"25" червня 2014 р.Справа № 916/1634/14
Господарський суд Одеської області у складі :
судді Никифорчука М.І.
при секретареві Ніколаєві П.В.
за участю представників сторін :
від позивача: не з'явився, (Гордеюк О.В. за довіреністю від 10.07.2013р. був присутній у судових засіданнях 19 травня 2014р. та 04 червня 2014р.);
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1634/14:
за позовом: Спільного українсько - німецького підприємства у формі ТОВ „ТВП Україна ЛТД";
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОКОМ";
про стягнення 181539,61 грн., -
Спільне українсько - німецьке підприємство у формі ТОВ „ТВП Україна ЛТД" (далі - Позивач) звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОКОМ" (далі - Відповідач) із позовом про стягнення 181539,61 грн. посилаючись на наступне.
01.01.2004 р. між сторонами у справі укладений договір поставки № Агрком/2004, відповідно до п.1.1 якого Постачальник (Позивач) зобов'язується передати у власність Покупця (Відповідача), а Відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товари, кількість, найменування та вартість яких вказується у заявках - додатках.
Додатковими угодами № 1 від 31.12.2004 р., № 2 від 03.01.2006 р., № 3 від 02.01.2007р., № 3-1 від 02.01.2008 р., № 5 від 2 січня 2009 р., № 6 від 4 січня 2010 р., № 7 віл 3 січня 2011 р., № 8 від 31.12.2012 р., дія договору пролонгувалась.
Вказана заборгованість, як зазначає позивач, виникла внаслідок неоплати відповідачем поставленого йому товару за наступними накладними: № 420846 від 17.12.2012р. на суму 57249,23 грн., № 430718 від 09.09.2013 р. на суму 13832,85 грн. (за цією накладною товар оплачений частково в сумі 6338,3 грн., залишок заборгованості складає 7494,55 грн.), № 430366 від 14.05.2013 р на суму 11665,39 грн., № 430483 від 12.06.2013 р. на суму 11070,28 грн., № 430762від 26.09.2013 р. на суму 12550,67 грн., № 430793 від 08.10.2013 р. на суму 16779,14 грн.(за цією накладною товар оплачений 15.10.2013 р. в сумі 10000 грн., залишок заборгованості складає 6779,14 грн.), № 430803 від 14.10.2013 р. на суму 16658, 35 грн., № 430842 від 28.10.2013 р. на суму 21472, 95 грн., № 430886 від 12.11.2013 р. на суму 14137,94 грн.
Крім того, Позивачем поставлено Відповідачеві товар відповідно до п.2.3 Договору за окрему плату за домовленістю між сторонами, про що свідчать акти виконаних робіт за поставку продукції: № 37 від 28.05.2012 р. на суму 3500 грн., № 50 від 24.07.2012 р. на суму 1350 грн., № 59 від 31.08.2012 р. на суму 2700 грн., № 81 від 17.12.2012 р. на суму 1250 грн., № 60 від 30.09.2013 р. на суму 1872 грн.
Таким чином, разом Відповідачеві поставлено товару на загальну суму 169750,50 грн., яка дотеперішнього часу ним не сплачена.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на вказану суму боргу відповідачеві нараховано 3% річних в сумі 3883,64 грн. (розрахунок у матеріалах справи).
Також на підставі п. 5.4 Договору нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 7905, 47 грн.
Отже, заборгованість відповідача складає: 169750.50 грн. - сума основної заборгованості, 3% річних в сумі 3883,64 грн.. пеня в розмірі 7905, 47 грн.
З посиланням на приписи ст. ст. 509,530,611,625 ЦК України, ст. ст. 193,224,225,232 Господарського кодексу України, умов вказаного Договору Позивач просить позов задовольнити.
Під час розгляду справи 20.06.2014 р. від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, до якої додані банківські виписки за 23.09.2013 р. про сплату відповідачем заборгованості накладній № 430718 від 09.09.2013 р. на суму 6338,3 грн. та за 15.10.2013 р. про сплату заборгованості по накладній № 430793 від 08.10.2013 р. в сумі 10000грн.
Відповідач в засідання суду не з'явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи (поштові повідомлення з посиланням на закінчення строку зберігання у матеріалах справи), відзив на позов та докази сплати боргу не надав.
Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", - 3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника позивача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинно виконуватись відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а в разі відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. У відповідності до ст. 629 зазначеного кодексу Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Згідно із абз. 1 ч.І ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як свідчать матеріали справи, приведені позивачем обставини справи цілком підтверджуються наданими ним доказами - вказаним договором, видатковими накладними, рахунками фактурами, актами приймання - здачі виконаних робіт.
Проаналізувавши надані докази, суд приймає їх до уваги як такі, що доводять правомірність вимог Позивача та наявності у відповідача боргу перед позивачем в зазначеній сумі. Вказані докази сумніву у суду не викликають.
Таким чином, з боку відповідача було порушені як умови договору, так і вимоги ст.ст. 525, 526 ЦК України, які передбачають, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору або закону та забороняють односторонню відмову від виконання зобов'язань.
Зворотнього відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України не доведено.
Посилання позивача на вищенаведені ним норми ЦК та ГК України суд вважає правильним, оскільки саме цими нормами ЦК та ГК України регулюються правовідносини по даному спору.
Підсумовуючи викладене, господарський суд вважає вимоги позивача законними, в цілому обґрунтованими, доведеними наявними у справі доказами і тому підлягаючими задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України при задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст.32,33,43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Спільного українсько - німецького підприємства у формі ТОВ „ТВП Україна ЛТД" - задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОКОМ" (67470, Одеська область, Роздільнянський район, с. Єгорівка, код ЄДРПОУ 22470373) на користь Спільного українсько - німецького підприємства у формі ТОВ „ТВП Україна ЛТД" (61172, м. Харків, вул. Роганська, 149, код ЄДРПОУ 23918284): суму основного боргу в розмірі 169750 (сто шістдесят дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 50 коп., 3% річних в сумі 3883 (три тисячі вісімсот вісімдесят три) грн. 64 коп., пеню в розмірі 7905 (сім тисяч дев'ятсот п'ять) грн. 47 коп. та судовий збір в сумі 3630 (три тисячі шістсот тридцять) грн. 79 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2014р.
Суддя Никифорчук М.І.