ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" червня 2014 р. Справа № 809/1297/14
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Тимощука О.Л.
при секретарі Маковійчук С.М.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представників відповідача - Викалюка В.Б., Жовніровича В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області
про визнання незаконним та скасування наказу №20-К від 24.03.2014 р., поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (надалі також - позивач; ОСОБА_1.) звернувся в суд з позовною заявою до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області (надалі також - відповідач; Управління) про визнання незаконним та скасування наказу №20-К від 24.03.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи, поновлення на посаді та на роботі, яку він займав до звільнення з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі наказу Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області №20-К від 24.03.2014 року позивача звільнено з посади начальника відділу охорони водних біоресурсів з 24.03.2014 року у зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункт 3 статті 40 Кодексу законів про працю України). Своє звільнення позивач вважає незаконним, таким, що порушує процедуру звільнення, оскільки при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, відповідач обмежився лише загальними посиланнями на систематичне невиконання ним своїх посадових обов'язків, не вказавши конкретно суть порушення та не представивши жодного доказу на підтвердження своїх висновків, також для звільнення позивача не надано згоди профспілкового органу, а питання про звільнення позивача розглядалося без його участі. Окрім цього, при звільненні, відповідачем не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника. Просить суд скасувати наказ про звільнення та поновити на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач та його представник вимоги, викладені в адміністративному позові підтримали в повному обсязі. Позивач додатково пояснив суду, що в міру створених умов для роботи, організовував та безпосередньо брав участь у рибоохоронних рейдах з іншими інспекторами, притягував винних осіб до адміністративної відповідальності, проводив масово-роз'яснювальну роботу, що підтверджується відповідними публікаціями в друкованих засобах масової інформації, виконував інші, покладені на нього завдання, внаслідок чого, в тому числі за спірний період, нагороджувався відзнаками та подяками. Сам факт свого звільнення за п.3 ст.40 КЗпПУ пояснював упередженим ставленням до себе керівництва відповідача. Представник позивача додатково пояснив, що у висновках акту комісії з службового розслідування не визначений вид дисциплінарного стягнення, який комісії слід було рекомендувати застосувати до позивача, що в свою чергу, є порушенням Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. Просили позов задовольнити повністю.
Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, наведених в письмовому запереченні, зокрема наголосили на тому, що звільнення ОСОБА_1, є правомірним, адже відповідач раніше притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, яка на момент звільнення не погашена, відповідно до наказу №85-К від 24.12.2013 року. Підставою для звільнення позивача стали результати службового розслідування, призначеного за фактом висвітлення в засобах масової інформації новин про неналежну роботу Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області в частині охорони підконтрольної позивачу території. При звільненні позивача враховувався факт відсутності на робочому місці без поважних причин 13.01.2014 року та неодноразові зауваження та попередження керівництва, які полягали в не здійсненні загального керівництва рибоохоронним районом, не проведенні планувальних робіт, відсутності організації та не проведенні рибоохоронних та масово-роз'яснювальних робіт, що призвело до виникнення невдоволення серед жителів та рибалок Коломийського району, негативних публікацій та виступів в ЗМІ щодо роботи Управління. З цих підстав просили в задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача і представників відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 01.11.2004 року працював на роботі в Управлінні охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області.
Протягом своєї трудової діяльності, за сумлінну працю отримав сім нагород (подяки, грамоти, почесні грамоти) (а.с.58-64).
Наказом відповідача за №14-К від 04.02.2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу охорони водних біоресурсів Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області, та присвоєно йому 10 ранг державного службовця (а.с.7).
02 вересня 2013 року на нараді Управління, що відображено в протоколі №9 (а.с.47) висловлені зауваження начальника управління, щодо недостатньо професійного виконання посадових обов'язків із сторони ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, внаслідок чого винесено їм усне попередження та наголошено на грамотному та професійному оформленні протоколів про адміністративні правопорушення.
Судом встановлено, що 29.10.2013 року в період проведення ярмаркових заходів, Івано-Франківською обласною державною адміністрацією винесено розпорядження №730, в якому надано негативну оцінку роботі Управління, зокрема, піддано критиці діяльність начальника Управління В.Викалюка в сфері кадрової політики, невиконання протокольних доручень ОДА, що призвело до поглиблення проблем у галузі рибоохорони (зворотна сторона а.с.75).
06 листопада 2013 року на нараді Управління, що закріплено в протоколі №11, начальник Управління - В.Викалюк констатував, що в результаті службового недбальства зі сторони начальника відділу ОСОБА_1, ярмаркові заходи в Івано-Франківську пройшли з негативною оцінкою керівництва ОДА, що стало підставою висловлення недовіри керівництву Управління на колегії ОДА 21.10.2013 року. В зв'язку з цим, підготовлений наказ про зміну рибоохоронних дільниць, яким ОСОБА_1 надано в обслуговування район з меншим обсягом роботи.
Так, наказом Управління №65 від 06 листопада 2013 року, Івано-Франківську рибоохоронну територію розділено на три рибоохоронних райони, зокрема Коломийський рибоохоронний район, який в свою чергу розділено на три рибоохоронні дільниці, а саме: Коломийсько-Снятинську; Городенківську та Косівсько-Верховинську, за якими закріплено відповідальними - ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.49-50).
18 листопада 2013 року на нараді Управління, що відображено в протоколі №12, начальник Управління В.Викалюк звернув увагу всіх працівників Управління на трудову дисципліну. Повідомив, що ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 нестримні у висловлюванні та розголошенні інформації, наголосив, що ОСОБА_1 є начальником відділу, відповідає за свою роботу та скеровує і організовує роботу всіх інспекторів.
03 грудня 2013 року за результатами проведення перевірки додержання вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення посадовими особами Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області прокуратурою Івано-Франківської області винесено подання за №07/1/2-251вих-13 з вимогою, зокрема, притягнути до дисциплінарної відповідальності начальника відділу охорони водних біоресурсів - ОСОБА_1 (а.с.29).
На підставі вищевказаного подання, з врахуванням пояснень позивача, в яких останній свою вину заперечував (а.с.30), 24 грудня 2013 року, на підставі наказу №85-К на ОСОБА_1, накладено дисциплінарне стягнення шляхом оголошення догани, з яким позивач ознайомився та правомірність застосування до нього такого виду стягнення не оскаржував.
В подальшому, 14 січня 2013 року винесено наказ про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, вчинений 13 січня 2014 року.
З цього приводу судом встановлено, що 13 січня 2014 року після проведення чергового рибоохоронного рейду, перебуваючи на робочому місці останній відчув різке погіршення стану здоров'я, внаслідок чого був змушений покинути робоче місце, з метою звернення в лікувальний заклад та відкриття листка непрацездатності про що в телефонному режимі повідомив бухгалтерію Управління, проте відповідачем був винесений наказ №1-К від 14.01.2014 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, який в подальшому - 17.01.2014 року, згідно з наказом Управління №3-К скасовано, як пояснив представник відповідача, у зв'язку із звільненням позивача під час перебування на листку непрацездатності (а.с.45,46).
Надалі, на підставі наказу №9 від 17.03.2014 року «Про проведення службового розслідування» комісією з службового розслідування проведено три засідання щодо розгляду відомостей, викладених у засобах масової інформації та на зборах громадськості рибалок-любителів Коломийського району, щодо можливих порушень чинного законодавства начальником відділу охорони водних біоресурсів ОСОБА_1, що відображені в Акті №3 про результати проведення службового розслідування від 24.03.2014 року
Так, згідно з даним Актом встановлено, що ОСОБА_1, порушуючи вимоги наказу №65 від 06.11.2013 року фактично самоусунувся від його виконання, а саме за період дії наказу по сьогоднішній час не здійснював загального керівництва рибоохоронним районом, не проводив жодного планування роботи в ньому, не організовував та не проводив рибоохоронну та масово-роз'яснювальну роботу на водоймах району та серед населення, не залучав до роботи правоохоронні та природоохоронні органи, засоби масової інформації, громадську рибоохорону, що в кінцевому підсумку призвело до виникнення невдоволення серед жителів та рибалок Коломийського району та негативних публікацій в друкованих ЗМІ та виступах по телебаченню щодо роботи Івано-Франківськрибоохорони. На підставі встановлених порушень комісія з службового розслідування дійшла висновків про неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків та доцільне застосувати до нього заходи дисциплінарного стягнення (а.с.32, зворотна сторона а.с.32).
Так, 24 березня 2014 року наказом Управління №20-К «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача звільнено з посади начальника відділу охорони водних біоресурсів у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, (п.3 ст.40 КЗпПУ).
При розгляді та вирішенні даної справи по суті до спірних правовідносин слід застосувати норми Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), Постанову Кабінету Міністрів України №950 від 13.06.2000 року «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (із змінами та доповненнями), Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року, із змінами та доповненнями, рішення Верховного Суду України у подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
При звільненні працівника з цієї підстави слід враховувати, що на працівника покладаються обов'язки, які складають зміст його трудової функції, а також обов'язок додержуватись внутрішнього трудового розпорядку, який встановлено законодавством та локальними нормативними актами.
В судовому засіданні судом досліджено Правила внутрішнього трудового (службового) розпорядку Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області (Івано-Франківськрибоохорона) (надалі - Правила) як Додаток №1 до колективного договору, затверджені начальником 10.06.2013 року. Представники відповідача звертали увагу суду на порушення позивачем п. 6.1. Правил, які передбачали обов'язок працівника повідомити начальника про свою відсутність на роботі, інших порушень позивачем Правил, суду не навели.
Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими суб'єкт владних повноважень не пов'язував звільнення.
При розгляді справи про поновлення на роботі необхідно з'ясувати, з яких правових підстав проведено звільнення службовця згідно з наказом і перевіряти їх відповідність закону.
Таким чином, в розгляді даної справи, серед іншого, обов'язково підлягають з'ясуванню обставини, що слугували підставою для звільнення позивача та відображені в Акті №3 про результати проведення службового розслідування від 24.03.2014 року, а саме: позивач не здійснював загального керівництва рибоохоронним районом, не проводив жодного планування роботи в ньому, не здійснював рибоохоронну роботу.
З цього приводу, за спірний період, судом досліджувалися журнали видачі наказів про направлення групи в рибоохоронний рейд, а також самі накази на проведення рибоохоронних рейдів. Так, за період з листопада 2013 року по березень 2014 року позивачем організовано та проведено як старшим групи 12 рейдів, в тому числі, по перевірці зимувальних ям в Коломийському районі - 6 рейдів (а.с.83-102).
Крім цього, позивачем під час проведення рибоохоронних рейдів вживалися заходи щодо притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, що підтверджується даними Журналу обліку порушень правил рибальства, матеріалами адміністративної справи №02-7/153, квитанціями тощо (а.с.108-117, 133-138). Участь позивача в рибоохоронних рейдах додатково підтверджується записами в щоденниках державних інспекторів рибоохорони (а.с.118-132).
З огляду на вищенаведені докази та встановлені судом обставини, доводи відповідача щодо не проведення позивачем планувальних заходів та не здійснення рибоохоронної роботи не підтвердилися жодними належними доказами та не відповідають фактичним обставинам справи.
Що стосується викладених в Акті службової перевірки виявлених порушень в частині не проведення позивачем масово-роз'яснювальної роботи, слід зазначити про розміщення позивачем ряду статей та публікацій в місцевих друкованих засобах масової інформації з питань рибоохорони (а.с.139-145), що теж спростовує доводи відповідачів, як одну із підстав звільнення.
Із системного аналізу пункту 3 статті 40 КЗпП України слідує висновок про недопустимість звільнення працівника з цих підстав за відсутності вини працівника, що обґрунтовується наявністю численних обставин побутового та особистого характеру, які перешкоджали працівнику виконувати свої посадові обов'язки на належному рівні. З огляду на досліджені судом докази, судом встановлено, що при здійсненні рибоохоронних рейдів, зокрема і позивач, не забезпечувався службовим авто, більшість рейдів проводилися за допомогою маршрутного транспорту та пішим ходом, крім цього в судовому засіданні позивач звертав увагу суду, що державні інспектори здебільшого не забезпечуються відповідним інвентарем та спецодягом, а також зброєю для боротьби із браконьєрами, що перешкоджає на належному рівні виконувати покладені на них обов'язки з рибоохорони. Вказані доводи позивача представник відповідача частково підтвердив, пояснивши ситуацію скрутним фінансовим становищем в Управлінні.
Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам суд вважає, що якщо позивач виявив належну дбайливість при виконанні своїх трудових обов'язків, він не може вважатись винним у виявлених окремих неналежних результатах роботи всього Управління, наявність яких безпідставно персоніфікувати з позивачем та результатами його трудової діяльності.
При звільненні працівника з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 КЗпП України, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.
В даному випадку відповідач при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин ОСОБА_1 обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку та не врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Так, судом встановлено, що перебуваючи на роботі в Управлінні позивач неодноразово отримував подяки та почесні грамоти за сумлінну працю, а виявлені порушення в роботі за спірний період, відображені в Протоколах нарад Управління передували застосованому до позивача 24.12.2013р., дисциплінарному стягненню у вигляді оголошеної догани, після чого, в період з 25.12.2013 року по 17.03.2014 року жодних доказів подальшого порушення останнім трудової дисципліни відповідачем не задокументовано.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147, 148, 149 КЗпП правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.
Оскільки тільки правомірно накладені стягнення можуть враховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП, суд повинен з'ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов'язків позивачем передувало його звільненню.
З огляду на досліджені судом обставини, які підтверджуються належними доказами відповідачем не наведено конкретних фактів допущеного позивачем невиконання обов'язків, не зазначено, коли саме такі дії мали місце та які проступки вчинив позивач після застосування до нього стягнення 24 грудня 2013 року у вигляді оголошеної догани.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплений принцип обов'язковості доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем - суб'єктом владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи позивача в частині його звільнення без згоди профспілкового органу суд вважає помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки у відповідача, згідно з діючим Колективним договором на 2013 рік, зареєстрованим за №59 від 19.06.2013 року, не створено профспілку, а її повноваження представляє трудовий колектив. Вищенаведені обставини позивачем та його представником жодним чином не спростовані.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАСУ).
У відповідності до частини 8 «Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р., №950, за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються, зокрема, висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру; обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.
У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.
Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
З врахуванням наведених правових норм суд констатує допущення відповідачем порушення Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р., №950, в частині не зазначення запропонованого виду дисциплінарного стягнення щодо позивача.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду України в абзаці 5 п. 10.4 постанови № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу визначений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати».
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 2 пункту 3 цього ж Порядку передбачено, що всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмiрi, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до поданої суду довідки про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 від 23.05.2014 року №05-19/295 (а.с.57) середньомісячна заробітна плата позивача становила 1595,00 грн, а середньоденна на день звільнення визначена в розмірі 79,75 грн.
Таким чином, враховуючи час вимушеного прогулу за період з 25.03.2014 року по 18.06.2014 року, що складає - 2 місяці (1595 х 2=3190грн) і 17 робочих днів (79,75 грн х 17=1355,75 грн), загальна сума відшкодування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить (3190грн+1355,75грн)=4545,75 гривень.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, серед іншого, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
За таких обставин у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає негайному стягненню в користь позивача сума заробітку за один місць - 1595,00 гривень.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області за №20-К від 24.03.2014 року "Про звільнення ОСОБА_1.".
Поновити з 25 березня 2014 року ОСОБА_1 на посаді начальника відділу охорони водних біоресурсів Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області.
Стягнути з Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.03.2014 року по 18.06.2014 року в сумі 4545 (чотири тисячі п'ятсот сорок п'ять) гривень 75 (сімдесят п'ять) копійок.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу охорони водних біоресурсів Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області та стягнення в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 1595 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто п'ять) гривень 00 копійок - допустити до негайного виконання.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: /підпис/ Тимощук О.Л.
Постанова складена в повному обсязі 23.06.2014 року.