Головуючий суду 1 інстанції - Герасимчук Т.М.
Доповідач - Матвєйшина О.Б.
Справа № 411/2640/13-ц
Провадження № 22ц/782/1469/14
02 липня 2014 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого: Матвєйшиної О.Б..
суддів: Туренко С.І., Єрмакова Ю.В.,
при секретарі: Аліханян Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Кіровського міського суду Луганської області від 14 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням 3% річних та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, розписки безгрошовою,-
У листопаді 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому послався, що 09 серпня 2011 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого він передав відповідачеві 7336 гр., які відповідач зобов'язався повернути до 15 жовтня 2011 року, на підтвердження договору відповідачем було видано розписку. Станом на 27 листопада 2013 року борг не повернуто. Отже згідно зі ст.. 625 ЦК України відповідач повинен повернути йому борг з урахуванням 3% річних за час прострочення 774 дні (з 15 жовтня 2011 по 27 листопада 2013 року) всього 7803 гр., у тому числі 467,29 гр. відсотків. Оскільки борг не повернуто, позивач змушений звертатися до суду. У зв'язку з цим ним понесені судові витрати на оплату судового збору та на оплату правової допомоги у розмірі 1500 гр. Також він оплачував судовий збір при поданні заяви про забезпечення позову. Тому позивач просить стягнути з відповідача на його користь борг з урахуванням 3% річних у розмірі 7803,29 гр., з яких основний борг становить 7336 гр., 3% річних - 467,29 гр., а також стягнути 229,41 гр у відшкодування судового збору, витрати на судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 114,70 гр., та витрати на правову допомогу у розмірі 1500 гр.
Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому послався, що він знаходився з позивачем у неофіційних трудових відносинах, виконував за дорученням позивача обслуговування належних позивачеві апаратів. У квітні 2011 вони за пропозицією позивача домовилися, що позивач дасть йому 5000 гр., на які відповідач у м. Харкові придбає партію окулярів для продажу, від вирученої суми 10% віддасть позивачеві, а інша сума буде йому заробітною платою, на що відповідач погодився. У травні 2011 року він отримав від позивача вказану суму грошей, на які закупив партію окулярів, про що поставив до відома позивача, а потім протягом травня - серпня 2011 року займався їх реалізацією, віддаючи позивачеві 10% від вирученої суми. У серпні 2011 року реалізацію окулярів припинили до наступного сезону, залишок їх залишився у нього. У вересні 2011 року позивач повідомив відповідача про те, що він йому винен 7336 гр., з яких 5000 гр. за придбані окуляри, а 2336 гр. якісь відсотки, з чим він не погодився, оскільки вважав, що ніякого боргу немає. Після цього позивач почав погрожувати йому, забрав обманом паспорт, а тому відповідач змушений був видати йому 9 серпня 2011 року зазначену розписку про повернення боргу, хоча ніяких коштів від нього не отримував.. Отже враховуючи, що розписка є результатом тривалого, мучительного для нього морального та психологічного тиску з боку позивача, відповідач вважає даний правочин таким, що укладено проти його волі, який згідно до ст.. 231 ЦК України визнається судом недійсним. Тому відповідач просить визнати договір недійсним, а розписку безгрошовою, стягнути з позивача на його користь витрати по судовому збору 121,80 гр.
Рішенням Кіровського міського суду Луганської області від 14 березня 2014 року позовні вимоги позивача задоволено частково.
Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 09.08.2011 року у розмірі 2336 гр., та 3% річних у розмірі 148,61 гр.
В решті позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, розписки безгрошовою - відмовив.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати пропорційно задоволених вимог, а саме: судовий збір у розмірі 109,58 гр., витрати на правову допомогу у розмірі 254,74 гр.
В апеляційній скарзі позивач з рішенням суду в частині, що стосується його вимог не згоден, вважає його таки, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить в цій частині скасувати та задовольнити його вимоги повністю.
В апеляційній скарзі відповідач з рішення суду в частині відмови у його зустрічному позові та частковому задоволенні позовних вимог позивача не згоден, вважає рішення в цій частині таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить скасувати, задовольнити його зустрічний позов, у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно ст.2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Судова колегія вважає, що судом вказані вимоги закону в повному обсязі не дотримано.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що відповідачем не доведено безгрошовість виданої ним розписки на підтвердження договору позики, також не доведено, що ця розписка була видана внаслідок здійсненого на нього з боку позивача тиску, однак сума боргу за спірною розпискою від 09.08.2011 року складає 2336 гр., бо сума 5000 гр. була передана у квітні 2011 року за іншим правочином, а тому стягненню за спірною розпискою підлягає саме 2336 гр. та 3% річних за несвоєчасне повернення боргу.
Судова колегія вважає, що висновки суду стосовно відмови у задоволенні зустрічного позову є правильними.
Що стосується висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог позивача, то в цій частині ці висновки є помилковими.
За ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно зі ст.. 1049 ЦК УКраїни позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст.. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав від позивача грошову суму у розмірі 7336 гр., які зобов'язався повернути до 15 жовтня 2011 року, про що 09 серпня 2011 року видав письмову розписку, яка знаходиться у справі, однак свого обов'язку по поверненню не виконав.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що між сторонами укладено договір позики, який позивачем належним чином підтверджений, а оскільки відповідач у встановлений строк борг не повернув, то позивач має право вимагати його повернення з застосуванням положень ст.. 625 ЦК України.
Доводи відповідача про те, що вказана розписка є безгрошовою, а сам договір позики укладено під впливом тиску з боку позивача, судом правильно не прийнято до уваги, оскільки ніяких встановлених законом допустимих доказів на підтвердження цього ним не надано.
Згідно зі ст.. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до ст.. 203 ЦК України :
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст.. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Відповідачем не надано доказів про здійснення на нього тиску та застосування насильства з боку позивача під час укладення договору позики з позивачем на зазначену у розписці суму.
Покази свідка ОСОБА_5, як докази вказаних обставин, суд правильно не прийняв до уваги, оскільки свідок при передачі грошових коштів не була присутня і обставин передачі не знає, про що сама не заперечувала.
Надані відповідачем роздруківки електронних таблиць та квитанцій про сплату ринкового збору не містять у собі відомостей стосовно укладення договору позики та написання спірної розписки.
Доводи відповідача про те, що він отримував у травні 2011 року від позивача грошові кошти у сумі 5000 гр. для придбання товару у вигляду окулярів для спільної реалізації, та вирученими від реалізації коштами повернув позивачеві вказану суму, правильно не взято судом до уваги, оскільки зі спірної розписки не вбачається, що вона видана у зв'язку з зазначеними відповідачем обставинами.
Інших доказів відповідачем не надано.
За таких обставин, суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову відповідача.
Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині зводяться фактично до викладення обставин справи згідно його зустрічних позовних вимог, та містять у собі його суб'єктивне тлумачення обставин справи та норм матеріального права.
Доводи про те, що у даному випадку мала місце новація боргу відповідно до ст.. 1053 ЦК України, стосовно отриманих ним у квітні 2011 року 5000 гр., на увагу не заслуговує, оскільки ніяких доказів на підтвердження цього відповідачем не представлено.
Доводи про те, що позивачем не доведено факт передачі позивачем йому коштів 09 серпня 2011 року в момент написання розписки, на увагу не заслуговує, оскільки у даному випадку саме на боржника покладається обов'язок довести безгрошовість розписки, що відповідачем не виконано.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду стосовно його зустрічного позову та стосовно позову позивача.
Разом з тим, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції стосовно розміру суми боргу, який підлягає поверненню за спірною розпискою позивачеві становить 2336 гр., є помилковими.
При визначенні цієї суми, суд дійшов висновку про те, що у зазначену у розписці суму входить сума 5000 гр, які відповідач отримав від позивача для придбання товару, а тому це є іншим договором позики, тому не може бути стягнута за спірною розпискою.
Судова колегія вважає, що у даному випадку суд безпідставно зробив такий висновок.
Позивач категорично заперечує ту обставину, що у зазначену у розписці суму входить вказана відповідачем сума 5000 гр., з самої розписки це також не випливає, інших доказів на підтвердження цього, суду не надано, також не надано доказів повернення суми 5000 гр. у виконання цієї розписки.
Отже у суду не було підстав відраховувати суму 5000 гр. з загальної суми боргу.
Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції в цій частині неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, що призвело до часткового неправильного вирішення спору.
У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;
Як встановлено ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні з прийняттям нового рішення у зазначеній частині про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, зі стягненням з відповідача на користь позивача суми боргу 7336 гр., 3% річних у розмірі 467,29 гр. згідно розрахунку позивача, який судовою колегією перевірено та не оспорено відповідачем.
Також судова колегія вважає, що у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору під час подачі позовної заяви у сумі 229,41 гр., заяви про забезпечення позову у сумі 114,70 гр., та під час подачі апеляційної скарги у сумі 121,80 гр., які підтверджені відповідними платіжними документами, які знаходяться у справі.
Що стосується відшкодування судових витрат у вигляді оплати за надання правової допомоги, то судова колегія вважає, що ці витрати підлягають відшкодуванню частково з урахуванням часу розгляду справи, складності справи, об'єму виконаної правової роботи, у розмірі 800 гр.
Керуючись ст.. 303, 307,309, 313,314,316 ЦПК України судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Кіровського міського суду Луганської області від 14 березня 2014 року - змінити, скасувавши в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики - 2366 грн., 3% річних в розмірі 148,61 грн., судового збору, витрат на правову допомогу, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 7336 грн., 3% річних в розмірі 467,29 грн., судовий збір в розмірі 229,41грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову - 114,70 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги - 121,80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 800 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Це рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.
Головуючий:
Судді: