----------------------------------------------------------------------------------------------------------- РІШЕННЯ
"25" червня 2009 р. Справа № 02/1464
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Ткаченко О.М.,
за участю представників: позивача: Яценко А.О. -т. в. о. керівника,
першого відповідача: Зелінська С.В. -за довіреністю,
другого відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу
за позовом Смілянського комунального підприємства «ВАРМ»
до приватного підприємства фірми «Самес»(перший відповідач),
до товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерпоставка» (другий відповідач)
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,
Заявлено вимогу про визнання недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України договору № 1 про відступлення права вимоги від 07 лютого 2007 року, укладеного між першим та другим відповідачами, з наступних мотивів: - на момент відступлення (передачі) права вимоги та на момент подання позовної заяви за даними позивача не обліковується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Полімерпоставка»чи ППФ «Самес»на суму 1 448 772 грн., в зв'язку з чим Позивач вважає, що другий відповідач не мав права передавати першому відповідачу право неіснуючої грошової вимоги; - перший відповідач не отримав право вимоги оплати за поставлену продукцію згідно вказаних у позові накладних, оскільки із договору про відступлення права вимоги №1 від 07.02.2007р. вбачається, що перший відповідач не розрахувався з другим відповідачем за отримане право вимоги, та сторонами оскаржуваного договору не складався акт приймання-передачі грошової вимоги, що суперечить ГК та ЦК України; - укладення оскаржуваного договору було вкрай невигідне для другого відповідача, оскільки передбачало отримання винагороди лише після стягнення відповідної суми заборгованості з позивача і лише на суму 50 % від загальної суми заборгованості.
Представник позивача у судовому засіданні, підтримуючи позовні вимоги, посилався на доводи, викладені у позовній заяві, просив задовольнити позов та пояснив, що він не може надати докази проведення розрахунку із ТОВ «Полімерпоставка»за вказаний у накладних товар, він особисто перевірив всі виписки із рахунків позивача, відкритих в установах банків з моменту їх відкриття, які були надані на його запити до установ банків, але докази перерахування коштів відсутні; за місцезнаходженням приміщень, які обліковуються за СКП «Варм», відповідна продукція не знаходиться; не знайдено документів на підтвердження повернення цього товару чи передачі іншого, однак, за даними бухгалтерського обліку позивача не обліковується кредиторська заборгованість позивача перед відповідачами, тому позивач вважає передану грошову вимогу неіснуючою.
Перший відповідач у відзиві на позовну заяву та представник у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог позивача з наступних підстав:
- СКП «Варм»тричі отримував продукцію від ТОВ «Полімерпоставка», що не заперечує сам позивач: 26 жовтня 2005 року за накладною № АЛ-000042 на суму 453 708 грн., 29 листопада 2005 року за накладною № ПП-00009 на суму 488 556 грн. та 26 грудня 2005 року за накладною № ПП-00043 на суму 506 508 грн., всього на загальну суму 1 448 772 грн.;
- 21 жовтня 2007 року СКП «Варм»було надано повідомлення про відступлення права вимоги підприємству «Самес»із додаванням копії договору № 1 про відступлення права вимоги, одночасно ППФ «Самес»зазначило вимогу про сплату грошових коштів на його адресу;
- позивач розрахунки за поставлену продукцію не здійснив, грошові кошти не сплатив;
- грошові вимоги ППФ «Самес»до СКП «Варм» щодо оплати основного боргу за поставлену продукцію в сумі 1 448 772 грн. є дійсними і належними; позивач не надав суду доказів оплати за отриману продукцію;
- позивач не вказав норм ЦК та/або ГК, якими передбачено, що право вимоги переходить до нового кредитора з моменту здійснення розрахунку та підписання акту приймання-передачі грошової вимоги, та передбачено такі підстави недійсності правочину, як його невигідність для однієї із сторін;
- позивач безпідставно вказує, що майбутня оплата в розмірі 50 % від суми стягненої заборгованості є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
Другий відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи, однак не направив свого представника у судове засідання, не подав суду відзив на позовну заяву, не повідомив суду поважних причин неподання відзиву на позов та витребуваних судом документів. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника другого відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, виходячи із того, що стороною у даному спорі є підприємство -юридична особа, представником підприємства може бути будь-яка особа, визначена керівником, чи керівник особисто, неявка представника відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а направляти свого представника у судове засідання чи заперечувати проти позову є правом сторони, а не обов'язком.
У судовому засіданні оголошувалася перерва з 16.06.2009 по 25.06.2009 за клопотання представника позивача для надання можливості надати додаткові докази на підтвердження його позовних вимог.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників позивача та першого відповідача, суд встановив наступне.
ТОВ «Полімерпоставка»(другий відповідач у справі) поставив позивачу, а останній отримав без укладання договору у письмовій формі товар за накладними № АЛ-000042 від 26 жовтня 2005 року на суму 453 708 грн., в тому числі ПДВ, № ПП-00009 від 29 листопада 2005 року на суму 488 556 грн., в тому числі ПДВ та № ПП-00043 від 26 грудня 2005 року на суму 506 508 грн., в тому числі ПДВ (а.с. 10-12), а всього на загальну суму 1 448 772 грн. з урахуванням ПДВ. Суду не подано доказів наявності будь-якого договору поставки, купівлі-продажу чи іншого щодо поставки вказаного у накладних товару, у накладних відсутнє посилання на будь-який договір із конкретною датою та номером. В них чітко вказані сторони, найменування товару, кількість, ціна, сума і загальна сума, вказана сума ПДВ та всього сума до сплати. Строк сплати за придбаний товар у накладних не вказаний. У судовому засіданні оглянуті та досліджені оригінали вказаних накладних, їх дійсність, підписи, печатки сторонами не оспорюються.
Смілянським комунальним підприємством «Варм»в особі тимчасово виконуючого обов'язки керівника (розпорядника майна) Яценка А.О. оспорюється договір №1 від 07 лютого 2007р. щодо відчуження права вимоги (а.с. 9), за яким Приватне підприємство фірма «Самес»отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімерпоставка»право вимоги сплати грошових коштів в сумі 1 448 772 грн. до СКП «Варм».
Відповідно до ч. 2 п. 2 вказаного договору первісний кредитор передав новому кредитору накладні № АЛ-000042 від 26.10.2005 року на суму 453 708 грн., № ПП-00009 від 29.11.2005 року на суму 488 556 грн. та № ПП-00043 від 26.12.2005 року на суму 506 508 грн. в підтвердження грошового боргу позивача, що директор ТОВ «Полімерпоставка»підтвердив у листі від 07.02.2007 року.
21 жовтня 2007 року позивачу було надіслано повідомлення за вих. № 21 про зміну кредитора згідно договору № 1 про відступлення права вимоги від 07.02.2007 року та про зобов'язання сплатити грошові кошти за отриману продукцію від ТОВ «Полімерпоставка»згідно накладних на загальну суму 1 448 772 грн. на адресу ППФ «Самес», яке, згідно відмітки на повідомленні, було отримане позивачем 21.10.2007. вх. № 111.
Дослідивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд приходить до висновку про безпідставність вимоги позивача та про необхідність відмови позивачу в позові, виходячи із наступного.
Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
В частині 1 статті 205 ЦК України вказано, що правочин може вчинятися в усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
До правочинів, які слід вчиняти в нотаріальній формі, продаж, постачання товару, продукції не відноситься.
Згідно частини 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Отже законом не передбачено визнання недійсним правочину з продажу товару, продукції між юридичними особами з підстави його неукладення у письмовій формі.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо).
Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а за приписом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника.
Статтями 512 -517 ЦК України не встановлено обов'язку крім укладення договору про відступлення права вимоги в письмовій формі, ще й укладення акту приймання-передачі права вимоги, тому в цій частині доводи позивача є безпідставними.
Згідно статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи із припису статті 530 ЦК України та із змісту повідомлення від 21.10.2007 року на адресу позивача про відступлення права вимоги, суд вважає, що позивач повинен був розрахуватися із ППФ «Самес»не пізніше 28.10.2007 року.
Суду не подано доказів проведення розрахунку із ТОВ «Полімерпоставка»чи із ППФ «Самес»за отриманий товар. Відсутність кредиторської заборгованості позивача за даними бухгалтерського обліку, про що вказує представник підприємства, не може підтверджувати проведення розрахунку.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, статті 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю чи відсутністю даних в бухгалтерському обліку.
Доводи позивача про те, що приймання-передача права вимоги має здійснюватись за актом приймання-передачі, та про те, що договір про відступлення права вимоги є невигідним для другого відповідача суд вважає такими, що не відповідають законодавству, оскільки такі умови (чи вимоги) у ЦК України та ГК України відсутні.
Таким чином, позивач на день розгляду справи не розрахувався з ТОВ «Полімерпоставка»або з ППФ «Самес»за отриманий товар в сумі 1 448 772 грн. по вказаних накладних, в зв'язку з чим право грошової вимоги першого відповідача до позивача підтверджене належними доказами, не спростоване позивачем, тобто, є дійсним, належним та знайшло своє підтвердження в судовому засіданні.
Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписом статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд приходить до висновку, що першим відповідачем доведено, а позивачем не заперечено факт продажу товару другим відповідачем позивачу на загальну суму 1 448 772 грн. з урахуванням ПДВ, та встановлено, що оплата за придбаний товар не здійснена. Судом встановлено факт укладення договору № 1 від 07 лютого 2007р. про відступлення права вимоги, та факт пред'явлення вимоги про переведення боргу і про сплату боргу. Тобто, основне зобов'язання про продаж товару є дійсним, реальним зобов'язанням, тому і договір про відступлення права вимоги за ним є дійним.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір відповідає чинному на момент його укладення законодавству, а позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним договору.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати повністю покладаються на позивача і йому не відшкодовуються.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.
Суддя А.Д. Пащенко