Справа: № 2а-13974/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
22 травня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Бєлової Л.В.
Гром Л.М.
За участю секретаря: Свириди Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради" про стягнення коштів, -
Позивач - Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради" про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2011 рік у розмірі 839 518, 88 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради" перебуває на обліку в Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
21 лютого 2012 року Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради" подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік».
Згідно вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників у 2011 році становила - 1621 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 43 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 65 осіб.
У зв'язку з тим, що Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради" не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, позивачем застосовано адміністративно-господарські санкції та пеню на загальну суму 839 518,88 грн.
У зв'язку з необхідністю стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявність у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 19 даного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників обліковому складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Частиною 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно звіту Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради", середньооблікова кількість штатних працівників у 2011 році становила - 1621 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 43 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 65 осіб.
Разом з тим, судом встановлено, що протягом 2011 року відповідачем до Деснянського районного центру зайнятості м. Києва щомісячно подавалися звіти про наявність вакансій для інвалідів форми № 3-ПН, копії яких наявні в матеріалах справи.
Крім того, відповідачем неодноразово направлялися до Деснянського районного центру зайнятості м. Києва листи з проханням направити до підприємства інвалідів, які мають намір працювати на підприємстві.
Разом з тим, докази направлення центром зайнятості інвалідів до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради", від працевлаштування яких відповідач відмовився, в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищенаведене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем вчинені всі можливі дії для працевлаштування необхідної кількості інвалідів на підприємстві.
Колегія суддів також зазначає, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Деснянської районної у місті Києві ради" адміністративно-господарських санкцій та пені й вважає, що відповідачем виконано вимоги щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних місць на підприємстві та вжито всіх залежних від відповідача заходів для недопущення порушення нормативу щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.
Ухвала виготовлена у повному обсязі 28.05 2014 року.
.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.