04 червня 2014 р. Справа № 821/3633/13-а
Категорія: 8.4.2 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Градовського Ю.М.,
- Вербицької Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона №25» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона №25» до Цюрипинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,
ТОВ «Спеціалізована механізована колона №25» звернулося до суду з адміністративним позовом до Цюрупинської ОДПІ ГУ Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення №0000392200 від 13 червня 2013 року, №0000402200 від 13 червня 2013 року.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Спеціалізована механізована колона №25» ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи справу, судом першої інстанції встановлено, що 31 травня 2013 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2012 року по 31.12.2012 року.
За результатами зазначеної перевірки був складений акт №259/22-0/35613026 від 31.05.2013 року на підставі якого було встановлено порушення п.п.138.1.1 п.п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого заниженого податок на прибуток в сумі 20363, 00 грн., в тому числі за 4 квартал 2012 року в сумі 20363, 00 грн.; в порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.1 п.200.2 ст.200, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України в зв'язку з встановленням в ході перевірки нереальності операцій, встановлено завищення податкового кредиту, в результаті чого донараховано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі ПДВ 19333, 00 грн., в тому числі за грудень 2012 року в сумі 19333,00 грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №0000392200 від 13.06.2013 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в сумі 30544, 50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 20363, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 10181, 50 грн.;
- №0000402200 від 13.06.2013 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 28999,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 19333, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 9666, 50 грн..
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача є необґрунтованими і такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, не можуть бути підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку(п.139.1 ст. 139).
Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198)
Таким чином, витрати і податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами , що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування обліку платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Спеціалізована механізована колона №25» та ПП «ВМФ Комплекс» укладено договір поставки №03/12-1 від 03 грудня 2012 року. Згідно умов даного договору продавець (ПП «ВМФ Комплекс») зобов'язується передати у власність покупця продукцію, а останній зобов'язується прийняти та оплатити продукцію. Згідно п.2.1 поставка продукції здійснюється за рахунок продавця. Сума товару визначається по кожній партії товару, узгоджується та відображається у видаткових накладних.
На виконання вищенаведеного договору були виписані наступні первинні документи, а саме: видаткові накладні №6 від 10.12.2012 року, №8 від 10.12.2012 року, №9 від 19.12.2012 року; податкові накладні №6 від 10.12.2012 року, №8 від 13.12.2012 року, №9 від 19.12.2012 року.
Оплата за поставлений товар підтверджується квитанціями до приходного касового ордеру №5 від 07.02.2013 року, №6 від 08.02.2013 року, №7 від 11.02.2013 року, №8 від 12.02.2013 року, №9 від 13.02.2013 року, №10 від 14.02.2013 року, №11 від 15.02.2013 року, №12 від 18.02.2013 року, №13 від 19.02.2013 року, №14 від 20.02.2013 року, №15 від 21.02.2013 року, №16 від 22.02.2013 року.
Так, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
При цьому колегія суддів акцентує до увагу на тому, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результати робіт, послуг.
Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Таким чином, правомірність формування платником податків витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість визначається фактом придбання товарів (робіт, послуг, основних фондів), а податкова накладна є лише одним із документів, які можуть засвідчити цей факт.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що не було спростовано і в суді апеляційної інстанції, що ПП «ВМФ Комплекс» не мав ні фізичних, ні технологічних можливостей до виконання робіт, які декларувались позивачем, не мали кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень, наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
З матеріалів справи також вбачається, що податкові накладні складені, нібито, за результатами виконання договору поставки з ПП «ВМФ Комплекс» .
Разом з тим, позивачем не надано достатніх доказів поставки товарів за цим договором, зокрема, в справі відсутні товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі товарів, та інші докази.
Наявність у покупця належним чином оформлених податкових накладних та документів на підтвердження факту оплати, не є безумовною підставою для віднесення сум, визначених ними, до складу витрат та податкового кредиту за умови доведення податковим органом того, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.
Отже, встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать, що факт "товарності" господарських операцій позивача з його контрагентом ПП «ВМФ Комплекс» є недоведеним, а тому, позивач не мав визначальної умови правомірності формування витрат і податкового кредиту.
Враховуючи, що реальність господарських операцій не знайшла свого підтвердження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставне формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до зменшення податку на прибуток і податку на додану вартість.
Відтак, доводи апелянта стосовно не правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ТОВ «Спеціалізована механізована колона №25» і, відповідно, необхідність відмови в їх задоволенні.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, а відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196; 197, ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України,колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона №25» залишити без задоволення, постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя:
Суддя:
Суддя: