11 липня 2006 р.
№ 21/300-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого Н.О. Волковицької Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача
Шурай Т.В., дов. від 01.01.06р., Заброда С.М.
відповідача третя особа
Старовицька О.П., дов. від 18.04.06р. не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Міського комунального виробничого підприємства “Дніпроводоканал»
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 року
у справі
№ 21/300-05 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
Державного підприємства “Придніпровська залізниця»
до третя особа
Міського комунального виробничого підприємства “Дніпроводоканал» Дніпропетровська міська рада
про
стягнення 18668,64грн.
Державне підприємство “Придніпровська залізниця» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з відповідача 18668,64грн. збитків за утримання і обслуговування мереж водопостачання посилаючись на неправомірне користування відповідачем належною позивачу водопровідною мережею та право власника (як і особи, що володіє майном на праві повного господарського відання чи оперативного управління), права якого порушені, на відшкодування завданої йому майнової шкоди, відповідно до положень статті 48 Закону України “Про власність», статті 218 Господарського кодексу України, статей 386, 614 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2005р. (суддя Алмазова І.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі на підставі їх недоведеності.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2006р. (головуючий -Крутовських В.І., судді -Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.) рішення місцевого суду скасовано; з відповідача на користь позивача стягнуто 18668, 64 грн. збитків та 398,04грн. судових витрат. Постанову мотивовано статтею 614 Цивільного кодексу України, статтями 224, 225 Господарського кодексу України, що передбачають відповідальність особи, що порушила зобов'язання.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити без змін рішення першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не забезпеченням під час розгляду справи всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, винесенням постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Позивач направив відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін у зв'язку з їх відповідністю нормам чинного законодавства та матеріалам справи.
Третя особа не скористалась правом на участь представника у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Обов'язкові вимоги до змісту рішення місцевого та постанови апеляційного суду визначені, відповідно, статтями 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України; судові акти, зокрема, повинні вказувати обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання та докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно правових актів.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заподіяних останнім збитків, тобто, про застосування одного з видів цивільно-правової відповідальності за допущені порушення, як особа, в чиєму віданні знаходиться майно.
Судами було встановлено, що рішенням виконкомом Дніпропетровської міської ради від 20.11.03р. № 3565 було передано державним підприємством “Придніпровська залізниця» житлові будинки на території мікрорайону Таромське у комунальну власність на баланс МК ЖЕП “Експрес»; цим же рішенням позивача було зобов'язано передати на баланс відповідним комунальним підприємствам зовнішні інженерні мережі електро-, тепло,-водопостачання та водовідведення, залишивши зазначені мережі на своєму балансі до моменту їх передачі.
Листами від 04.08.03р., від 09.09.03р., від 06.10.03р. позивач гарантував обслуговувати та ремонтувати водопровідні та каналізаційні мережі до часу їх передачі на баланс “Дніпроводоканалу».
Як зазначено судами, відповідач протягом 2004 року та 8 місяців 2005 року використовував для надання абонентам мікрорайону Таромське послуг з водопостачання трубопровід, який належить позивачу та знаходиться у нього на балансі.
Вартість утримання трубопроводу за вказаний час становила ціну позову, що підтверджується розрахунком позивача.
Місцевий господарський суд, керуючись положеннями Закону України “Про власність», дійшов висновку, що позивач як особа, що здійснює повноваження власника, вправі розпоряджатись належним йому трубопроводом на свій розсуд, в зв'язку з чим відмовив у позові за недоведеністю заподіяних збитків.
Натомість апеляційний господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено наявність складу господарського правопорушення та сукупності умов, що є підставами для застосування господарсько-правової відповідальності, а саме: протиправної поведінки позивача (користування трубопроводом без встановлених законом підстав), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини особи, що заподіяла шкоду, шкоди, як результату такої поведінки, в зв'язку з чим дійшов висновку про задоволення позову на підставі статті 614 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України .
Однак судова колегія вважає, що прийняті судами рішення не відповідають вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України та не ґрунтуються на повному, всебічному та об'єктивному дослідження обставин справи з наступних підстав.
У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями, зокрема, за підставами виникнення прав та обов'язків вона поділяється на договірну та позадоговірну.
Розмежування підстав застосування відповідальності кореспондується зі статтею 218 Господарського кодексу України, згідно якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання; таким порушенням є невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.
Вирішуючи відповідну категорію спорів, судам необхідно відрізняти обов'язок відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору, від позадоговірного зобов'язання.
Так, загальні підстави відповідальності за заподіяну шкоду передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, за якою майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її завдала.
Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, деліктна відповідальність вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).
Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків включається вартість втраченого, пошкодженого, або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та шкодою полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.
Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.
В свою чергу відсутність вини у заподіянні шкоди доводиться особою, що вчинила порушення; винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання, або коли порушник, передбачаючи настання негативних наслідків, розраховував на їх відвернення, чи не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.
Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало перш за все визначити підстави застосування цивільно-правової відповідальності (внаслідок порушення договору чи внаслідок порушення установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності), з'ясувати, яке саме зобов'язання було порушено та в чому конкретно воно полягало, що спричинило завдання збитків позивачу, вид заподіяних збитків для встановлення наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зазначивши встановлені обставини у судових рішеннях.
Також з позовної заяви вбачається, що позивач звернувся з вимогою про відшкодування завданої йому майнової шкоди відповідно до статті 386 Цивільного кодексу України, як особа, на яку поширюються положення щодо захисту права власності.
Відповідно до статей 4, 41, 7 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», передача об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється за рішенням уповноважених державою органів, об'єкти соціальної інфраструктури передаються разом з зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, передача права власності на об'єкт оформляться актом відповідної форми, право власності на об'єкт виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
Натомість судами при вирішенні спору викладені обставини не з'ясовано; у судових рішеннях не досліджено підстави передачі права власності на спірні об'єкти з державної у комунальну (рішення відповідного органу, уповноваженого управляти державним майном), не зазначено обставин, за яких суди дійшли висновку про правовий статус водопровідних мереж, що знаходяться на балансі позивача (знаходження на балансі не є безспірною ознакою власності), про безпосередній причинний зв'язок між використанням відповідачем водопровідних мереж позивача без укладеного договору та необхідністю позивачу утримувати вказані мережі, оскільки перша обставина зазначається в якості протиправної поведінки, а друга -як складова частина стягуваних збитків.
Вказані обставини підлягають з'ясуванню для правильного вирішення спору.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що спір був розглянутий судом без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття неправильного рішення.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні господарського суду першої інстанції, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду.
Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Міського комунального виробничого підприємства “Дніпроводоканал» задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2006р. у справі № 21/300-05 господарського суду Дніпропетровської області та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2005р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач