83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
16.06.2014р. Справа № 905/2594/14
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Довгалюк В.О., за участю секретаря судового засідання Паніної С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога», м. Донецьк
до Відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк
про: стягнення з Відповідача заборгованості за комунальні послуги в сумі 21 986 грн. 98 коп., заборгованості за оренду в сумі 20 860 грн. 52 коп., трьох процентів річних в сумі 994 грн. 45 коп., інфляційних в сумі 271 грн. 19 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача: не з'явився;
від Відповідача: не з'явився.
16 квітня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перемога», м. Донецьк, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, про стягнення з Відповідача заборгованості за комунальні послуги в сумі 21 986 грн. 98 коп., заборгованості за оренду в сумі 20 860 грн. 52 коп., трьох процентів річних в сумі 994 грн. 45 коп., інфляційних в сумі 271 грн. 19 коп.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що Відповідач у період з травня 2011 року по серпень 2012 року незаконно володів належними Позивачу нежитловими приміщеннями та не сплачував спожиті комунальні послуги, вартість яких Позивач вимагає відшкодувати на підставі статей 390, 1212 Цивільного кодексу України.
На підтвердження зазначених обставин Позивачем надано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012р. у справі №37/179пн, рішення господарського суду Донецької області від 11.04.2012р. у справі №37/179пн, рішення господарського суду Донецької області від 20.01.2010р. у справі №39/361, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25269687 від 09.02.2010р., постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 02.06.2011р., розрахунок заборгованості.
Ухвалою від 17.04.2014р. господарським судом порушено провадження у справі №905/2594/14, судове засідання призначено на 06.05.2014 року.
Ухвалами від 06.05.2014р., 05.06.2014р. господарським судом розгляд справи відкладено згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
В судове засідання 16.06.2014р. представник Позивача не з'явився, витребуваних судом документів не надав.
Господарський суд вважає, що Позивач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки у попередньому судовому засіданні 05.06.2014р. уповноважені представники Позивача були присутні, що відображено у відповідному протоколі судового засідання, а згідно пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Відповідач у судові засідання жодного разу не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.
За висновками суду, Відповідача належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного.
Згідно положень частини 1 статті 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до пункту 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
За змістом наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №18806347 від 10.06.2014р. місцезнаходженням Відповідача є: 83030, Донецька область, м. Донецьк, Будьонівський район, вул. Рогачівська, б.25.
На вказану адресу господарським судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України з метою повідомлення Відповідача про час та місце розгляду справи направлено копію ухвали від 17.04.2014р. про порушення провадження ухвали, а також копії ухвал від 06.05.2014р., 05.06.2014р. про відкладення розгляду справи.
Проте, направлена господарським судом копія ухвали від 17.04.2014р. повернута органом зв'язку з відміткою «За закінченням терміну зберігання», а копії ухвал від 06.05.2014р., 05.06.2014р. - не повернуті.
У пункті 3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Відповідача, яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд вважає, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Одночасно, статтею 22 Господарського процесуального кодексу передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно пункту 3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Незважаючи на те, що Відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом ВСТАНОВЛЕНО:
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.01.2010р. у справі №39/361 за Позивачем визнано право власності на будівлі торгівельного комплексу, загальною площею 572,4м.кв., які розташовані по вулиці Куйбишева, 225а в місті Донецьку, зокрема будівлю літ.А-1 площею 136,5м.кв., будівлю літ.Б-1 площею 143,5м.кв. та будівлю літ.В-1 площею 292,4м.кв.
На підставі вищевказаного судового рішення за Позивачем зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25269687 від 09.02.2010 року.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012р., якою залишено без змін рішення господарського суду Донецької області від 11.04.2012р. у справі №37/179пн встановлено, що 01.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перемога" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди, згідно якого Орендодавець передає, а Орендар бере в тимчасове володіння об'єкти №1,2,3,4,5,6 що орендуються, являють собою приміщення, що знаходяться у ТОВ "Перемога", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 75,3м.кв.
01 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перемога" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір нежитлового приміщення НОМЕР_1, згідно якого Орендодавець зобов'язався передати Орендарю, а Орендар зобов'язався прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення, що належить Орендодавцю на праві власності на підставі рішення міської ради м. Донецька №511/2 від 30.10.2002р. та акту прийомки №2 від 01.05.2004р. Куйбишевського району, розташоване у торгово-побутовому комплексі за адресою: АДРЕСА_2, площею 62,7кв.м.
Як свідчать матеріали справи порушення захищуваного права у вигляді перебування спірного майна у фактичному володінні і користуванні Відповідача підтверджується як змістом представлених судових актів №40/311пд, №40/66пд, так і постановою Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області від 02.06.2011 року.
Також апеляційною інстанцією у вищевказаній постанові зазначено, що в свою чергу, відсутність будь-яких належних правових підстав для такого користування спірним майном та його зайняття з боку Відповідача вбачається із встановлених в межах розгляду справи №37/254пд обставин, які, зважаючи на співпадіння за складом учасників із розглядуваною справою, є встановленими фактами для останньої у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
Відсутність суборендних правовідносин між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 і Відповідачем щодо спірного майна, та встановлене судом припинення орендних правовідносин щодо цього майна між Позивачем та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 за відсутністю доказів укладання прямих договорів на користування цим майном між Позивачем та Відповідачем унеможливлює існування у останнього будь-якої зобов'язальної підстави для зайняття цих приміщень.
За таких обставин, встановивши що у користуванні Відповідача незаконно знаходились належні Позивачу нежитлові приміщення, вищевказаними судовими рішеннями позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Перемога" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння нежитлових приміщень НОМЕР_2, НОМЕР_3, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, шляхом їх звільнення задоволені в повному обсязі, витребувано з чужого незаконного володіння Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Перемога" нежитлові приміщень НОМЕР_2, НОМЕР_3, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, шляхом їх звільнення протягом 5 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.
У позовній заяві Позивач посилається на те, що згідно рішення господарського суду Донецької області від 11.04.2012р. у справі №37/179пн, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012р., Відповідач у період з травня 2011 року по серпень 2012 року незаконно користувався належними Позивачу нежитловими приміщеннями та не сплачував комунальні послуги, загальна сума боргу за які складає 21 986 грн. 98 коп.
У зв'язку з цим Позивач просить суд стягнути з Відповідача суму боргу за комунальні послуги у розмірі 21 986 грн. 98 коп., посилаючись на положення статей 390, 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Статтею 390 Цивільного кодексу України передбачено розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння.
Зокрема, вищевказаною правовою нормою передбачені умови, за яких власник має право, крім витребування майна, вимагати ще й повернення доходів, які набувач одержав від неправомірного використання майна.
Так, відповідно до частини 1 статті 390 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження факту споживання Відповідачем у період з травня 2011 року по серпень 2012 року комунальних послуг на суму 21 986 грн. 98 коп., а наданий Позивачем розрахунок від 30.04.2014р. заборгованості по орендній платі та відшкодуванню витрат на утримання об'єкта оренди за двома торгівельними павільйонами самовільно зайнятим Відповідачем за адресою: АДРЕСА_1, не підтверджений та необґрунтований жодними первинними документами (договорами, укладеними з комунальними організаціями; актами прийому-передачі наданих комунальних послуг; рахунками на сплату спожитих комунальних послуг, тощо).
Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження розміру тарифів, за якими Позивач у вищевказаному розрахунку нарахував комунальні послуги.
Крім того, до складу спожитих Відповідачем комунальних послуг Позивачем віднесено електроенергію та воду (розрахунок від 30.04.2014р.).
Ухвалами від 06.05.2014р. та від 05.06.2014р. господарський суд зобов'язав Позивача надати докази виставлення Відповідачу рахунків за комунальні послуги у період з травня 2011 року по серпень 2012 року, а також докази отримання Відповідачем комунальних послуг на суму 21 986 грн. 98 коп., однак таких доказів Позивачем суду надано не було.
За таких обставин, господарський суд вважає, що Позивачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними та допустимими доказами в розумінні статей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України факту споживання Відповідачем у період з травня 2011 по серпень 2012 року комунальних послуг та необґрунтовано їх вартість.
Враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд відмовляє Позивачу у задоволенні Позовних вимог в частині стягнення суми боргу за комунальні послуги у розмірі 21 986 грн. 98 коп.
Крім того, Позивач в резолютивній частині позовної заяви просить суд стягнути з Відповідача суму боргу за оренду в розмірі 20 860 грн. 52 коп.
При цьому, в мотивувальній частині позовної заяви Позивач зазначає, що вищевказані грошові кошти в сумі 20 860 грн. 52 коп. є неустойкою, яку він просить суд стягнути з Відповідача на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 вищевказаної правової норми передбачено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Зазначена неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, а системний аналіз §1 глави 58 Цивільного кодексу України свідчить про те, що передбачена статтею 785 Цивільного кодексу України неустойка може бути стягнута лише наймодавцем з наймача у випадку порушення останнім обов"язку у разі припинення договору найму повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.
Проте, матеріалами справи підтверджено, що між Позивачем та Відповідачем будь-які договори оренди не укладались і орендні правовідносини між сторонами відсутні, у зв'язку з чим господарський суд вважає, що жодних правових підстав для стягнення з Відповідача передбаченої статтею 785 Цивільного кодексу України неустойки не має.
З огляду на вищевикладене господарський суд відмовляє Позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми боргу за оренду в розмірі 20 860 грн. 52 коп.
Одночасно, господарський суд відмовляє Позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 994 грн. 45 коп. та інфляційних втрат в сумі 271 грн. 19 коп. виходячи з наступного.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З урахуванням викладеного положення статті 625 Цивільного кодексу України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами.
При цьому частина 3 статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.
Таким чином, дія частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на спірні правовідносини.
Аналогічна правова позиція закріплена і в пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно якого обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що в даному випадку Відповідачем будь-які грошові зобов'язання перед Позивачем порушені не були, господарський суд вважає, що відсутні жодні правові підстави для стягнення з Відповідача трьох процентів річних в сумі 994 грн. 45 коп. та інфляційних втрат в сумі 271 грн. 19 коп.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827 грн. покладаються на Позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1.Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога», м. Донецьк, до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, про стягнення з Відповідача заборгованості за комунальні послуги в сумі 21 986 грн. 98 коп., заборгованості за оренду в сумі 20 860 грн. 52 коп., трьох процентів річних в сумі 994 грн. 45 коп., інфляційних в сумі 271 грн. 19 коп.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
3. Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
4. У судовому засіданні 16.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
5. Повне рішення буде складено та підписано 23.06.2014 року.
Суддя В.О. Довгалюк