Провадження № 22-ц/774/1790/14 Справа № 179/1924/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ковальчук Т. А. Доповідач - Тамакулова В.О.
Категорія 11
19 травня 2014 року м. Дніпропетровськ
19 травня 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого-судді: Тамакулової В.О.
суддів: Болтунової Л.М., Макарова М.О.
при секретарі: Поляковій Н.О. ,
яка розглянула в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2013 року та додаткове рішення від 19 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом Приватного малого підприємства «Роза» до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою , стягненні збитків (упущеної вигоди) -
В вересні 2013 року позивач звернувся з позовом до суду про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою , стягненні збитків (упущеної вигоди).
Позов обгрунтовував тим, що 04 червня 2004 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки площею 9,8171 га., яка розташована на території Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області та належить відповідачу на праві власності. Оскільки відповідач на час укладання договору була неповнолітньою, договір з дозволу опікунської ради підписала її мати з послідуючею реєстрацією в сільській раді та відділі ДП «Центр державного земельного кадастру». З червня 2004 земельна ділянка знаходилася у користуванні підприємства. У 2010 році відповідач повідомила позивача про самостійне користування ділянкою, у 2011 та 2012 роках засіяла її соняшником.
Позивач зазначав, що його право порушено, оскільки строк оренди земельної ділянки, за умовами договору становить 10 років та закінчується у червні 2014 року.
На протязі 2011-2013 років з вини відповідача підприємство було позбавлено можливості користуватися земельною ділянкою, завдано збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 143 246 грн. 40 коп. яка складається:
2011 рік - 9,8171 га (площа земельної ділянки) * 2,37 тони (середня урожайність соняшника в році) * 3 316 грн.(середня реалізаційна ціна)=77 151 грн. 80 коп.;
2012 рік - 9,8171 га (площа земельної ділянки) * 2,10 тони (середня урожайність соняшника в 2012 році) * 3 206 грн. (середня реалізаційна ціна)=66 094 грн.60 коп.
Відповідач позов не визнала, посилалась на те, що народилася в 1992 році, її опікун в порушення вимог закону уклала договір оренди земельної ділянки без згоди органів опіки та піклування. По досягненні повноліття, відповідач звернулася до позивача з проханням надати її державний акт на земельну ділянку та договір оренди, але відповідач відмовив. За таких обставин вважала, що у неї відсутні зобов'язання перед позивачем та є можливість розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на власний розсуд. Крім того вказувала , що позовна заява подана приватним малим підприємством «Роза», однак договір був укладений з приватним підприємством «Роза», яке не має відношення до договору та є неналежним позивачем. Акти, що складені сільською радою та надані до суду стосовно обстеження ділянки мають помилками, тому не можуть бути доказом, розрахунки що наведені у заяві не є розміром упущеної вигоди, оскільки визначають лише ціну товару.
Рішенням суду позов задоволено.
Відповідач зобов'язана повернути в користування позивача земельну ділянку, стягнуто збитки ( упущену вигоду) в сумі 143246, 40 грн.
Додатковим рішенням від 19 лютого 2014 року з відповідача стягнуто судові витрати.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та про цесуального права, просить скасувати рішення й постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду, в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно Державного акту про право приватної власності на землю серія ДП № 055473 від 04 червня 2004 року на праві приватної власності відповідачеві належить земельна ділянка 9,8171 га, яка розташована на території Почино-Софіївській сільській раді Магдалинівського району Дніпропетровської області (а.с. 22). 04 червня 2004 року від імені неповнолітньої відповідача договір оренди земельної ділянки з Приватним підприємством «Роза» уклала опікун ОСОБА_3 Договір зареєстровано в сільсьскій раді та 16 грудня 2004 року відділом ДРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» (а.с. 34,3-10,78-86).
При задоволенні позову суд посилався на ч.1 ст. 638 ЦК України яка передбачає , що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, ч. 2 ст. 152 ЗК України за якою землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю і відшкодування завданих збитки, бо відповідач в протиріч договору оренди , безпідставно на протязі 2011-2012 років самочинно використовувала земельну ділянку (а.с.13).
Суд вказував на порушення відповідачем ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року № 963-1У, який визначає поняття самовільного зайняття земельної ділянки якими є будь які дії, що свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
При визначенні та стягненні збитку суд послався на ст.ст. 22, 1166 ЦК України та п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» та визначив розмір стягнення на підставі довідки управління агропромислового комплексу розвитку Магдалинівської райдержадміністрації № 207 від 09 вересня 2013 року де зазначено середню реалізаційну ціну на товарний соняшник за статичними даними по району (а.с.12).
Однак висновки суду є передчасними. Право на звернення до суду мають особи чиї права порушені, невизнані або оспорюються (ст. 3 ЦПК Україн.).
За ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, що ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, що підтверджені тими доказази, які були досліджені в суді. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного (ч. 3 ст. 67 ЦК України). Згідно ст. 71 ЦК України, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» передбачено, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.
За ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 210, 640 ЦК України договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
Cт. 203 ЦК України передбачено вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Ст. 215 ЦК України передбачено підстави недійсності правочину, ними є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійним судом не вимагається.Частина 3 цієї статті передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа, заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ч. 6 ст. 203 ЦК України відчуження майна на підставі правочину, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою ст. 224 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним.
Закон (ч. 4 ст. 10 ЦПК України) зобов'язує суд сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин спору: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або утримання від процесуальних дій і сприяти здійсненню їх прав у випадках, що встановлені цим Кодексом.
Однак заперечення відповідача позивач не спростув, не наведені вони і в судовому рішенні, суд не роз'яснив відповідачу право на заявлення зустрічного позову стосовно законності укладеного правочину, не залучив до участі в справу опікуна та орган опіки і піклування, не перевірив чи надавав вказаний орган дозвіл на укладання договору чи є позивач належним, оскільки сторною договору оренди вказана інша юридична особа.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог. Стаття 33 ЦПК України не передбачає право суду на самостійне залучення до участі в справі співвідповідачів.
Підставами для скасування рішення суду відповідно до ст. 309 ЦПК України є порушення судом матеріального та процесуального Закону. Оскільки такі порушення мають місце бо суд не уточнив позовні вимоги сторін, їх позицію стосовно залучення до участі в справі інших осіб, належно не встановив характер спірних правовідносин, не роз'яснив відповідачу право на зустрічний позов, рішення, як передчасне, підлягає скасуванню, з постановленням нового - про відмову в позові. Підлягає скасуванню і додаткове рішення, як складова частина незаконного основного.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити частково. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2013 року та додаткове рішення від 19 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом Приватного малого підприємства «Роза» до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою , стягненні збитків (упущеної вигоди), судових витрат - скасувати, в позовних вимогах -відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий:
Судді:
.