Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"19" червня 2014 р. Справа № 910/8397/14
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті Фінанс», м.Київ
до Приватного підприємства «ВАУ-11», м.Київ
про визнання права власності на майно
Суддя А.Ю.Кошик
Представники:
Від позивача: Шевчук О.М.
Від відповідача: Дишлюк О.О.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті Фінанс» (далі - позивач) до Приватного підприємства «ВАУ-11» (далі - відповідач) про визнання права власності на майно.
Провадження у справі №910/8397/14 порушено відповідно до ухвали суду від 19.05.2014 року та призначено справу до розгляду на 03.06.2014 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.06.2014 року проти позову заперечив та подав заяву про залишення позову без розгляду, яка відхилена судом як безпідставна. Розгляд справи відкладався до 19.06.2014 року.
В судовому засіданні 19.06.2014 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та викладених у позові обставин, Постановою Господарського суду Київської області від 18.08.2010 року у справі №Б22/144-10 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальні «Плазма» та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.
24.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Плазма» в особі арбітражного керуючого-ліквідатора Янчука О.М. (замовник) та Товарною біржею «Іннекс» (виконавець) укладено договір №1 доручення на організацію аукціону (відкритих торгів) з продажу майна, яке перебуває на балансі банкрута ТОВ «Плазма».
27.12.2011 року Товарною біржею «Іннекс» проведено аукціон з продажу нерухомого майна банкрута - ТОВ «Плазма», яке розташоване за адресою: 08320, Київська обла Бориспільський район, с. Велика Олександрівка, вул. Леніна, буд. №121, а саме: Лот №1: Будівлі першої черги виробничо-складської бази: виробничий цех №1, Д-ІІ, площею 4624,2 кв.м; побутовий корпус №1, Б-ІІІ, площею 392,4 кв.м.; побутовий корпус №2, В-ІІІ, площею 718,1 кв.м; склад №1, З-І, площею 2318 кв.м; склад №2, Г-І, площею 2291,5 кв.м; котельня, Ж-І, площею 74,8 кв.м.; прохідна, К-ІІ, площею 49,2 кв.м. Об'єкти ІІ-Ї черги виробничо-складської бази: адміністративний корпус, А-ІІІ, площею 2371,9 кв.м; трансформаторна підстанція, в 1, площею 64,5 кв.м складу №3, З-І, площею 1271,9 кв.м; складу №4, К-І, площею 6540,2 кв.м; цех №2, Б-І, площею 1771,3 кв.м, будівля технічного огляду автомобілів, Ж-І, М-ІІ, площею 840,4 кв.м; надбудова над пожрезервуарами, О-ІІ, площею 372,9 кв.м; КПП-3, Н-ІІ, площею 10,8 кв.м. (спірні об'єкти).
Позивач зазначає, що зазначене майно реалізоване на підставі постанови Господарського суду Київської області від 18.08.2010 року у справі №Б22/144-10, якою Товариство з обмеженою відповідальністю «Плазма» визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.
За результатами проведеного аукціону переможцем стало Приватне підприємство «ВАУ-11» (відповідач), з яким 27.12.2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Плазма» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі правочинів за №7577.
На виконання зазначеного Договору купівлі-продажу продавець передав у власність покупця (відповідача) спірне майно, а покупець сплатив продавцю кошти у сумі 13 324 370грн., що підтверджується копіями банківських виписок про перерахування коштів.
У зв'язку з наявністю порушень під час проведення вищевказаного аукціону, Товариство з обмеженою відповідальністю «Плазма» звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства «ВАУ-11», Товарної біржі «Іннекс» за участю третіх осіб: Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», Арбітражного керуючого Янчука Олекси Миколайовича, Приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнаня недійсним аукціону та договору купівлі-продажу від 27.12.2011 року, скасування державної реєстрації, зобов'яза вчинити дії, витребування та повернення нерухомого майна та визнання пр власності на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року у справі Господарського суду Київської області №7/101-12, позовні вимоги задоволено частково та визнано недійсними результати аукціону від 27.12.2011 року, проведеного Товарною біржею «Іннекс» з продажу майна Товариства з обмеже відповідальністю «Плазма» згідно Протоколу аукціону №1 від 27.12.2011 року; визнано недійсним Договір купівлі-продажу комплексу будівель виробничої складської бази (укладений за наслідками продажу майна боржника на аукціоні від 27.12.2011 року) та зобов'язано Приватне підприємство «ВАУ-11» повернути придбане майно та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма» на користь Приватного підприємства «ВАУ-11» 13 324 370 грн. в порядку реституції.
Враховуючи, що з моменту прийняття відповідної постанови апеляційної інстанції у справі №7/101-12, яка набрала законної сили з моменту її винесення, встановлено, що право власності на спірне майно належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Плазма», відповідне право власності на підставі судового рішення Господарського суду Київської області у справі 7/101-12, було зареєстровано за ТОВ «Плазма» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Після чого, ліквідатором ТОВ «Плазма» було здійснено продаж вказаного нерухомого майна на користь ТОВ «Мульті Фінанс», про що було укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна від 13.08.2013 року (спірних об'єктів), зареєстровано в реєстрі за №170. На підставі укладеного між позивачем та ТОВ «Плазма» договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.08.2013 року право власності на нього на даний час зареєстровано за позивачем в Державному реєстрі речових прав.
Однак, не погоджуючись з судовим рішенням у справі Господарського суду Київської області № 7/101-12, Приватне підприємство «ВАУ-11» оскаржило його в касаційному порядку і постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року у вказаній справі, частково скасовано рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року у справі № 7/101-12 та прийняте нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Плазма» про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2011 року недійсним.
Таким чином, постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року фактично підтверджено законність придбання ПП «ВАУ-11» об'єктів нерухомого майна у ТОВ «Плазма», опосередковано підтверджено за ПП «ВАУ-11» право власності на вказане майно, адже на момент винесення скасованого рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2013 року у вказаній справі, титульним власник згаданого майна було саме ПП «ВАУ-11».
Таким чином, позивач стверджує, що після винесення Вищим господарським судом України вищевказаної постанови склалась ситуація, при якій ПП «ВАУ-11» є закони власником цього майна, який не визнає право власності на майно за ТОВ «Мульті Фінанс», який є його добросовісним набувачем, так як набув права власності на дане майно відповідно до закону, зокрема на підставі відплатпого правочину (договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 13.08.2013 року).
Позивач вважає, що вищевказані обставини є підставою для захисту його порушеного права шляхом визнання за ним права власності на спірне майно, як за добросовісним набувачем, від якого майно не може бути витребувано.
Таким чином, з огляду на викладені в позові обставини, для вирішення спору необхідно встановити факт того, що позивач є добросовісним набувачем від якого майно не підлягає витребуванню.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що набув спірне майно на підставі договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого (відплатного договору), укладеного між ліквідатором банкрута ТОВ «Плазма», і в момент укладення такого договору позивач не знав і не міг знати, що продавець майна не мав права його відчужувати.
При цьому, позивач з огляду на фактичні обставини справи, не заперечує, що майно вибуло з володіння відповідача не з його волі іншим чином, а саме на підставі судового рішення, однак вважає, що в силу ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України, спірне майно не може бути витребувано у позивача, оскільки придбане останніму порядку, встановленому для виконання судових рішень, а саме, на виконання постанови Господарського суду Київської області від 18.08.2010 року у справі №Б22/144-10, в межах ліквідаційної процедури, що також підтверджується п. 2 даного договору, відповідно до якого продаж вищезазначених об'єків нерухомого майна здійснюється відповідно до протоколу № 08/08-1 проведення аукціону від 08.08.2013 року ТОВ «Центр з реалізації проблемі активів».
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, надав відзив на позов, в якому зазначив, що спірне майно вибуло з власності (володіння) відповідача на підставі судового рішення у справі № 7/101-12, яке в подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду в повному обсязі. Таким чином, відповідач був позбавлений права власності та похідних від нього права володіння та користування спірним майном поза власної волі на підставі неправосудного судового рішення, що є підставою для витребування такого майна відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частина 1 ст. 321 Цивільного кодексу України визначає непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно вимог ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Тобто, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно може бути витребуване у нього.
Як передбачено ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, враховуючи, що наявним в матеріалах справи доказами, зокрема, судовими рішення встановлено відсутність в особи, яка відчужила майно позивача відповідних повноважень, майно вважається таким, що вибуло з володіння власника не з його волі.
Суд не приймає посилання позивача на те, що спірне майно було продане в порядку для виконання судових рішень, оскільки виконання судових рішень в Україні відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» за участю державної виконавчої служби, за наслідками пред'явлення відповідного виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження.
Постанова Господарського суду Київської області від 18.08.2010 року про визнання боржника банкрутом у справі №Б22/144-10 не містила вказівок щодо необхідності її примусового виконання, не пред'являлась до примусового виконання і до такої постанови не застосовуються норми Закону України «Про виконавче провадження».
Продаж майна банкрута в ліквідаційній процедурі відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможне боржника або визнання його банкрутом», при цьому, постанова про визнання боржника банкрутом у справі №Б22/144-10 є лише підставою для відкриття ліквідаційної процедури, яка здійснюється у виключно у відповідності до Закону України «Про відновлення платоспроможне боржника або визнання його банкрутом», і не передбачає жодних примусових заходів із застосуванням Закону України «Про виконавче провадження».
Про подібність порядку продажу майна в ліквідаційній процедурі до порядку примусової реалізації майна у виконавчому провадженні, можна стверджувати лише в частині процедури продажу, однак підстави відповідних процедур різні. Таким чином, лише подібність процедур продажу майна, не свідчить, що такий продаж відбувається в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Частина 2 ст. 388 Цивільного кодексу України чітко визначає, що майно має бути продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, і не передбачає продажу майна в порядку, подібному до порядку виконання судових рішень.
Також, суд враховує, що згідно з п. 22 Постанова Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК).
Пункт 25 Постанова Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначає, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).
Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.
Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.
Як вбачається з обставин справи, Рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2013 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року у справі Господарського суду Київської області №7/101-12, на підставі якого було здійснено продаж спірного майна банкрута позивачу, відразу були оскаржені відповідачем у касаційному порядку у травні 2013 року. У зв'язку з поверненням касаційної скарги (липень 2013 року), скаржником було повторно подано касаційну скаргу на рішення у справі №7/101-12, принаймні станом на 01.08.2013 року, повторна касаційна скарга була подана до суду першої інстанції для надіслання її з матеріалами справи до касації. Відповідні обставини свідчили про незгоду відповідача з висновками суду у справі №7/101-12, про що відчужував майна був обізнаний. В той же час, не дочекавшись результатів оскарження, та остаточного вирішення всіх спірних питань щодо наявності у відчужувача майна відповідного права продажу, спірне майно було продано 13.08.2013 року позивачу, тобто під час перебування рішення у справі №7/101-12 на оскарженні в касаційній інстанції. Відповідні обставини свідчать про недобросовісність відчужувача спірного майна.
За наслідками розгляду спору, суд, дослідивши обставини, які мають значення для вирішення заявленого позову про визнання права власності на майно, не встановив визначених ст. 658 Цивільного кодексу України підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, позовні вимоги позивачем недоведені та безпідставні, відповідачем спростовані, тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Кошик А.Ю.
дата підписання 01.07.2014 року