1[1]
2 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження № 12013110030013443 щодо:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року, -
за участю сторін:
прокурора - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого, просить вирок суду першої інстанції змінити, перекваліфікувавши дії ОСОБА_5 з ч. 1 ст. 121 на ст. 124 КК України і призначити йому за цим законом покарання, не пов'язане з позбавлення волі. На підтвердження доводів викладених в апеляційній скарзі захисник зазначає про недоведеність умислу обвинуваченого ОСОБА_5 на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 . Натомість вбачає в діях ОСОБА_5 ознаки необхідної оборони від протиправних дій потерпілого, який перший напав на обвинуваченого, що підтверджується показаннями самого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 . Однак на такі обставини суд уваги не звернув і у вироку безпідставно зазначив про невизнання ОСОБА_5 своєї вини тоді, як обвинувачений під час провадження визнавав свою вину частково, щиро каявся щодо наслідків вчиненого правопорушення і вказував, що не в повній мірі контролював свої дії та не мав наміру спричинили ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження. Також, на думку захисника, на необ'єктивність судового розгляду вказує те, що суд критично поставився до показань свідка ОСОБА_10 , оскільки вона є співмешканкою обвинуваченого, а тому - зацікавленою особою, але в той же час визнав об'єктивними показання свідка ОСОБА_9 - дружини потерпілого. Крім того, вирок містить посилання на висновок судово-медичної експертизи, щодо тілесних ушкоджень, які були спричинені ОСОБА_8 , однак суд не взяв до уваги висновок експертизи наявних ушкоджень ОСОБА_5 . Безпідставною є вказівка суду у вироку, що ОСОБА_5 використав для нанесення удару розкладний ніж, оскільки цей предмет не вилучався, не оглядався, до справи не приєднувався, а потерпілий і свідки зазначали про те, що в руках у обвинуваченого ніякого ножа не бачили. В дійсності у ОСОБА_5 був невеликий за розміром брелок у формі ножа, яким він хотів вгамувати потерпілого.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_5 на обґрунтування доводів викладених в апеляційній скарзі, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_5 21 вересня 2013 року, приблизно о 23 годині 40 хвилин, знаходячись біля будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин, в ході конфлікту з ОСОБА_8 , наніс йому умисно три удари ножем, заподіявши при цьому різану рану лівої тім'яно-скроневої ділянки, різану рану спинки носа, проникаюче колото-різане поранення грудної клітини - рану у 7 міжреберії зліва по середнє-пахвовій лінії, розташовану косо-поперечно, від якої відходить рановий канал, направлений ззовні до середини, зліва направо перпендикулярно, з пошкодженням м'яких тканин грудної стінки з пересіченням 6 ребра, та проникненням у плевральну порожнину з явищами гемопневмотораксу, підшкірної емфіземи, які відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, а саме в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, за обставин викладених у вироку, обґрунтований сукупністю досліджених в судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку.
Колегія суддів критично відноситься до тверджень захисника в апеляційній скарзі про те, що обвинувачений ОСОБА_5 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_8 захищаючись від протиправного нападу самого потерпілого, а звідси про наявність в діях обвинуваченого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, оскільки вони спростовуються доказами у кримінальному провадженні.
Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 показав, що перебуваючи 21 вересня 2013 року разом зі своєю дружиною ОСОБА_9 неподалік будинку АДРЕСА_2 , звернув увагу на раніше незнайомих ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , які кричали, сварились між собою, при цьому ОСОБА_5 бив та штовхав останню. Будучи обуреним такою поведінкою ОСОБА_5 , підійшов до останнього та відштовхнув його. Між ними стала ОСОБА_10 , яка почала його заспокоювати та відводити в сторону. Вдвох підійшли до його дружини ОСОБА_9 , де почали розмовляти. В цей час брутально лаючись до них став наближатися ОСОБА_5 . Побачивши це, він пішов в сторону обвинуваченого, при цьому ОСОБА_10 попередила його, що у ОСОБА_5 є ніж. Коли підійшов до ОСОБА_5 , останній зненацька вдарив його в ліву частину грудної клітки, від якого він присів, після чого ОСОБА_5 наніс йому удари ножем в область обличчя. Піднявшись у відповідь наніс кілька ударів ОСОБА_5 в область голови, а згодом останній втік, а йому була викликана швидка медична допомога.
Аналогічні показання дала в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 .
Об'єктивно показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 підтверджуються висновком судово-медичної експертизи № 1640Е від 8 листопада 2013 року, яким визначена тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, а також висновками судово-імунологічних експертиз № 421 та № 422 від 30 жовтня 2013 року по результатам дослідження речових доказів у кримінальному провадженні.
Саме наведені показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , які є логічними та послідовними, підтверджені іншими доказами у кримінальному провадженні, обґрунтовано покладені судом, наразі з іншими доказами, в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 .
Не викликають сумнівів у їх правдивості показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 і в колегії суддів.
З огляду на наведені докази, суд першої інстанції вмотивовано не прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_8 наносив чисельні удари руками і ногами ОСОБА_5 , а також показання обвинуваченого про те, що потерпілий наніс йому близько 15 ударів в область голови, так як вони частково суперечать одні одним, та спростовуються висновком судово-медичної експертизи № 2971 від 26 вересня 2013 року, згідно якого у ОСОБА_5 виявлені синці лише в області лівої вушної раковини, що в свою чергу підтверджує саме показання потерпілого ОСОБА_8 про обставини конфлікту.
Про умисність заподіяння ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , не при перевищені меж необхідної оборони, а під час конфлікту на ґрунті особистих стосунків, свідчать і фактичні дії обвинуваченого, який після вчинення кримінального правопорушення, разом зі свідком ОСОБА_10 , з місця пригоди втік, та викинув ніж, який був знаряддям заподіяння тілесних ушкоджень.
Крім того, із показань потерпілого ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_5 виражаючись брутальною лайкою та наближаючись до них, уже мав при собі ніж, про що його попередила ОСОБА_10 , та зненацька наніс йому удар в область грудної клітини, а потім в область обличчя та голови.
Таким чином, повно та об'єктивно встановивши фактичні обставини у кримінальному провадженні, суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України.
Будь-яких підстав для зміни правової кваліфікації правопорушення на ст. 124 КК України та задоволення апеляційної скарги захисника, по справі не встановлено.
Відповідає вимогам ст. 65 КК України і призначене судом першої інстанції ОСОБА_5 покарання, яке обране з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даних за особу обвинуваченого, який працює, позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Саме з огляду на дані за особу ОСОБА_5 , суд і обрав стосовно нього мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.
Разом з тим, виходячи з вчинення ОСОБА_5 тяжкого кримінального правопорушення, обставин його скоєння, суд прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ст. 69, 75 КК України і колегія суддів, оскільки саме призначене ОСОБА_5 покарання, на думку колегії суддів, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
У зв'язку з чим апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року щодо ОСОБА_5 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11кп/796/267/2014
Категорія КК України: ч. 1 ст. 121
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_11
Суддя - доповідач: ОСОБА_1