01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
23.06.2009 № 30/66
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Попікової О.В.
Кондратової І.Д.
при секретарі: Бабенко Т.І.
За участю представників:
від позивача - Кушнірчук Н.В. - пред. за дов. № б/н від 05.01.2009 р.;
від відповідача - Донченко О.Г. - пред. за дов. № 2941 від 26.12.2008 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.03.2009
у справі № 30/66 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Widerstrahl LTD"
до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра"
про розірвання договору та стягнення 64755,53 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Widerstrahl LTD" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" про розірвання договору банківського рахунку від 20.12.2004 р. № 3148, укладеного між позивачем та відповідачем, стягнення з відповідача на користь позивача 64 755,53 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем в порушення умов договору та чинного законодавства не перераховано за розпорядженням позивача кошти з відкритого рахунку в гривні на загальну суму 64755,53 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.03.2009 р. задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Widerstrahl LTD" до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра". Стягнуто з відповідача на користь позивача 63745,69 грн. боргу, 732,55 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; розірвано договір банківського рахунку від 20.12.2004 р. № 3148 та стягнуто з позивача в доход Державного бюджету України 85,00 грн. недоплаченого державного мита.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2009 р. по справі № 30/66, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, які викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт вказує на наступне :
- відповідно до постанови Правління Національного банку України від 10.02.2009 року № 59 "Про призначення тимчасової адміністрації у ВАТ "КБ "Надра". З метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 10.02.2009 р. до 10.08.2009 р. Відповідач вважає, що у відповідності до статті 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність" на задоволення вимог позивача поширюється мораторій;
- апелянт вказує на те, що у Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" не виникло зобов'язання виконання платіжних доручень, оскільки в силу статті 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" виконання будь-яких зобов'язань, зокрема, по платіжним вимогам, зупинено на час мораторію, тобто до 10.08.2009 року;
- прийняття оскаржуваного рішення фактично призводить до подвійного стягнення сум, що заявлені позивачем до переказу та заявляються до стягнення, як позовні вимоги. На час подання позову та прийняття рішення у справі, позивачем платіжні доручення не відкликані, а отже після відновлення стану платоспроможності відповідача, банк зобов'язаний буде виконати виставлені платіжні доручення;
- позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушених прав, заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та вимогах Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2009 р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.06.2009 р.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Widerstrahl LTD" в судове засідання 23.06.2009 року з'явився, відзив на апеляційну скаргу не надав, усно проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 10.03.2009 р. у справі № 30/66 як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.
Судом першої інстанції встановлено, і цього не спростовує апелянт, що, 20.12.2004 р. між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Widerstrahl LTD" було укладено договір банківського рахунку № 3148 (далі - договір), відповідно до якого відповідач зобов'язався відкрити позивачу поточні рахунки в українських гривнях, доларах США, ЄВРО та російських рублях, а також здійснювати зберігання коштів, розрахунково - касові операції та інше, в тому числі виконувати розпорядження позивача щодо перерахування сум з відкритих позивачем рахунків.
Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.
За вказаним договором позивачу було відкрито поточні рахунки N 26006003148001 в українських гривнях, № 26001003148501 в доларах США, Євро, російських рублях.
Згідно умов договору, а саме п.1.1 договору банк зобов'язувався зберігати кошти та здійснювати розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України, а також зобов'язувався приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені Інструкцією "Про порядку відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492. Операції за рахунком здійснюються після отримання від клієнта повідомлення з відміткою про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби.
Відповідно до п. 4.2 договору передбачено, що операції за розрахунковими документами в гривні, що надійшли в операційний час банку виконуються банком того ж дня, а за тими, що надійшли після операційного часу - наступного робочого дня.
Пунктами 2.1.1 та 2.2.1 цього договору встановлено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотримання вимог чинного законодавства України, крім випадків обмеження права розпорядження коштами на рахунку за рішенням суду у випадках, встановлених законом, а банк, у своє чергу, має право використовувати грошові кошти, які зберігаються на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Доказів обмеження права розпоряджання грошовими коштами на рахунку позивача за рішенням суду у випадках, встановлених законом, суду надано не було.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 341 Господарського кодексу України, розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.
Статтею 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Отже за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, є непорушним.
Частиною 1 статті 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Стаття 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.
Так, матеріалами справи доведено, що в період з 12.01.2009 року по 13.01.2009 року позивачем до відповідача були направлені платіжні доручення на загальну суму 63745,69 грн. про перерахування коштів контрагентам позивача з поточного рахунку. Грошові кошти за вказаними розрахунковими документами були списані з рахунку позивача, проте на поточні рахунки їх одержувачів, а саме контрагентів позивача, не надійшли, несплачені платіжні доручення № № 2849, 2859, 2860, 2862 від 12.01.2009 р., №№ 2863, 2869, 2868, 2865 від 13.01.2009 р., № 2870 від 14.01.2009 р. знаходяться на позабалансовому обліку, що підтверджується виписками з банківського рахунку, які надані відповідачем, визнається та не оспорюється апелянтом.
Відповідач не виконав вказані розрахункові документи з посиланням на прийняття Правлінням Національного банку України постанови № 59 від 10.02.2009 року "Про призначення тимчасової адміністрації у Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра".
Київський апеляційний господарський суд відзначає, що банк неправомірно не виконав платіжні доручення позивача та не перерахував кошти в розмірі 63745,69 грн. на поточні рахунки контрагентів позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.
Стаття 1 названого Закону визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення. Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається Національним банком України. З дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку переходять до тимчасового адміністратора (ст. ст. 75, 78 Закону України "Про банки та банківську діяльність").
Згідно приписів статті 80 Закону України "Про банки та банківську діяльність" тимчасовий адміністратор має право: зокрема, продовжувати або припиняти будь-які операції банку.
Відповідач не надав до матеріалів справи документових доказів використання тимчасовим адміністратором права, наданого йому статтею 80 Закону України "Про банки та банківську діяльність" припиняти будь-які операції банку.
Слід зауважити, що право - обмежувати права клієнтів на безперешкодне розпорядження своїми коштами, зупиняти видаткові операції клієнтів банку, Законом України "Про банки та банківську діяльність", - тимчасовому адміністратору не надано.
Статтею 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту. Арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюється виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.
Відповідно до вимог статті 8.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів (стаття 8.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Договором банківського рахунку банк зобов'язався здійснювати розрахункові операції відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та нормативних актів Національного банку України.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (стаття 30.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону (стаття 32.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Відповідач не надав доказів належного та своєчасного виконання зобов'язань за договором та приписів чинного законодавства щодо проведення розрахунків в національній валюті України по рахунку позивача згідно наданих власником рахунку розрахункових документів.
При цьому у відповідності до частини 3 статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" введення мораторію не забороняє звертатись кредиторам до суду за захистом своїх порушених прав. Вказана стаття лише наголошує, що на період введення і дії мораторію забороняється кредиторам стягувати на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України, а також звільняє банк від нарахування неустойки та інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання банком своїх зобов'язань.
Частиною 2 та 3 статті 22 Конституції України проголошено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, в тому числі не допускається звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантоване право на звернення за захистом своїх інтересів до суду, а відповідно до частини першої та третьої статті 1 Господарського процесуального кодексу України, цей конституційний принцип додатково закріплено в господарському процесі.
Згідно зі статтею 126 Конституції України, а також статей 1 та 2 Закону України "Про судоустрій в Україні" правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права. При цьому, колегія суддів відзначає, що відсутні нормативно-правові акти, які б прямо забороняли судам України вирішувати справи щодо стягнення грошових коштів у випадку невиконання банком своїх зобов'язань за договором з підстав введення тимчасової адміністрації і накладання мораторію на грошові кошти кредитора.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду відзначає, що доводи Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" про те, що введення Постановою Правління Національного банку України № 59 від 10.02.2009 року мораторію на задоволення вимог кредиторів виключає можливість стягнення з нього коштів в розмірі 63745,69 грн., не заслуговують на увагу, оскільки дія мораторію перешкоджає задоволенню вимог кредиторів та, зокрема, виконанню рішення суду, однак не перешкоджає розгляду справи про стягнення грошових коштів та ухваленню рішення, а відповідно не перешкоджає реалізації гарантованого Конституцією принципу на судовий захист порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідності до Закону України "Про банки і банківську діяльність" мораторій вводиться на задоволення вимог саме кредиторів, а не клієнтів банку.
Кошти на рахунку позивача належали виключно позивачеві, а тому він не є кредитором банку в розумінні Закону України "Про банки та банківську діяльність". В свою чергу банк надавав позивачу лише послуги по перерахуванню коштів і не мав за договором банківського рахунку перед позивачем зобов'язань майнового (грошового) характеру. Однак, як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, послуги банком надавались неналежним чином.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 Цивільного кодексу України).
Згідно статей 1091, 1092 Цивільного кодексу України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення.
У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно згідно з Цивільним кодексом України та законів.
Вказане свідчить про те, що банк, отримавши від клієнта кошти, зобов'язаний віддати ці кошти клієнту або особі, яка зазначена ним в платіжному документі (перерахувати кошти одержувачу) шляхом проведення відповідної платіжної операції.
При цьому згідно статі 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Колегією суддів встановлено, що грошові кошти в розмірі 63745,69 грн. за розрахунковими документами були списані відповідачем з рахунку позивача, проте на поточні рахунки їх одержувачів не надійшли. Списання коштів в розмірі 63745,69 грн. з поточного рахунку позивача та не зарахування зазначених коштів на рахунок одержувачів є порушенням прав позивача щодо вільного та безперешкодного розпорядження своїми коштами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.
Згідно частини 1 статті 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Відповідно до п. 9.3 договору клієнт має право порушити питання про закриття рахунку і розірвання договору в разі відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку.
В силу положень статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Враховуючи той факт, що невиконання відповідачем умов банківського договору щодо перерахування коштів на рахунки одержувачів згідно платіжних доручень позивача, є істотним порушенням умов угоди, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині розірвання договору банківського рахунку № 3148 від 20.12.2004 року підлягають задоволенню повністю.
При цьому місцевим господарським судом правильно встановлено, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (дана правова позиція підтверджується також постановою Верховного Суду України від 17.06.2008 N 8/32пд).
Норми частини 3 статті 1075 Цивільного кодексу України містять імперативний припис, згідно якого після розірвання договору залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Як передбачено частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка зберегла майно у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
В зв'язку з розірванням банківського рахунку, у відповідача відпали правові підстави, в силу яких ним утримувались кошти в розмірі 63745,69 грн., списані з поточного рахунку позивача, а тому, враховуючи приписи статей 653, 1075 та 1212 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів в розмірі 63745,69 грн.
Доводи відповідача про те, що платіжні доручення будуть виконані після відновлення платоспроможності банку, колегією суддів не приймаються, оскільки як встановлено судом, банк безпідставно не зарахував кошти на рахунки одержувачів списані з рахунку позивача, кошти в розмірі 63745,69 грн. на рахунок позивача не повернув, тобто встановлений факт порушення законних та охоронюваних прав позивача, які підлягають захисту у встановленому порядку. Наміри відповідача здійснювати будь-які дії не є підставою для звільнення від відповідальності відповідно до чинного законодавства. Крім того, пунктом 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, затвердженої постановою НБУ N 22 від 21.01.2004 р., передбачено, що платник отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.
Не знайшли свого підтвердження і доводи апелянта щодо подвійного стягнення коштів з відповідача, оскільки існує лише одне рішення суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача належних йому 63745,69 грн. В свою чергу, в зв'язку з розірванням договору, зобов'язання сторін щодо виконання договору, в тому числі, перерахування коштів контрагентам позивача згідно платіжних доручень припиняється в силу статті 653 Цивільного кодексу України.
Судом апеляційної інстанції не приймається до уваги також посилання апелянта на те, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту. Суд відзначає, що відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі. Зазначена норма цивільного законодавства спростовує доводи та заперечення відповідача.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач, в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, і інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.
За таких обставин, оскільки посилання скаржника на порушення судом першої інстанції Господарського процесуального кодексу України не знайшло свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги та спростовується матеріалами справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2009 року у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2009 року у справі № 30/66 - без змін.
Матеріали справи № 30/66 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя Ропій Л.М.
Судді Попікова О.В.
Кондратова І.Д.
26.06.09 (відправлено)