16 червня 2009 р.
№ 32/132
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
розглянувши касаційну скаргу
ТОВ "Дніпровський завод залізобетонних мостових конструкцій"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 20 січня 2009
у справі
№ 32/132 господарського суду Львівської області
за позовом
ТОВ "Дніпровський завод залізобетонних мостових конструкцій"
до
Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скопє
про
стягнення заборгованості
Рішенням господарського суду Львівської області від 12.08.2008 в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2009 рішення господарського суду першої інстанції залишено без зміни, так як згідно залізничних накладних № 47269999, № 47270011, № 47270012, № 47270015 відправником є ВАТ "Дніпровський завод залізобетонних мостових конструкцій", а не позивач, а одержувачем вантажу є філія "Тернопільський дорожній мостовий участок", а не відповідач.
Позивачем не доведено укладення договору поставки № 46/07 від 12.09.2007, тобто в порушення ст. 33 ГПК України не доведені ті обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
ТОВ "Дніпровський завод залізобетонних мостових конструкцій" просить судові рішення по справі скасувати, позовні вимоги задовольнити, оскільки укладення договору поставки № 46/07 підтверджується актами прийому-передачі від 05.11.07, 07.11.07, помилки в господарських операціях, допущені позивачем, виправлені на підставі наказу № 08-11/07 від 08.11.07, виставлення тарифа за перевезення раніше ніж здійснено перевезення не свідчить про недоведеність позовних вимог.
Сторони правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ТОВ "Дніпровський завод залізобетонних мостових конструкцій" звернулося з позовом до Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скопє про стягнення заборгованості.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями позовні вимоги мотивовані тим, що 12.09.2007 між ТОВ "Дніпровський завод залізобетонних мостових конструкцій" та ДП "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скопє укладено договір поставки № 46/07, відповідно до якого постачальник зобов'язувався поставити покупцю залізобетонні конструкції , а покупець -прийняти та оплатити на умовах договору.
Згідно п. 1.2 договору найменування, кількість, асортимент продукції, що поставляється, визначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
П. 4.3 договору передбачено, що постачальник передає покупцю наступні документи: накладну на продукцію, податкову накладну та залізничну накладну.
В підтвердження належного виконання свого зобов'язання позивач надав залізничні накладні, а також акти прийому-передачі, підписані представниками сторін.
Згідно п. 4.1 договору поставка продукції здійснюється залізничним транспортом на умовах FCA станція Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці у відповідності з вимогами ІНКОТЕРМС-2000 з подальшим направлення продукції за адресою вантажоотримувача - ДП "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скопє, станція призначення: Стрий, Львівської залізниці, код станції 377408.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, розмір залізничного тарифу становить 69969,60 грн.
На суму зазначеного тарифу позивач надіслав відповідачу рахунок-фактуру, який отриманий відповідачем 17.12.2007, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення.
Крім того, позивач згідно ст. 625 ЦК України нарахував 3% річних, що згідно розрахунку становить 644,10 грн. та інфляційні в сумі 8438, 30 грн.
Згідно ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до п. 2.2.1 договору сума договору може включати в себе вартість доставки продукції до станції вантажоодержувача (залізничний тариф), яка, в такому випадку, зазначається в специфікації.
Згідно п. 2.2.2 договору якщо вартість залізничного тарифу не входить в суму договору, залізничний тариф уточнюється на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання залізничних накладних на відправлену продукцію і безумовно сплачується покупцем на підставі відповідного рахунку (рахунку-фактури) на протязі 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку.
З копії специфікації яка є невід'ємною частиною договору вбачається, що сума залізничного тарифу не входила до суми договору, що стверджував сам позивач.
Відповідно така сума повинна була уточнюватися сторонами.
Проте позивач уточнення такої суми в порядку п. 2.2.2 договору не здійснив.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, актів прийому-передачі, на які посилається позивач, продукція відповідачем отримана відповідно до договорів № 01-565 від 15.10.2007, 01-565 від 12.09.2007, а не договору № 46/07 від 12.09.2007.
Крім того, рахунок фактура на оплату продукції та рахунок-фактура на сплату залізничного тарифу датовані 03.10.2007, проте із залізничних накладних, на які посилається позивач, вбачається, що сума залізничного тарифу стала відома останньому відповідно 05.11.2008 та 07.11.2008, також зазначені рахунки не містять посилань на договір № 46/07 від 12.09.2007.
Факт придбання залізобетонних мостових конструкцій у позивача мав місце, проте згідно залізничних накладних відправником даних залізобетонних блоків є ВАТ "Дніпровський завод залізобетонних мостових конструкцій", а не позивач -ТОВ "Дніпровський завод залізобетонних мостових конструкцій", одержувачем вантажу в цих накладних вказана філія "Тернопільський дорожній мостовий участок", а не відповідач.
Вартість даних залізобетонних блоків сплачена відповідачем згідно платіжного доручення № 5011 від 04.10.2007. Факт такої сплати не заперечений і позивачем.
З платіжного доручення вбачається, що сума сплачена згідно рахунку 01-000565 від 03.10.2007, в призначені платежу посилань на договір № 46/07 від 12.09.2007 немає.
Касаційна інстанція не приймає до уваги наказ позивача щодо виправлення помилок у господарських операціях, оскільки згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2009 у справі № 32/132 господарського суду Львівської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун