01 квітня 2014 рокусправа № 811/2394/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.
суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.
за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року по справі за позовом Фермерського господарства "Воля" до Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.13 №0001652210, -
В липні 2013 року Фермерське господарство "Воля" (далі - позивач) звернулося до Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області, де просили визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Маловисківської ОДПІ за формою «Р» № 00016552210 від 10.07.2013 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання загальній сумі 15054 грн.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено, скасоване податкове повідомлення-рішення Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області від 10 липня 2013 року № 0001652210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12043 грн грн.. - за основним платежем та 2011 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 року по справі №811/2394/13-а та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Фермерське господарство "Воля" зареєстроване як юридична особа Новомиргородською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 14.04.1995 року.
07.06.2013 року по 13.06.2013 року відповідачем у справі проведена позапланова невиїзна перевірка Фермерського господарства "Воля" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Будсантех»
За результатами перевірки складено акт № 24/2210/23095670 від 18.06.2013 року в якому зафіксовано, зокрема, порушення: ст. 203, п.1,п.2, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині нікчемності правочинів, так як вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.Господарські операції, відображені у податкій звітності за вересень 2012 року, не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій; відомості, викладені у поданих до Новомиргородського відділення Маловисківської МДПІ податкових деклараціях за вищевказаний період щодо придбання товарів (робіт,послуг) у ПП «Будсантех» не відповідають дійсності; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV(зі змінами та доповненнями), в частині включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів, який проведено на підставі нікчемного правочину, чим завищено суму податкового кредиту за вересень 2012 року на суму 12043 грн.(а.с. 25-35).
На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення рішення № 0001652210 від 10.07.2013 року, яким позивачу нараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12043 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3011 грн. (а.с. 40)
Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що господарські операції за перевіряємий період здійснювалися між позивачем та його прямими контрагентами, що підтверджується належними первинними документами.
Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.
З матеріалів справи вбачається, що Фермерське господарства "Воля" мало взаємовідносини з ПП «Будсентех».
Між позивачем та ПП «Будсентех» укладено договір поставки нафтопродуктів №11/09/01 від 09.09.2012 року. Видатковою накладною № РН-0000455 від 12.09.2012 року (а.с. 46) та податковою накладною від 12.09.2012 року №67 (а.с.47) підтверджується, що позивачем здійснено оплату товару.
Таким чином, позивачем надані податкові накладні та розрахункові документи, які підтверджують факт реального здійснення господарської операції з контрагентом та придбання товарів позивачем з метою їх використання у господарській діяльності.
Згідно ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 (в редакції на момент правовідносин) ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Суд зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".
Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.
За таких обставин, суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду - без змін.
Керуючись статтями ст.ст. 198 ч.1 п. 1, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: Л.А. Божко
Суддя: О.М. Лукманова
Суддя: Т.С. Прокопчук