У Х В А ЛА [1]
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [2]
25червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді: Прокопчук Н.О.
суддів: Мазурик О.Ф., Росік Т.В.
при секретарі: Гура А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Капіталь» про визнання недійсним договору поруки,-
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.05.2014 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, поданій ОСОБА_1,яка є представником ОСОБА_2 за довіреністю, ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим, а висновки суду помилковими й такими,що не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Посилається на те, що суд дійшов хибного висновку про закінчення строку дії кредитного договору, не надав належної правової оцінки вкрай невигідним умовам укладеного кредитного договору та договору поруки. Зазначає,що укладений правочин є недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2, ОСОБА_4, підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ПАТ «Банк Національний Кредит» просив апеляційну скаргу відхилити як безпідставну, подав письмові пояснення
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Капіталь» в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається із матеріалів справи, 16.02.2011 року між ПАТ «Банк Національний Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Капіталь» був укладений Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 19ю/2011/05-957/2-1 в межах максимального ліміту заборгованості 10 000 000 грн. зі сплатою 28 % річних та комісій з кінцевим терміном повернення заборгованості до 15.02.2012 року.
15.02.2013 року ПАТ «Банк Національний Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Капіталь» був укладений Договір про внесення змін до Кредитного договору № 30, за умовами якого розмір максимального ліміту заборгованості було збільшено до 30 000 000 грн., встановлено кінцевий термін повернення заборгованості до 11.02.2014 року або достроково.
01.07.2013 року на забезпечення виконання ТОВ «ФК «Фінанс Капіталь» у повному обсязі зобов'язань за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 19ю/2011/05-957/2-1 від 16.02.2011 року, між ПАТ «БанкНаціональний Кредит» та ОСОБА_2 укладено Договір Поруки, за умовами якого ОСОБА_2 виступила поручителем за виконання ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Капіталь» взятих зобов'язань за кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до цього договору як укладеними так і тими, що будуть укладені в майбутньому.
Зокрема, п. 2.1.1., 2.1.2 укладеного договору поруки визначено, що змістом зобов'язання, забезпеченого порукою, є повернення позичальником кредиту в межах максимального ліміту заборгованості до 30 000 000 грн., з кінцевим терміном повернення заборгованості до 11.02.2014 року та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних.
Згідно п. 1.2. Договору Поруки, укладеного між ПАТ «БанкНаціональний Кредит» та ОСОБА_2, остання ознайомлена з умовами Договору кредиту, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з вимогами ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Умови договору визначаються і погоджуються на розсуд сторін, крім тих, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Позивач погодився з усіма умовами оспорюваного договору поруки, підписавши його особисто і без застережень.
Заборони на включення до договору, умов передбачених ним, чинне законодавство не містить.
Умови договору не можуть вважатись такими, що порушують права і інтереси позивача, оскільки цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).
ОСОБА_2 могла відмовитися від укладення договору поруки на таких умовах, що визначені цим договором.
Підписанням Договору Поруки без будь яких застережень, ОСОБА_2 підтвердила, що вона обізнана та погодилась з усіма його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При вирішення спорів про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За приписами ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши, що позивач не довів як укладення спірної угоди внаслідок навмисного введення його в оману відповідачем, так і сам факт обману на стадії укладення договору поруки, а також встановивши, що оспорюваний договір укладений сторонами з додержанням вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, а його зміст відповідає вимогам ст. 553-559 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позову. Колегія суддів погоджуються із висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на їх правильність не впливають.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального та процесуального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .
Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315,317 ЦПК України, судова колегія , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий :
Судді :
Справа № 761/8391/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8111/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Волокітіна Н.Б.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.