03 квітня 2014 рокусправа № 804/7479/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.
суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.
за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Утиліта" до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Утиліта" (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 квітня 2013 року № 0000402202 на загальну суму 483 130,08 грн., в тому числі основного платежу на суму 408 396,05 грн. і штрафних фінансових санкцій на суму 74 734,03 грн.; № 0000412202 на загальну суму 459 398,14 грн., в тому числі основного платежу на суму 411 509,37 грн. і штрафних фінансових санкцій на суму 47 888,77 грн.; стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у сумі 2 294,00 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) від 29.04.2013 року № 0000402202 на загальну суму 483 130,08 грн., в тому числі основного платежу на суму 408 396,05 грн. і штрафних фінансових санкцій на суму 74 734,03 грн.; з податку на прибуток приватних підприємств від 29.04.2013 року № 0000412202 на загальну суму 459 398,14 грн., в тому числі основного платежу на суму 411 509,37 грн. і штрафних фінансових санкцій на суму 47 888,77 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Утиліта" 2 294,00 грн. судового збору.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, просив постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року.
За результатами перевірки складено акт №127/222/31075851 від 01.04.2013 року. (т.1 а.с.41-118) (далі - акт перевірки)
Перевіркою встановлено наступні порушення позивачем: пп. 14.1.201 п.14.1 ст. 14; пп .14.1.27, пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1, п. 44.2 ст.44, п.138.2. ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого позивачем неправомірно занижено податок на прибуток всього в сумі 41 1509, 37 грн.,; пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.2 ст. 44, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 198.3 та п.198.6 ст.198, ПК України, в результаті чого позивачем неправомірно завищено задекларовані показники у рядках 10.1 та 17 Декларації "підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою" всього у сумі у сумі 408396,05 грн.
За результатами акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення: з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) від 29.04.2013 року № 0000402202 на загальну суму 483 130,08 грн., в тому числі основного платежу на суму 408 396,05 грн. і штрафних фінансових санкцій на суму 74 734,03 грн. (т.1 а.с.35); з податку на прибуток приватних підприємств від 29.04.2013 року № 0000412202 на загальну суму 459 398,14 грн., в тому числі основного платежу на суму 411 509,37 грн. і штрафних фінансових санкцій на суму 47 888,77 грн. (т.1 а.с.36); з податку на прибуток іноземних юридичних осіб від 30.04.2013 року № 0000422203 на загальну суму 19 928,77 грн., в тому числі основного платежу на суму 15 943,02 і штрафних фінансових санкцій на суму 3 985,75 грн. (т.1 а.с.37); з податку на прибуток іноземних юридичних осіб від 30.04.2013 року № 0000432203 на загальну суму 340,00 грн. (т.1 а.с.38).
Як вбачається з матеріалів справи, реальність правочинів позивача з контрагентами - ПП "Кіт", ТОВ "Дніпропетровська Торгово-промислова Компанія", ТОВ "ССД-Трейд", ТОВ "Ренус Утиліта" підтверджується первинними документами, копії яких наявні у матеріалах справи, а також які були надані до перевірки (угоди, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки тощо), які підтверджують формування показників податкової звітності позивача та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.
Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
До вказаних первинних документів, податковий орган зауважень в акті перевірки не вказав.
Щодо посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних при поставці товарів.
Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14.Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)): списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).
Отже, ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.
Вимоги щодо обов'язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).
Також як встановлено у судовому засіданні апеляційної інстанції, відсутність ТТН при отриманні товару від ТОВ "ССД-Трейд" обумовлена тим, що передача пального здійснювалась по факту пред'явлення талону-дозволу внутрішнього обігу, а саме - пластикової смарт-картки.
Посилання заявника апеляційної скарги на факт відсутності постачальників, а саме: ТОВ «Матадор», ТОВ «РИВС», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «ЕКОСКАН СЕРВІС» за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб. Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Аналогічна думка викладена в Ухвалах ВАСУ від 16.05.2012 р. по справі №К-9991 /6724/12, від 17.07.2012 р. №К/9991/1812/12 та від 17.01.2012 р. №К-15283/09.
Відповідно до приписів пп.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.п.198.2 ст.198 вказаного Кодексу).
Згідно ч.2 п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до ч.1 ст. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.
Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).
Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.
Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.
Також колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано до матеріалів справи постанову від 27 січня 2014 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32013040000000042 від 21 травня 2013 року, за фактом умисного ухилення від сплати податків директором ТОВ «Утиліта» ОСОБА_1 та головним бухгалтером ТОВ «Утиліта» ОСОБА_2. З якої вбачається, що постановою старшого слідчого СВ ФР Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області з метою повного, всебічного та об'єктивного прийняття рішення призначено судово-економічну експертизу. Згідно висновку експерта №2989/2990-13 від 25 грудня 2013 року, встановлено, що документально не підтверджуються встановлені в акті перевірки №127/222/31075851 від 01.04.2013 року висновки, щодо безпідставного заниження податку на прибуток в сумі 411 509,37грн. та безпідставного завищення податкового кредиту в сумі 408 396грн. позивачем, що призвело до заниження зобов'язань з ПДВ на суму 408 396,05грн.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, погоджуючись з його висновками, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова
Суддя: Т.С. Прокопчук