Справа №645/9271/13-ц
Провадження № 22-ц /790/4260/14 Головуючий 1 інст. - Тарасенко Л.М.
Категорія:договірні Доповідач - Гуцал Л.В.
26 червня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Гуцал Л.В.,
суддів -Коростійової В.І., Івах А.П.,
за участю секретаря - Литвин О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 06 травня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним правочином, визнання дійсним договору позики під заставу майна (іпотеки), скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на квартиру,-
встановила:
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом.
Просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, усунути позивачеві перешкоди у користуванні зазначено квартирою, шляхом виселення з неї відповідача.
Посилався на те, що 29 грудня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу він придбав у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку. Проте, ОСОБА_1 продовжує безпідставно проживати у цій квартирі, що перешкоджає позивачу розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідач ОСОБА_1, в особі свого представника ОСОБА_2, позов не визнав, звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 в якому просив:
- визнати удаваним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між сторонами 29 грудня 2009 року;
- визнати дійсним договір позики на суму 24843 грн. з виплатою 20% річних під заставу нерухомого майна (іпотеку) - квартиру АДРЕСА_1, укладений 29 грудня 2009 року між ними на строк - до повного виконання боргових зобов'язань;
- повернути сторони у первісний стан - скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.
ОСОБА_4, в особі свого представника, зустрічний позов не визнав.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 травня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд вирішив: визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1; усунути перешкоди ОСОБА_4
у користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1 з зазначеної квартири без надання іншого житла.
На це рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи; неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
Судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За нормами статей 182, 640 та 657 ЦК України ( в редакції на момент вчинення угоди), договори купівлі-продажу квартири повинні бути укладені в письмовій формі, підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації та вважаються укладеними з моменту державної реєстрації.
Згідно положень ст.ст. 572, 574, 577 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
Виходячи з положень ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у
сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Судом встановлено, що 29 грудня 2009 року між ОСОБА_1(продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.4).
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 24954703, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 29 грудня 2009 року, загальна вартість нерухомого майна становить 24843 грн.
18 серпня 2010 року ОСОБА_4 зареєстрував своє право власності на цю квартиру в КП «Харківське міське бюро технічної інвентарізації» (а.с.7).
Після продажу квартири ОСОБА_1 залишився в ній проживати без реєстрації, в квартирі знаходяться його особисті речі.
Відмовляючи у задоленні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що у суперечь ст.60 ЦПК України, він не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Судова колегія з таким висновком погоджується.
Так, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).
Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Жодних доказів на підтвердження існування між сторонами правовідносин за договором позики, чи договором застави (іпотеки) матеріали справи не містять.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 пояснив, що будь-яких письмових доказів на підтвердження боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_6, як то боргові розписки, чи розписки про повернення грошей, чи інше, він надати суду не може.
Сам по собі факт того, що між сторонами раніше двічі укладалися договори купівлі-продажу квартири, які згодом були розірвані у встановленому законом порядку, не є доказом удаваності оспорюваного правочину в розумінні ст. 57 ЦПК України.
Не може свідчити про удаваність договору купівлі-продажу і сам по собі факт того, що після укладення спірного правочину ОСОБА_1 залишився проживати у відчуженій ним квартирі. Порядок та строки звільнення квартири продавцем сторони у договорі не обумовлювали, що є їх правом.
З огляду на приписи ст.59 ЦПК України, ч.1 ст.218 ЦК України, не можуть бути визнані допустимими доказами на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 і показання свідків про те, що ОСОБА_7 позичав у ОСОБА_8 гроші під заставу квартири.
Твердження самого ОСОБА_1 про те, що він не мав наміру продавати квартиру, а мав намір лише забезпечити іпотекою боргові зобов'язання перед ОСОБА_4 за договором позики також не свідчать про удаваність оспорюваного правочину. За змістом закону, наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо. Для визнання правочину удаваним необхідно довести, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.
Таких доказів матеріали справи не містять. Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Отже висвок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є правильним.
Дійшовши обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову за його недоведеністю суд одночасно послався на пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності і зазначив про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог за пропуском строку позовної давності, що не можна визнати правильним.
Доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу, посилання суду на пропуск строку позовної давності підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення, оскільки порушення прав ОСОБА_1 судом не встановлено, а положення ч. 4 ст. 267 ЦК України може бути застосовано лише у разі встановлення порушення прав позивача.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом виселення ОСОБА_1 із спірної квартири, суд першої інстанції вірно послався на ст.ст.319, 391 ЦК України та ст.150 ЖК України і дійшов обгрунтваного висновку про задоволення позову у цій частині. Доводами апеляційної скарги такий висновок не спростовується.
Разом з тим, рішення сауду в частині визнання ОСОБА_1 таким що втратив право користування спірною квартирою не можна визнати законним та обгрунтованим.
За змістом закону, втратившим право користування житловим приміщенням, можна визнати лише особу, яка таким правом наділена.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2009 року не є власником квартири АДРЕСА_1 та в ній не зареєстрований, а отже проживав у спірному житлі без будь-яких правових підстав.
За таких обставин позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою задоволенню не підлягають, рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 303, ст. 304, п.2 ч. 1 ст. 307, п.1-4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316,317,319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 06 травня 2014 року змінити.
В частині визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 скасувати та у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.
Виключити з мотивувальної частині рішення посилання суду на відмову у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 за пропуском строку давності.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді