ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/8444/14 19.06.14
За позовом Приватного підприємства «Укрпалетсистем»
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
Про стягнення 1 084,98 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Гонік О.С. представник за довіреністю № б/н від 02.06.14.
Від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства «Укрпалетсистем» (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - відповідач) про стягнення 1 084,98 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що 24.10.13. стався страховий випадок, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб автомобіль марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ, який застрахований у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" за договором добровільного комплексного страхування на транспорті № 007085/4002/0000023 від 09.09.13. За твердженням позивача, у зв'язку з пошкодження автомобіля марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ, а саме лобового скла, позивач поніс витрати в розмірі 1 070,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.14. порушено провадження у справі № 910/8444/14 та призначено її до розгляду на 29.05.14.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін та невиконанням ними вимог ухвали суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 19.06.14.
В судовому засіданні 19.06.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання 19.06.14. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Судом враховано, що повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу наявні в матеріалах справи.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/8444/14.
В судовому засіданні 19.06.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
09.09.13. між позивачем (далі - Страхувальник) та відповідачем (далі - Страховик) було укладено Договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 007085/4002/0000023 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач прийняв під страховий захист в тому числі автомобіль марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ.
Відповідно до п. 2.1.1 Договору, його предметом в частині добровільного страхування наземного транспорту є майнові інтереси, які не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням, зазначеними п. 1.2 Договору.
Згідно з п. 3.2 Договору страховим випадком по страхуванню Каско є факт понесення збитків страхувальником внаслідок пошкодження, знищення або втрати застрахованого ТЗ та/або додаткового обладнання внаслідок подій, визначених у п. 3.1 договору.
Судом встановлено, що 24.10.13. стався страховий випадок, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб автомобіль марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ.
Відповідно до рахунку-фактури № 43 від 02.12.13. розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ склала 1 070,00 грн.
24.10.13. позивач звернувся до відповідача, як Страховика, із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку із пошкодженням 24.10.13. автомобіля марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ.
Як вбачається з матеріалів справи, листом № 6263 від 31.10.13. відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 10.1.20 Договору в зв'язку з тим, що при укладанні даного Договору автомобіль марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ вже мав пошкодження, на яке посилається позивач, а саме пошкодження лобового скла.
Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором по сплаті страхового відшкодування.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, обґрунтувань своєї правової позиції у справі не надав.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 6.1.2 Договору, Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, після отримання письмового повідомлення вжити заходів що оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення виплати страхового відшкодування.
Виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з умовами договору на підставі заяви страхувальника або вигодонабувача і страхового акта, що складається страховиком після отримання всіх необхідних документів, визначених розділом 10 Договору (п. 10.1.1 Договору).
Отже, сторони умовами Договору погодили можливість здійснення виплати страхового відшкодування шляхом перерахування коштів страхувальнику у випадку настання страхового випадку за умови надання необхідних документів. Строк виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування пов'язаний з фактом прийняття відповідачем рішення про виплату страхового відшкодування, надання позивачем відповідачу платіжних документів, що підтверджують здійснення та/або придбання запчастин для здійснення ремонту застрахованого ТЗ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбав запчастини для здійснення ремонту автомобіля марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ, відповідно до рахунку-фактури № 43 від 02.12.13. на суму 1 070,00 грн.
Відповідно до ч. 16-17 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Таким чином, суд встановив, що у зв'язку з настанням страхового випадку, позивач набув право звернення до відповідача із вимогою про виплату страхового відшкодування в сумі 1 070,00 грн., а відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування суперечить нормам законодавства про страхування.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Разом з тим, відповідач свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування позивачу не виконав.
При цьому, посилання відповідача на п. 10.1.20 Договору як на підставу для відмови у виплаті суми страхового відшкодування суд не приймає до уваги, оскільки п. 1.12 Договору встановлює, що під час укладення договору за результатами огляду ТЗ, автомобіль марки Renault, д.р.н. АМ7056ВІ був визначений, як не пошкоджений.
З огляду на викладене вище позовні вимоги Приватного підприємства «Укрпалетсистем» в частині стягнення з відповідача 1 070,00 грн. страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п. 12.3 Договору просить суд стягнути з відповідача 14,98 грн. пені.
Відповідно до п. 12.3 Договору Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені у розмірі 0,01% від суми страхового відшкодування за кожний день прострочення, але не більше ніж у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за відповідний період.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 14,98 грн. пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Разом з тим, суд відзначає, що ухвалами Господарського суду міста Києва від 07.05.14. та 29.05.14. (вказані ухвали було отримано відповідачем на обидві адреси, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення) було зобов'язано Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» надати суду: заяву позивача про виплату страхового відшкодування; всі додатки до Договору № 007085/4002/0000023 від 09.09.13. та фотоматеріали на момент укладення спірного Договору, на які наявне посилання в листі № 6243 від 31.10.13.; на підтвердження його статусу юридичної особи і повного найменування оригінал і належним чином засвідчені копії статуту (положення), витягу від Державного реєстратора про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на день розгляду справи; довідку з обслуговуючого банку про найменування відкритих рахунків; письмовий відзив на позов з наданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини та нормативно-правове обґрунтування своїх заперечень; забезпечити надіслання позивачу копії відзиву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України.
Вказаними ухвалами сторони попереджались, що за ухилення від вчинення дій, покладених на них господарським судом, можуть бути застосовані санкції, встановлені приписами п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та було попереджено відповідача про те, що у випадку неподання відзиву на позовну заяву, документів витребуваних ухвалою суду, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, як вбачається з ухвали від 29.05.14., суд звернув увагу відповідача на те, що вимоги ухвал є обов'язковими для виконання сторонами, а невиконання вимог ухвал тягне за собою відповідальність, встановлену чинним законодавством України.
Проте, в судові засідання 29.05.14. та 19.06.14. представник відповідача без повідомлення причин не з'явився та не надав суду відповідних документів.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані ними відомості та обставини справи, подати на вимогу суду пояснення в письмовій формі.
У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Явка представника відповідача в судові засіданні та подання ним доказів необхідні для безпосереднього сповіщення останнім про знані їм відомості та докази у справі, з'ясування наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги в їх сукупності, вирішення інших питань, без оцінки яких неможливий всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи по суті.
Згідно із ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, має місце зловживання відповідачем процесуальними правами, яке полягає в нез'явленні представника відповідача в судові засідання 13.03.14. та 24.04.14. без поважних причин та невиконання вимог ухвал суду без зазначення причин невиконання (в частині подачі витребуваних доказів).
Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від відповідача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав відповідач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК.
Зазначені обставини унеможливлюють вирішення спору у визначені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки.
Частиною 2 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
В п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.10. "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" вказано, що неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи може тягти за собою, зокрема, такі наслідки:
- покладення на особу, що припустилася зловживання, державного мита незалежно від результатів вирішення спору (частина друга статті 49 ГПК);
- стягнення штрафу з винної сторони в доход Державного бюджету України (пункт 5 статті 83 ГПК);
- винесення у встановленому порядку окремих ухвал (статті 90 ГПК).
За таких обставин, враховуючи фактичні обставини справи та суть допущених відповідачем зловживань, суд вважає, що належними, адекватними та співрозмірними заходом реагування на неявку відповідача в судові засідання для дачі пояснень та на невиконання відповідачем вимог ухвал суду (ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом вказаними ухвалами) є застосування до нього передбаченого п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України заходу у вигляді стягнення в доход Державного бюджету України штрафу у розмірі 1 700,00 грн.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 70-А; ідентифікаційний код 20033533) на користь Приватного підприємства «Укрпалетсистем» (22800, Вінницька область, Немирівський район, м. Немирів, вул. Леніна, б. 216-А; ідентифікаційний код 32285225) суму страхового відшкодування в розмірі 1 070 (одну тисячу сімдесят) грн. 00 коп., пеню в розмірі 14 (чотирнадцять) грн. 98 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 70-А; ідентифікаційний код 20033533) в доход Державного бюджету України штраф у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.
4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 24.06.14.
Суддя Т.М. Ващенко