що місце проживання відповідача зареєстроване на території, підсудній Зарічному районному суду м. Суми, після чого банк звернувся з даним позовом до Зарічного районного суду м. Суми (а.с.5).
Суд вважає необхідним позовну давність вираховувати, враховуючи дату звернення банку з вказаним позовом до Ковпаківського районного суду м. Суми - з 13 березня 2014 року, оскільки вказане звернення хоча і відбулось помилково до вказаного суду, проте свідчить про те, що банк на цей час вважав свої права порушеними та звернувся за судовим захистом.
Оскільки банк звернувся з позовом до суду 13 березня 2014 року, з відповідача не підлягають стягненню поза межами позовної давності суми, нараховані банком по 13 березня 2009 року.
Визначаючи суму заборгованості за кредитом, суд виходить з наступного.
З наданого банком розрахунку вбачається, що,відповідно до умов кредитного договору, платежі по тілу кредиту почали враховуватись як прострочене сальдо, починаючи з 6 серпня 2009 року, а тому, звернувшись з позовом до суду 13 березня 2014 року, банк не пропустив передбачену договором п'ятирічну позовну давність за позовними вимогами в даній частині.
При визначенні суми процентів, які підлягають стягненню з відповідача, суд виходить з того, що за період з 10 березня по 1 квітня 2009 року (22 дні) банк нарахував відповідачеві 59,15 гр. - 48, 4 гр. = 10, 75 гр. процентів, що за 1 день складає 10, 75 гр. : 22 дні = 0,49 гр., а за три дні з 11 по 13 березня 2009 року: 0,49 гр. х 3 = 1,47 гр., тобто станом на 13 березня 2009 року поза межами позовної давності сума нарахованих процентів, яка не підлягає стягненню, склала 48, 4 гр. + 1, 47 гр. = 49, 87 гр.
Отже, до стягнення підлягає сума процентів: 151, 62 гр. - 49, 87 гр. = 101, 75 гр.
При визначенні заборгованості по комісії, суд враховує, що станом на 10 березня 2009 року позичальник мав заборгованість по комісії в сумі 263,96 гр., сплативши в цей день банку востаннє 107, 08 гр. комісії. Наступна сума комісії була нарахована банком відповідачеві 1 квітня 2009 року, тобто сума комісії, що підлягає стягненню з відповідача в межах позовної давності, складає 1504, 08 гр. - 263, 96 гр. = 1240,12 гр.
Вираховуючи суму пені в межах позовної давності, суд виходить з того, що станом на 10 березня 2009 року було нараховано 28,13 гр. пені, а станом на 1 квітня 2009 року - 62,01 гр. пені, тобто за 22 дні було нараховано 62,01 гр. - 28,13 гр. = 33,88 гр. пені, отже, за один день 33,88 гр. : 22 = 1,54 гр. пені. За три дні з 11 по 13 березня 2009 року, тобто поза межами позовної давності, пеня складе 1,54 гр. х 3 = 4,62 гр.
Загальна сума пені, нарахована поза межами позовної давності, складає 28,13 грн. + 4,62 грн. = 32,75 гривень.
Отже, розмір пені за порушення зобов'язань за кредитним договором в межах позовної давності 5 років складає 9901,09гр. - 32,75 гр. = 9868,34 гр. При цьому суд враховує, що банк за спірний період нарахував 10337,78 гр., списав 436,69 гр. і заявив в позові до стягнення саме 9901,09 гр.
Отже, у задоволенні позову банку в частині стягнення процентів - 49,87 гр., комісії - 263,96 гр. і пені - 32,75 гр., нарахованих по 13 березня 2009 року, суд вважає необхідним відмовити в зв'язку зі спливом позовної давності.
В той же час суд вважає необґрунтованими по суті доводи банку - позивача про наявність підстав для стягнення у повному розмірі нарахованої в межах позовної давності суми заборгованості по пені. Ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.
Суд враховує ту обставину, що банк допустив в спірних кредитних правовідносинах бездіяльність по невиконанню умов кредитного договору, яка сприяла збільшенню розміру пені. Банк протягом тривалого часу не виконував положення п.п. 3.3.3, 3.3.4 Умов,відповідно до яких він має право при порушенні позичальником зобов'язань за кредитним договором застосувати певні правові наслідки такого невиконання; проводити аналіз кредитоспроможності позичальника, здійснювати перевірку цільового використання кредиту, а також фінансового стану позичальника і стану предмета застави, на підставі чого визначати подальші відносини з позичальником. Проте банк впродовж багатьох років не заявляв позову до відповідача, що сприяло збільшенню неустойки.
З врахуванням зазначеного, виходячи з умов виваженості, розумності та справедливості, враховуючи, що наведена банком сума пені значно перевищує розмір заборгованості, суд вважає можливим зменшити розмір пені та визначити її у сумі 1500 грн., відмовивши в задоволенні позову про стягнення пені в іншій частині за необґрунтованістю.
Слід зауважити, також і про те, що у суду були відсутні підстави для відмови в прийнятті доказів, поданих стороною первісного позивача в судовому засіданні, оскільки вони не були надані раніше з поважних причин, з огляду на те, що підстави для їх подання виникли вже під час розгляду справи і були пов'язані з поданням ОСОБА_1 безпосередньо перед судовим засіданням зустрічного позову і наданими ним в судовому засіданні поясненнями.
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за кредитом в межах позовної давності 5 років станом на 25 лютого 2014 року - дату розрахунку боргу, заявлену позивачем, складе в межах позовної давності::
тіло кредиту - 1456, 84 гр.,
проценти за користування кредитом - 101, 75 гр.,
комісія - 1240,12 гр.
пеня - 1500 гр., всього 4298,71 гр.
Згідно з п. 5.3 Умов нарахований штраф у фіксованому розмірі в сумі 500 грн. та штраф у розмірі 5% від суми заборгованості є окремими видами відповідальності, а тому також підлягають стягненню з врахуванням зменшеної суми пені.
Сума штрафу - процентна складова складає 4298,71 гр. х 0,05 = 214,93гр.
Загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 4298,71 гр. + 214,94 гр. (штраф, процентна складова) + 500 гр. (штраф, фіксована складова) = 5013,64 гр.
Доводи відповідача про відмову у позові в зв'язку зі спливом позовної давності за всіма вимогами не ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи.
Пропорційно до задоволених вимог з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню судовий збір в сумі 86,22 гривень.
З огляду на відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, суд не вбачає підстав і для винесення окремої ухвали, як і не наведено позивачем за зустрічним позовом належного обґрунтування для цього.
На підставі ст.ст. 3, 6, 16, 203, 204, 207, 215, 216, 229, 230, 266, 267, 509, 525-527, 530, 536, 549-551, 610, 612, 616, 626, 627, 629, 631, 634, 638, 639, 1046, 1049, 1054, 1056 ЦК України, ст.ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 10-11, 57-60, 80, 88, 212-215 ЦПК України, суд
Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість по кредитному договору № SUXRRX12590395 від 16 листопада 2007 року станом на 25 лютого 2014 року в сумі 5013,64 гривень, яка складається з: 1456,84 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 101,75 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1240,12 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1500 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором; 500 гривень - штраф (фіксована частина); 214,93 гривень - штраф (процентна складова).
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в іншій частині відмовити, в зв'язку з необґрунтованістю вимог.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконними дій банку, визнання недійсною заяви позичальника, стягнення збитків в сумі 4173,3 гривень, стягнення на відшкодування моральної шкоди 14164,94 гривень, стягнення страхового платежу в сумі 257,83 гривень, відмовити в зв'язку з необґрунтованістю вимог.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в сумі 86,22 гривень.
Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.В. Сибільов