ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-47/11956-2012 24.06.14
За позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі:
1. Державного агентства земельних ресурсів України
2. Державної інспекції сільського господарства України
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
ОСОБА_1
про визнання недійсним рішення
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Літвінова М.Є.
Цюкало Ю.В.
Представники учасників судового процесу:
від прокуратури: Шилковський П.В. - посвідчення № 024578 від 11.02.2014 р.;
від позивача-1: не з'явився;
від позивача-2: Аділова К.О. за довіреністю № 52 від 31.03.2014 р.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: ОСОБА_5 за договором № 5-02/14 від 19.02.2014 р.
В судовому засіданні присутній вільний слухач: ОСОБА_6
Київський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України (далі - позивач-1), Державної інспекції сільського господарства України (далі - позивач-2) з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради №751/4189 від 29.04.2010 р., яким фізичній особі ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення норм Земельного кодексу України, Закону України «Про планування та забудову територій», Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Правил комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 р. та Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.05.2005 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2012 р. (суддя Станік С.Р.) було порушено провадження у справі № 5011-47/11956-2012 та призначено її до розгляду на 09.10.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2012 р. в порядку ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи на 30.10.2012 р.
У судовому засіданні 30.10.2012 р. від прокурора надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2012 р., у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи, а також з метою витребування додаткових пояснень по суті справи, продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено судове засідання на 13.11.2012 р.
08.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи №5011-47/11956-2012.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 14.11.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-47/11956-2012 у складі суддів: Головуючого судді Станіка С.Р., суддів Митрохіної А.В., Спичак О.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2012 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 5011-47/11956-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 04.12.2012 р.
14.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі.
21.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі та заява, відповідно до якої прокурор уточнює позовні вимоги, а саме: абзац перший прохальної частини позовної заяви доповнити словами «код земельної ділянки 66:016:94п».
04.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові документи у справі та заперечення на позовну заяву, в яких вона проти задоволення позову заперечує, посилаючись на необґрунтованість доводів прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного, лісового та водного фондів, а також до земель природоохоронного призначення. При цьому, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, проект відведення земельної ділянки було погоджено усіма уповноваженими органами.
Одночасно, 04.12.2012 р. представником третьої особи заявлено клопотання про відкладення розгляду справи на інший день, у зв'язку з зайнятістю у інших судових засіданнях.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.12.2012 р. справу № 5011-47/11956-2012, у зв'язку із перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, передано колегії суддів у складі: Головуючого судді Курдельчука І.Д., суддів Митрохіної А.В., Спичака О.М. для подальшого розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2012 р. вказаною колегією суддів справу № 5011-47/11956-2012 прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 18.12.2012 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.12.2012р. справу № 5011-47/11956-2012, у зв'язку із виходом судді Станіка С.Р. з відпустки, передано колегії суддів у складі: Головуючого судді Станіка С.Р., суддів Митрохіної А.В., Спичака О.М. для подальшого розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2012 р. вказаною колегією суддів справу № 5011-47/11956-2012 прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 18.12.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2012 р., у зв'язку з неявкою позивача-1, відповідача та третьої особи, з метою виконання учасниками судового процесу вимог суду, відкладено розгляд справи на 29.01.2013 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 29.01.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. на лікарняному, справу № 5011-47/11956-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Любченко М.О., суддів Митрохіної А.В., Спичака О.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2014 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-47/11956-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 13.02.2013 р.
08.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 13.02.2013 р. від прокурора та представника третьої особи надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду від 13.02.2013 р., у зв'язку з неявкою відповідача та посадової особи Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві Возного В.О., а також ненаданням витребуваних документів відкладено розгляд справи на 13.03.2013 р.
14.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшли письмові пояснення у справі, в яких він повідомляє про неможливість надати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 (справа № А-16296) у Дніпровському районі, оскільки він відсутній та місцезнаходження його невідомо.
07.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві надійшов лист, в якому повідомляється про те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянку ОСОБА_1 до Управління не надходив та не розглядався.
У судовому засіданні 13.03.2013 р. від представників Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві та третьої особи надійшли додаткові документи у справі.
Позивач-1 у судовому засіданні 13.03.2013 р. заявив клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.
Ухвалою господарського суду від 13.03.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання, ненаданням витребуваних судом документів, було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та розгляд справи було відкладено на 03.04.2013 р.
20.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві надійшли додаткові документи у справі.
02.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли додаткові документи у справі та клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю у інших судових процесах.
03.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві та прокуратури надійшли додаткові документи у справі.
Від представника третьої особи 03.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, на вирішення якої він просить поставити наступні питання: Чи відноситься земельна ділянка площею 0, 10 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 80000900000:66:016:0094) до складу земель зелених насаджень? Чи відноситься земельна ділянка площею 0, 10 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 80000900000:66:016:0094) до зони охоронюваного ландшафту? Чи відноситься земельна ділянка площею 0, 10 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 80000900000:66:016:0094) в прибережній зоні водного фонду?
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2013 р., у зв'язку з неявкою відповідача, третьої особи та посадової особи Державного управління охорони навколишнього природного середовищі в місті Києві Возного В.О., не поданням витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів відкладено розгляд справи на 10.04.2013 р.
Ухвалами господарського суду міста Києва від 10.04.2013 р. призначено судову експертизу та зупинено провадження у справі № 5011-47/11956-2012 до отримання результатів експертного дослідження.
16.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві та прокуратури надійшли додаткові документи у справі.
13.05.2013 р. до господарського суду міста Києва надійшло клопотання Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3674/13-41 від 07.05.2013 р. про погодження терміну проведення будівельно-технічної експертизи понад 3 місці; надання в розпорядження експерта оригіналу або належним чином засвідченої копії технічної документації на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (в паперовому та електронному вигляді разом з координатами поворотних точок ділянки); документації по встановленню меж парку відпочинку (спортивного парку) на жилому масиві Райдужний з координатами поворотних точок; документації по встановленню прибережних захисних смуг затоки р. Десенка (з координатами визначеної прибережної захисної смуги); проведення попередньої оплати судової експертизи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2013 р. погоджено проведення судової експертизи у строк понад три місяці, зобов'язано учасників судового процесу надати витребувані документи та зобов'язано третю особу оплатити вартість судової експертизи згідно направленого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз рахунку в строк до 03.06.2013 р.
03.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов лист, в якому повідомляється про неможливість надати оригіналу або належним чином завірені копії технічної документації на земельну ділянку площе. 0, 1 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (в паперовому та електронному вигляді разом з координатами поворотних точок ділянки); документації по встановленню меж парку відпочинку (спортивного парку) на жилому масиві Райдужний з координатами поворотних точок; документації по встановленню прибережених захисних смуг затоки р. Десенка (з координатами прибережної захисної смуги), оскільки вищевказані матеріали в Департаменті відсутні.
10.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2013 р. зобов'язано прокуратуру ознайомитись з необхідними для проведення судової експертизи по справі № 5011-47/11956-2012 матеріалами, які наявні в Департаменті міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з метою надання в розпорядження експерта документів, що витребувані ухвалою від 13.05.2013 р. господарського суду міста Києва в строк до 01.07.2013 р.
16.12.2013 р. до господарського суду міста Києва надійшов лист № 3674/13-41 від 12.08.2013 р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, яким повідомлено, що оплата за проведення судової експертизи по справі № 5011-47/11956-2012 не здійснена, витребувані експертом документи не надані, у зв'язку з чим матеріали вказаної справи поверненні до суду, а ухвала про призначення судової експертизи залишена без виконання.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.12.2013 р., у зв'язку з завантаженістю судді Митрохіної А.В., справу № 5011-47/11956-2012 передано до розгляду колегії суддів у складі: Головуючого судді Любченко М.О., суддів Босого В.П., Спичака О.М.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2013 р. зобов'язано учасників судового процесу з'явитись до суду 22.01.2014 р. та надати письмові пояснення щодо невиконання вимог суду про надання додаткових доказів та оплати експертизи.
21.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких зазначається про те, що спірний проект землеустрою не містить розробленого та погодженого за порядком ДБН Б.1.1-4-2009 містобудівного обґрунтування, без якого неможливо внести зміни до Генерального плану міста Києва. Крім того, прокурор вказує на те, що третьою особою не було виконано умови Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА від 23.12.2009 р. № 19-15029/1, а саме: не отримано позитивних висновків Головного управління екології та охорони природних ресурсів та КО «Центр містобудування та архітектури», у зв'язку із чим вказаний висновок втратив чинність до прийняття Київського міського радою рішення про надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у власність.
Також, від прокуратури надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої вона просить заборонити третій особі та її представникам за довіреністю вчиняти дії шляхом оформлення права власності на земельну ділянку площею 0, 10 га по АДРЕСА_1 та заборонити Реєстраційній службі Головного управління юстиції у місті Києві проводити державну реєстрацію та видачу свідоцтва на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Враховуючи, неможливість подальшого проведення судової експертизи, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2014 р. поновлено провадження у справі № 5011-47/11956-2012 та призначено її до розгляду на 19.02.2014 р.
У судовому засіданні 19.02.2014 р. від прокурора надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення щодо причин ненадання витребуваних судом документів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2014 р., у зв'язку з неявкою у судове засідання представників позивача та відповідача, а також враховуючи неподання витребуваних судом документів відкладено розгляд справи на 19.03.2014 р.
У судовому засіданні 19.03.2014 р. від представника позивача-1 надійшли письмові пояснення у справі, в яких зазначається про відсутність в Державному земельному кадастрі відомостей щодо державної реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р., у зв'язку з завантаженістю судді Спичака О.М., справу №5011-47/11956-2012 передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі: Головуючого судді Любченко О.М., суддів Босого В.П., Нечая О.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 5011-47/11956-2012 до свого провадження та відкладено розгляд справи на 16.04.2014 р.
11.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшли письмові пояснення, в яких зазначається про те, що державна реєстрація спірної земельної ділянки в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 р., Головним управлінням Держземагентства у м. Києві не здійснювалась.
16.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 16.04.2014 р. від представника ДП «Інститут Генерального плану міста Києва» ПАТ «Київпроект» надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.04.2014 р., у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача, а також неподанням витребуваних судом документів відкладено розгляд справи на 06.05.2014 р.
Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 06.05.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Любченко М.О. у відпустці, справу № 5011-47/11956-2012 передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі: Головуючого судді Ломаки В.С., суддів Нечая О.В., Босого В.П.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.05.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 5011-47/11956-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 03.06.2014 р.
02.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшла заява про відмову від позову.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному, за заявою Головуючого судді Ломаки В.С., справу № 5011-47/11956-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді: В.С. Ломаки, суддів В.П. Босого, Т.В. Васильченко.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. зазначеною колегією суддів було прийнято справу №5011-47/11956-2012 до свого провадження, її розгляд призначено на 03.06.2014 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. відкладено розгляд справи на 24.06.2014 р.
05.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові документи у справі.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.06.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. у відпустці та судді Васильченко Т.В. на лікарняному, справу № 5011-47/11956-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді: В.С. Ломаки, суддів М.Є. Літвінової, Ю.В. Цюкало.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2014 р. зазначеною колегією суддів було прийнято справу № 5011-47/11956-2012 до свого провадження, її розгляд призначено на 24.06.2014 р.
Представники позивача-1 та відповідача в судове засідання 24.06.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників позивача-1 та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 24.06.2014 р. судом було залишено без задоволення заяву прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову в силу необґрунтованості.
Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачів до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, суд в тому числі звертає увагу на те, що з огляду на визначений прокурором предмет позовних вимог, рішення у цій справі не буде підлягати виконанню в частині вирішення між сторонами земельного спору, що у відповідності до приписів ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, на думку суду, в даному випадку не потребує вжиття заходів до забезпечення позову.
Також, судом було залишено без задоволення заяву позивача-1 про відмову від позову.
Так, відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб. За наявності у справі кількох позивачів відмова одного з них від позову не є перешкодою для розгляду справи за участю інших позивачів.
Крім того, відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 2 від 16.01.2013 р. «Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі» зазначено, що відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора, оскільки така відмова не означає вибуття позивача з процесу чи зміни його процесуального статусу. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті.
Таким чином, відмова позивача-1 від позову, поданого прокурором, не спричиняє припинення провадження у даній справі, у зв'язку з чим суд розглядає спір по суті.
У судовому засіданні 24.06.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, які з'явились в судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.
В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, приписами ст. 20 ГК України передбачено можливість визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Відповідно до п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України в редакції станом на 2010 рік, було визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до роз'яснень, наданих в п 1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.
При цьому, за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).
Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.
Розглядаючи спори про визнання недійсними індивідуальних актів державних чи інших органів, слід враховувати роз'яснення, надані Президією Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», відповідно до п. 2 якого підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Пунктом 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.
За приписами статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Як зазначалось вище, прокурор у позовній заяві посилався на порушення відповідачем, при прийнятті спірного рішення норм Земельного кодексу України, Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста.
Проте, за висновками суду наведені твердження прокурора є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 148 Господарського кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.
Приписами Земельного кодексу України, зокрема у статті 3 визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як свідчать матеріали справи, предметом розгляду даного спору є позовні вимоги про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради «Про передачу фізичній особі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1» № 751/4189 від 29.04.2010 року.
За змістом п. п. 1, 2 вказаного рішення, відповідачем було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за зазначеною вище адресою та передано вказану ділянку у власність фізичній особі ОСОБА_1 за умови виконання пункту 3 цього рішення.
Проте, за твердженнями прокурора земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до зеленої зони міста на підставі рішення Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р.
Крім того, заявник зазначав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережних смуг річки Десенка у Дніпровському районі міста Києва, а також входить до зони охоронюваного ландшафту та до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Однак, дослідивши матеріали справи, господарський суд міста Києва вважає вищезазначені доводи прокурора безпідставними. При цьому, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення) одним з основних завдань планування і забудови територій є охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів.
Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
За змістом положень Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, що затверджені Наказом № 105 від 10.04.2006 р. Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 27.07.2006 р. за № 880/12754, зеленими зонами є території, які виділяються у встановленому порядку за межами міст та інших населених пунктів, що зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.
За приписами п.10.4 ДБН 360-92 (Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень), затверджених наказом № 44 від 17.04.1992 р. Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається, зокрема, на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.
Рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р. було затверджено Програму розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепцію формування зелених насаджень в центральній частині міста.
Пунктом 6 вказаного рішення відповідачем було заборонено на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення та лісового фонду житлове, інше будівництво та господарську діяльність, що можуть негативно вплинути на стан цих територій чи перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням.
Як зазначалось вище, прокурор вказує, що спірна земельна ділянка відноситься до зеленої зони міста, а тому її забудова є неправомірною.
Проте, зазначені доводи прокуратури є безпідставними, приймаючи до уваги, що рішенням Київської міської ради № 120/1175 від 19.02.2009 р. «Про передачу Дочірньому підприємству «Строй-Маркет-Груп» земельної ділянки для будівництва багатофункціонального готельного та торговельно-розважального центру в районі затоки р. Десенка у Дніпровському районі м. Києва» були внесені зміни до генерального плану міста Києва в частині переведення частини земельних ділянок із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обгрунтованням, а також внесені зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджені рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 р.
Зі змісту висновку № 19-15029/1 від 23.12.2009 р. Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища вбачається, що спірну земельну ділянку було виключено з переліку озеленених територій загального користування м. Києва.
В судовому засіданні 13.03.2013р. посадовою особою Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, яку було викликано до суду в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, було підтверджено, що земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 виведено із зони зелених насаджень загального користування та переведено до категорії земель житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, на підставі рішення Київської міської ради № 120/1175 від 19.02.2009 р.
За таких обставин, враховуючи все вище викладене, господарський суд дійшов висновку, що, твердження прокурора щодо приналежності спірної земельної ділянки до зеленої зони є безпідставними та судом до уваги не приймаються.
Крім того, суд зазначає, що матеріалами справи спростовуються твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережних смуг річки Десенка у Дніпровському районі м. Києва.
Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Разом з цим, посилання прокурора, як на доказ того, що спірна земельна ділянка розташована на землях водного фонду, на лист № 05-06/803 від 30.01.2012 р. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, за змістом якого спірна земельна ділянка розташована на землях водного фонду у межах встановлених прибережних захисних смуг, є неправомірними, оскільки зміст вказаного листа суперечить іншим матеріалам справи.
Зокрема, дослідивши схему прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва у Дніпровському районі м. Києва, проект яких затверджений рішенням Київської міської ради № 365/2434 від 08.10.2009 р. «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва» та межі яких відкориговані на зауваження постійної комісії з питань екологічної політики Київської міської ради (протокол №9 від 29.09.2009 р.), судом встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги затоки Десенки.
Одночасно, прокурором та позивачами не було доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що спірна земельна ділянка належить до зони охоронюваного ландшафту, а також до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
При цьому, господарський суд виходить з того, що пунктом 3.4.6 рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві» (зі змінами та доповненнями) № 920 від 16.07.1979 р. визначено, що до складу зон охоронюваного ландшафту включено затоку річки Деснянки, проте, зі змісту вказаного рішення не вбачається, що до зони охоронюваного ландшафту віднесено і земельну ділянку по АДРЕСА_1. Також прокурором не доведено до відома суду, яким саме пунктом Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджена рішенням № 806/3381 від 19.07.2005 р. Київської міської ради, віднесено спірну земельну ділянку по АДРЕСА_2 до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Таким чином, з огляду на викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що земельна ділянка, яку було передано у власність ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради № 751/4189 від 29.04.2010 р., відноситься до земель житлової та громадської забудови, яку може бути передано у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За висновками суду, прокурором та позивачами не було доведено порушення цільового призначення спірної земельної ділянки.
Отже, враховуючи все вище викладене, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відповідачем не було допущено порушень її цільового призначення, оскільки прокурором та позивачем не доведено віднесення спірної ділянки до земель водного фонду, зеленої зони міста, зони охоронюваного ландшафту, а також до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Щодо тверджень прокурора про необхідність об'язкового проведення державної експертизи проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Основними завданнями державної експертизи є: організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів експертизи; перевірка відповідності об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам; впровадження передових методів та підвищення якості розробки об'єктів державної експертизи; підготовка об'єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи (ст. ст. 1, 4 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) до випадків, за наявності яких державна експертиза є обов'язковою, належать, зокрема, проведення експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Таким чином, законодавством України, зокрема Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації» визначені випадки, за наявності яких державна експертиза є обов'язковою.
Отже, враховуючи наведені вище висновки суду про приналежність спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови, третя особа не була зобов'язана подавати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.
Як слідує з матеріалів справи, прокурор наголошував на тому, що ст. ст. 118, 186-1 Земельного кодексу України передбачено погодження проекту відведення земельної ділянки з уповноваженим природоохоронним органом, яким, як зазначив прокурор, є Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві.
Законодавством України визначений певний порядок набуття особами у власність земельних ділянок, дотримання якого є обов'язковою передумовою винесення органом місцевого самоврядування рішення про надання земель в приватну власність.
Так, рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є правомірним у разі отримання проекту відведення земельної ділянки, що погоджений уповноваженими органами.
Проте, з твердженнями прокурора суд погодитись не може в силу наступного.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до Земельного кодексу України і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питань щодо передачі земель комунальної власності у власність чи користування, оренду громадянам та юридичним особам є виключним правом міської ради, як суб'єкта права власності на землю.
Згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає за наявності рішення відповідних органів і в межах, вказаних у цих рішеннях. Тобто, такі повноваження на території міста Києва є компетенцією Київської міської ради.
У п. 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 р. (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі: рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки; судового рішення.
Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини (п.9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок).
Пунктом 11 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.
За змістом ч. ч. 1-3, 5 ст. 186-1 Земельного кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії. До повноважень Комісії належить забезпечення погодження документації із землеустрою відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До складу Комісії входять уповноважені представники районного (міського) органу земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органу, органу охорони культурної спадщини. У разі погодження проектів землеустрою, що розробляються з метою вилучення, надання, зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов'язаних із розробкою корисних копалин, до складу Комісії залучається відповідно представник територіальних органів лісового господарства, водного господарства, державного гірничого нагляду. Документація із землеустрою, погоджена Комісією, вважається такою, що погоджена органами, представники яких входять до її складу.
При цьому, п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації ст. 186-1 Земельного кодексу України» № 1420 від 23.12.2009 р. (що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до затвердження складу комісій висновки про погодження документації із землеустрою надаються органами, зазначеними у ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України, в установленому порядку.
Так, третя особа зазначає, що проект відведення спірної земельної ділянки був погоджений із Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) як відповідним природоохоронним органом, про що останнім надано висновок № 071/04-4-11/7521 від 23.12.2009 р. Вказаний факт прокурором заперечено не було.
Водночас, за твердженнями прокурора проект відведення земельної ділянки мав бути погоджений не з Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), а безпосередньо з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
Однак, такі твердження заявника не відповідають приписам чинного законодавства з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.
З метою впорядкування процедури погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 р. було затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, який, відповідно, поширюється на Мінприроди, утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи та спеціальні підрозділи (далі - природоохоронні органи).
Пунктом 8 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Так, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» та рішення Київської міської ради № 53/1108 від 19.09.2009 р. «Про реорганізацію управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 667 від 11.06.2009 р. було затверджено Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)».
Відповідно до п. 1 вказаного Положення Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та підпорядкованим Київському міському голові.
Згідно з п. 4 названого вище Положення одним із основних завдань Головного управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є, зокрема, забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавства.
Наразі, п. 4 Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) визначено, що одним із основних завдань Головного управління є, зокрема, забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавства.
У відповідності до п. 5.12 вказаного Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань погоджує відповідно до чинного законодавства документацію із землеустрою шляхом надання висновку.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є спеціально уповноваженим природоохоронним виконавчим органом, компетенцію якого, зокрема, складають повноваження виконавчих органів місцевої ради у сфері охорони навколишнього природного середовища.
В свою чергу, погодження Головним управлінням проекту відведення спірної земельної ділянки здійснено в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законом. При цьому, суд зазначає, що норми чинного земельного законодавства не вимагають подальшого погодження цього проекту з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
Крім того, як зазначає третя особа, проект відведення спірної земельної ділянки, який розроблявся Товариством з обмеженою відповідальністю «Гео Макс», погоджувався ним з визначеними самим відповідачем органами за наданими в Київській міській державній адміністрації списками.
Також, зі змісту спірного рішення вбачається, що на третю особу покладено обов'язки виконувати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-15029/1 від 23.12.2009 р., Київської міської санепідемстанції № 1300 від 25.02.2010 р., Головного управління екології та охорони природних ресурсів № 071/04-4-11/7521 від 23.12.2009 р., Державної служби з питань національної культурної спадщини № 22-521/9 від 10.03.2010 р., Відкритого акціонерного товариства «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт» № 8/1-182 від 02.04.2010 р. Факт існування зазначених висновків прокурором у позовній заяві та своїх поясненнях не заперечувався.
За таких обставин, враховуючи, що прокурором та позивачами не було належними доказами доведено необхідності погодження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору на АДРЕСА_1 третій особі Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києва, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими.
Як зазначалось вище, підставами для визнання акта незаконним та його скасування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Згідно з пунктом 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» № 02-5/35 від 26.01.2000 р., акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
За таких обставин, вищевикладені твердження прокуратури та позивачів стосовно неправомірного відчуження спірної земельної ділянки з порушенням її цільового призначення та без проведення державної експертизи проекту землеустрою, судом визнаються безпідставними.
Проте, на думку суду з позовної заяви та матеріалів справи не вбачається, а прокуратурою не доведено, яким чином спірне рішення порушує права чи охоронювані інтереси Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України та що внаслідок прийняття спірного рішення позивачі були позбавлені можливості здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель.
Наразі, прокурором не було представлено належних та допустимих, у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів порушення спірним рішенням відповідача прав та охоронюваних законом інтересів позивачів. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
Відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивачів у даній справі є також безумовною підставою для відмови в позові прокуратури про визнання недійсним спірного рішення Київської міської ради.
Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги всі обставини справи, керуючись приписами чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України Київської міської ради про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради № 751/4189 від 29.04.2010 р., яким громадянці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до п. 4.6 Постанови «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 р., приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 1 073, 00 грн. (визначений станом на 2012 рік) підлягає стягненню з позивачів на користь державного бюджету України.
При цьому, судовий збір за розгляд поданого Дніпровською екологічною прокуратурою Київської міжрайонної екологічної прокуратури, в порядку ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про забезпечення позову у розмірі 1 827, 00 грн. (визначений станом на 2014 рік) також підлягає віднесенню на рахунок позивачів.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3, ЄДРПОУ 37552980) в доход Державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору за розгляд позовної заяви та 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.
3. Стягнути з Державної інспекції сільського господарства України (03190, м. Київ, вул. Баумана, 9/12, ЄДРПОУ 37471760) в доход Державного бюджету України 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. судового збору за розгляд позовної заяви та 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.07.2014 р.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді М.Є. Літвінова
Ю.В. Цюкало