01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.06.2009 № 33/74
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Кобець О.В. - юрист
від відповідача - Беляневич В.Е. - адвокат, Качмар О.Й. - адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк"
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.04.2009
у справі № 33/74 (суддя
за позовом ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 2341675,80 грн.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 07.04.2009 р. в позові Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про стягнення заборгованості та пені за договорами-доручення Е-03/05 від 24.02.2005 р. та Е-01/06 від 14.03.2006 р. на комплексне обслуговування розміщення цінних паперів відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, вважаючи рішення необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, а саме: судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права - позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у сумі 466 827,08 грн. та покласти на відповідача судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що 24.02.2005 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір доручення Е-03/05 на комплексне обслуговування розміщення цінних паперів, відповідно до п.1.6 якого відповідач (емітент) зобов'язався оплатити позивачу (банку) комісійну винагороду в розмірі 2% від ціни розміщення облігацій. Не погоджується з висновком місцевого суду щодо того, що в договорі-доручення Е-03/05 не встановлено строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати позивачу комісійної винагороди за розміщення облігацій; вважає, що такий строк сторони погодили у п.2.1.11 договору-доручення Е-03/05. Вказує на те, що укладаючи договори купівлі-продажу цінних паперів сторони частково змінили порядок оплати комісійної винагороди, а саме комісійну винагороду повинен сплачувати відповідач, оскільки гроші на рахунок позивача від продажу цінних паперів не поступали і позивач не мав змоги утримувати комісійну винагороду самостійно. Зазначає, що договором-доручення Е-03/05 передбачено, що комісійна винагорода виплачується за розміщення облігацій і не передбачено, що комісійна винагорода повинна виплачуватись після надходження коштів на рахунки відповідача. Не погоджується з висновком суду щодо, що строк виконання відповідачем зобов'язання зі сплати комісійної винагороди виникає з моменту перерахування коштів на поточний рахунок відповідача та не залежить від зарахування чи не зарахування облігацій на рахунки покупців облігацій. Посилається на положення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про порядок складання та надання адміністративних даних щодо діяльності торговців цінними паперами від 08.06.2004 р. № 279 та Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок". Вважає, що суд неправомірно врахував при вирішенні справи правочин від 18.09.2009 року про розірвання договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених з ТОВ "Слай-Ойл", оскільки вказаний правочин суперечить чинному законодавству, не підписаний позивачем, а тому не набрав чинності. Також вважає, що надана відповідачем довідка на підтвердження того, що на його розрахунковий рахунок не надходили кошти по договорах купівлі-продажу цінних паперів, укладених з ТОВ "Слай-Ойл", не може вважатись належним доказом, враховуючи зацікавленість відповідач у вирішенні даної справи.
В судовому засіданні представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги. Посилається на те, що договором-доручення Е-03/05 не встановлено строку виконання емітентом зобов'язання зі сплати банку комісійної винагороди за цим договором, а пункт 2.1.11 договору-доручення Е-03/05, на який посилається позивач, встановлює строк перерахування банком грошових коштів на поточний рахунок емітента. Вказує на те, що порядок оплати відповідачем позивачу комісійної винагороди за розміщення облігацій відповідно до договору-доручення Е-03/05 встановлено безпосередньо у самому договорі і що жодних угод, які б змінювали порядок здійснення розрахунків між сторонами (оплати відповідачем комісійної винагороди позивачу), сторонами не було укладено. Вважає, що порядок здійснення розрахунків між сторонами по договору-доручення Е-03/05 не був і не міг бути змінений договорами купівлі-продажу цінних паперів, оскільки вказані договори встановлювали зобов'язання лише для сторін цих договорів (продавця та покупця облігацій). Посилається на те, що укладаючи договір-доручення Е-03/05 сторони виходили з того, що суми комісійної винагороди, які підлягають сплаті відповідачем позивачу, повинні вираховуватись (утримуватись) позивачем з грошових сум, що надходять від покупців облігацій в якості оплати за придбані облігації та підлягають перерахуванню позивачем на поточний рахунок відповідача, тобто, за рахунок коштів, які надходять від покупців облігацій, а не за рахунок власних коштів відповідача. Зазначає, що договори купівлі-продажу цінних паперів укладались між емітентом (продавцем облігацій), з одного боку, та покупцями облігацій, з іншого боку, і що ці договори не встановлювали, не змінювали та не припиняли прав чи обов'язків банку по відношенню до будь-якої із сторін цих договорів, а тому згоди позивача на розірвання зазначених договорів не вимагалось. Заперечує проти доводів позивача з приводу того, що правочин від 18.09.2009 р. про розірвання договорів купівлі-продажу цінних паперів суперечить чинному законодавству, посилаючись на правомірність правочину відповідно до ст. 204 ЦК України. Зазначає також, що положення про порядок складання та надання адміністративних даних щодо діяльності торговців цінними паперами встановлює вимоги для позивача, який є банком та відповідно до положень Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" належить до торговців цінних паперів, і не містить положень, згідно з якими відповідач зобов'язаний узгоджувати з позивачем та надавати йому на підпис угоди про розірвання правочинів з підтвердженням того, що договір не було виконано (довідки від зберігача та довідку з бухгалтерії). Зазначає, що обов'язок зі сплати позивачу комісійної винагороди по договору-доручення Е-01/06 від 14.03.2006 р. у відповідача виникає з дня отримання ним оплати відповідно до договорів купівлі-продажу цінних паперів, а тому комісійну винагороду він повинен сплатити позивачу протягом 2-х банківських днів з дня отримання оплати від покупців облігацій. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відсутні будь-які підстави для його скасування. Просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтувались вимоги позивача, перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу виконання відповідачем зобов'язань за договорами-доручення на комплексне обслуговування розміщення цінних паперів, укладеними ними у 2005 та у 2006 р. р. Позивач вважає, що з боку відповідача має місце заборгованість зі сплати комісійної винагороди, а тому вимагає в судовому порядку стягнути з відповідача суму заборгованості та пеню за прострочення виконання відповідачем обов'язку з виплати комісійної винагороди по договорах-доручення. Відповідач визнає наявність у нього зобов'язань перед позивачем зі сплати комісійної винагороди, однак заперечує щодо наявності у нього заборгованості перед позивачем з виплати комісійної винагороди, посилаючись на відсутність з його боку прострочення виконання зобов'язання.
Як встановлено судом першої інстанції, 24.02.2005 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір-доручення Е-03/05 на комплексне обслуговування розміщення цінних паперів, відповідно до п.1.1. якого емітент (відповідач) доручив, а банк (позивач) прийняв на себе зобов'язання, пов'язані з розміщенням облігацій відповідача. Сторони визначили, що банк розміщує другий випуск облігацій емітента на орієнтовну загальну номінальну вартість 113 740 000,00 грн. (п.1.4.) Згідно з п.1.6. договору за розміщення облігацій відповідач оплачує позивачу комісійну винагороду у розмірі 2 % від ціни розміщення облігацій. Комісія за розміщення за цим договором сплачується емітентом і у тому випадку, коли покупцем облігацій виступає сам банк. Відповідно до п.2.2.10. договору відповідач зобов'язався оплачувати позивачу комісійну винагороду у розмірі, зазначеному в п.1.6 цього договору. Згідно з п.2.1.11. договору позивач зобов'язався кожного 03 та 18 числа місяця строку розміщення облігацій перераховувати на поточний рахунок відповідача № 2600030018358 в АТ ВАБанк МФО 321637 ЄДРПОУ 19017842 суму, що відповідає мінімальній вартості облігацій, розміщених за 16-31 число попереднього місяця та 1-15 числа поточного місяця. Сума до перерахування зменшується на суму, що є комісійною винагородою банку за відповідний період, обчисленою відповідно до п.1.6. цього договору.
14.03.2006 р. позивач та відповідач уклали договір-доручення Е-01/06 на комплексне обслуговування розміщення цінних паперів, відповідно до п. 1.1. та п. 1.4. якого емітент (відповідач) доручив, а банк (позивач) прийняв на себе зобов'язання, пов'язані з розміщенням облігацій відповідача, загальною номінальною вартістю 355 546 000,00 грн. Згідно з п.1.6. договору за розміщення облігацій відповідач оплачує позивачу комісійну винагороду у розмірі 0,275 % від ціни розміщення облігацій протягом 2-х банківських днів з дня отримання емітентом оплати, в тому числі часткової, відповідно до договорів купівлі-продажу цінних паперів. Згідно з п.2.1.11. договору позивач зобов'язався кожного 03 та 18 числа місяця строку розміщення облігацій перераховувати на поточний рахунок відповідача № 2600030018358 в І КФ АТ ВАБанк МФО 321637 ЄДРПОУ 32102765 суму, що відповідає мінімальній вартості облігацій, розміщених за 16-31 число попереднього місяця та 1-15 числа поточного місяця. Сума до перерахування зменшується на суму, що є комісійною винагородою банку за відповідний період, обчисленою відповідно до п.1.6. цього договору. Згідно з п.2.2.10. договору емітент зобов'язався оплачувати банку комісійну винагороду в розмірі, зазначеному в п.1.6 цього договору.
16.03.2009 р. позивачем та відповідачем проведено звірку взаєморозрахунків по договорах-доручення, за результатами якої сторонами складено та підписано акти звірки.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем сплачено позивачу 339 333,54 грн. комісійної винагороди на виконання договору-доручення Е-03/05 та 113 436,40 грн. на виконання договору-доручення Е-01/06. Вказані суми не оспорюються сторонами.
У матеріалах справи містяться акти звірки взаєморозрахунків, з яких вбачається, що сума несплаченої відповідачем комісійної винагороди за договорами доручення, складає: за даними позивача - 401 981,93 грн. по договору-доручення Е-03/05 та 13 214,83 грн. по договору-доручення Е-01/06; за даними відповідача - 183 748,42 грн. по договору-доручення Е-03/05.
Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що у договорі-доручення Е-03/05 сторонами не встановлено строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати позивачу комісійної винагороди за розміщення облігацій, а тому строк виконання такого зобов'язання повинен визначатися відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України.
Позивач вважає, що такий висновок суду першої інстанції є неправильним.
Разом з тим, судова колегія не може погодитись з доводами позивача, що відповідно до умов договору-доручення Е-03/05 перерахування комісійної винагороди відповідач повинен був здійснювати у строки, передбачені п.2.1.11, п.1.6 договору, оскільки, як встановлено судом та вбачається з умов договору, у п.2.1.11 сторони встановили строк виконання позивачем зобов'язання з перерахування на рахунок відповідача суми, що відповідає мінімальній вартості облігацій, розміщених за 16-31 число попереднього місяця та 1-15 числа поточного місяця. Також згідно з вказаним пунктом п.2.1.11 позивач мав право на перерахування відповідачу суми, зменшеної на суму, що є комісійною винагородою позивача за відповідний період, обчисленою відповідно до п. 1.6. договору. У п.1.6. договору сторони визначили розмір комісійної винагороди, яку відповідач сплачує позивачу за розміщення облігацій.
Зазначені вище п.2.1.11 та 1.6 договору доручення Е-03/05 не встановлюють строку виконання відповідачем зобов'язання зі сплати комісійної винагороди позивачу за договором. Не встановлено такого строку і в інших пунктах договору-доручення Е-03/05.
Помилковими, суд вважає також, є доводи позивача з приводу того, що укладаючи договори купівлі-продажу цінних паперів сторони частково змінили порядок оплати комісійної винагороди, а саме комісійну винагороду повинен сплачувати відповідач, оскільки гроші на рахунок позивача від продажу цінних паперів не поступали, а тому позивач не мав змоги утримувати комісійну винагороду самостійно.
Як вбачається з договору-доручення Е-03/05, порядок оплати відповідачем позивачу комісійної винагороди за розміщення облігацій визначено сторонами у розділі 2. Згідно з п.5.2 договору-доручення Е-03/05 будь-які зміни до цього договору вносяться тільки за взаємною згодою сторін, оформленою у письмовій формі.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про внесення сторонами будь-яких змін до договору-доручення Е-03/05, зокрема, щодо порядку здійснення розрахунків за договором. Відповідних доказів позивачем не було надано суду.
Разом з тим, судова колегія погоджується з доводами відповідача, що порядок здійснення розрахунків між сторонами по договору-доручення Е-03/05 не був і не міг бути змінений сторонами під час укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів з покупцями облігацій, оскільки вказані договори встановлюють зобов'язання лише для сторін цих договорів - відповідача (продавця облігацій) та фізичних/юридичних осіб (покупців облігацій).
На підставі укладених відповідачем з покупцями облігацій договорів купівлі-продажу цінних паперів (договори від 29.09.2005 р., 06.10.2005 р.) судом першої інстанції встановлено, що вказані договори укладені між відповідачем (продавцем облігацій), з одного боку, та товариством з обмеженою відповідальністю "Слай Ойл" (покупцем облігацій), з другого боку. Позивач не був окремою стороною договору і діяв на стороні відповідача. Згідно із зазначеними договорами купівлі-продажу цінних паперів відповідач зобов'язався продати, а покупець придбати пакети цінних паперів (іменні безпроцентні (цільові) облігації). Сторони погодили, що покупець здійснює оплату ціни договору (вартості пакету облігацій) у безготівковій формі шляхом внесення (перерахування) коштів в національній валюті України на поточний рахунок продавця (відповідача), а також те, що ціна договору підлягає обов'язковому перерахуванню на поточний рахунок продавця до 31.03.2007 р. (п.2.1., п.2.3 договорів). Здійснення оплати вартості пакету облігацій шляхом внесення коштів в національній валюті України на поточний рахунок відповідача (продавця облігацій) передбачено також договорами купівлі-продажу цінних від 12.02.2007 р. та від 05.11.2007 р., укладеними відповідачем з фізичними особами (покупцями облігацій).
Таким чином, судова колегія погоджується з доводами відповідача, що вказані договори купівлі-продажу цінних паперів визначають порядок здійснення розрахунків між відповідачем (продавцем облігацій) та фізичними та юридичною особами (покупцями облігацій) і жодним чином не встановлюють та не змінюють порядок здійснення розрахунків між відповідачем (емітентом) та позивачем (банком) за договором-доручення Е-03/05.
Згідно з п.2.1.11 договору-доручення Е-03/05 позивач зобов'язався кожного 03 та 18 числа місяця строку розміщення облігацій перераховувати на поточний рахунок відповідача суму, що відповідає мінімальній вартості облігацій, розміщених за 16-31 число попереднього місяця та 1-15 числа поточного місяця. У п.2.1.11 позивач та відповідач також погодили, що сума до перерахування, яку позивач зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок відповідача, зменшується на суму комісійної винагороди позивача за відповідний період.
Згідно з п.2.1.12 договору сторони визначили, що 50% коштів, отриманих від розміщення облігацій як різниця між фактичною і мінімальною ціною розміщення, є доходом позивача, решта перераховується відповідачу у термін, зазначений п.2.1.12.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміст договору-доручення Е-03/05 свідчить про те, що укладаючи договір сторони виходили з того, що суми комісійної винагороди, які підлягають сплаті відповідачем позивачу за розміщення облігацій, повинні вираховуватись (утримуватись) позивачем з грошових сум, що надходять від покупців облігацій в якості оплати за придбані ними облігації, тобто, після надходження коштів від покупців облігацій і за рахунок коштів, які надходять від покупців облігацій, а не за рахунок власних коштів відповідача.
Оскільки договорами купівлі-продажу цінних паперів передбачено здійснювати оплату вартості облігацій шляхом перерахування грошових кошів на рахунок відповідача (продавця облігацій), то комісійна винагорода по договору-доручення Е03/05 могла бути сплачена відповідачем позивачу лише після надходження грошових кошів від покупців облігацій на рахунок відповідача. Виходячи з цього, судова колегія вважає правильним висновок суду щодо того, що строк виконання відповідачем зобов'язання зі сплати комісійної винагороди позивачу визначено вказівкою на подію, що повинна настати, а саме: перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок відповідача.
У зв'язку з цим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності необхідності у витребуванні доказів щодо зарахування облігацій на рахунки покупців облігацій, оскільки відповідно до умов укладеного сторонами договору-доручення Е03/05 строк виконання відповідачем зобов'язання зі сплати комісійної винагороди позивачу визначено зарахуванням грошових коштів на рахунок відповідача, а не зарахуванням облігацій на рахунки покупців облігацій.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження тієї обставини, що на рахунок відповідача не надходили кошти від ТОВ "Слай-Ойл" по договорах купівлі-продажу цінних паперів, укладених 29.09.2005 р., 12.02.2007 р. та 05.11.2007 р., по яких позивачем нараховано суми комісійної винагороди, відповідачем надано довідку від 27.03.2009 р. № 615. Доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, договори купівлі-продажу цінних паперів розірвані відповідачем та ТОВ "Слай-Ойл", що підтверджується правочином про розірвання 18.09.2009 р. Судова колегія вважає помилковими доводи позивача з приводу того, що даний правочин не набрав чинності, оскільки вказаний правочин не був підписаний позивачем, а тому суд першої інстанції неправомірно врахував вказаний правочин при постановленні рішення справі, виходячи з наступного.
Згідно з ч.4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Із договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених між відповідачем та ТОВ "Слай-Ойл", не вбачається того, що сторони відійшли від загальних положень договорів купівлі-продажу. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. Згідно з п.5.3. договорів купівлі-продажу цінних паперів від 29.09.2005 р., 12.02.2007 р. та 05.11.2007 р. договори припиняються за згодою сторін без утримання будь-яких штрафних санкцій.
Судом першої інстанції встановлено, що сторонами договорів-купівлі продажу цінних паперів є відповідач (продавець облігацій) та ТОВ "Слай-Ойл" (покупець облігацій). Позивач діяв на стороні відповідача (продавця облігацій), проте не був стороною зазначених договорів. Відповідно до ч. 2 ст. 202 ЦК України договорами є дво- та багатосторонні правочини. Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 4 ст. 202 ЦК України, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Згідно зі ст. 625 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа є стороною у договорів, якщо вона вчиняє спільно, за згодою з іншими особами, певні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а договір, який вона укладає, відповідно, встановлює для неї, змінює або припиняє такі права та/чи обов'язки. Отже, укладені між відповідачем та покупцями облігацій договори купівлі-продажу цінних паперів є двосторонніми правочинами. Вказані договори не встановлюють, не змінюють та не припиняють будь-яких прав та/чи обов'язків для позивача, а, отже, позивач не є стороною зазначених договорів.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з п.1 Положення про порядок складання та надання адміністративних даних щодо діяльності торговців цінними паперами, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 08.06.2004 р. № 279, це положення визначає склад, строки та порядок надання (надсилання) до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністративних даних торговця цінними паперами. Судова колегія звертає увагу на те, що даним Положенням встановлено вимоги щодо надання адміністративних даних торговцями цінними паперами, однак не встановлено вимог щодо надання будь-яких даних емітентами цінних паперів. Дане Положення не встановлює вимог, згідно з яким емітент цінних паперів зобов'язаний узгоджувати з торговцем цінними паперами угоди про розірвання правочинів договорів купівлі-продажу цінних паперів та надавати йому такі угоди на підпис, з одночасним наданням доказів на підтвердження того, що такі договори не було виконано (довідки від зберігача та довідки з бухгалтерії).
14.03.2006 р. позивач та відповідач уклали договір-доручення Е-01/06 на комплексне обслуговування розміщення цінних паперів, відповідно до п. 1.1. та п. 1.4. якого емітент (відповідач) доручив, а банк (позивач) прийняв на себе зобов'язання, пов'язані з розміщенням облігацій відповідача, загальною номінальною вартістю 355 546 000,00 грн.
На підставі усних пояснень представника позивача судом першої інстанції встановлено, що жодних вимог з приводу сплати комісійної винагороди по договору-доручення Е-03/05 позивачем відповідачу, до пред'явлення ним позову до суду, не пред'являлись.
Згідно з п.1.6. договору-доручення Е-01/06 від 14.03.2006 р. за розміщення облігацій відповідач оплачує позивачу комісійну винагороду протягом 2-х банківських днів з дня отримання емітентом оплати, в тому числі часткової, відповідно до договорів купівлі-продажу цінних паперів, тобто, обов'язок зі сплати комісійної винагороди у відповідача виникає з дня отримання ним оплати відповідно до договорів купівлі-продажу цінних паперів і цей обов'язок він повинен виконати у строк протягом 2-х банківських днів з дня отримання оплати.
Згідно з п.2.2. договору купівлі-продажу цінних паперів № ЦПД-524/о.2,3/1; А-21/07а від 17.07.2007 р., укладеному відповідно до договору-доручення Е01/06, по якому позивачем вважає, у відповідача є заборгованість зі сплати комісійної винагороди, ціна договору підлягає обов'язковому перерахуванню на поточний рахунок продавця (відповідача) до 30.10.2009 р. Оскільки грошових коштів по вказаному договору від покупця облігацій на рахунок відповідача не надходило, а строк виконання покупцем облігацій своїх зобов'язань з оплати відповідачу вартості облігацій (ціни договору) ще не настав, то у відповідача не настав строк оплати комісійної винагороди позивачу згідно з договором доручення Е01/06, а, отже, немає прострочення виконання зобов'язань з боку відповідача перед позивачем.
Судова колегія звертає увагу також на той факт, що у матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія правочину про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № ЦПД-524/о.2,3/1; А-21/07а від 17.07.2007 р., з якого вбачається, що 24.12.2007 р. відповідач та Краснова М. К. дійшли згоди припинити договір купівлі-продажу цінних паперів № ЦПД-524/о.2,3/1; А-21/07а від 17.07.2007 р.
Відповідачем надано також підписану головним бухгалтером відповідача довідку № 616 від 27.03.2009 р. про те, що на розрахунковий рахунок відповідача не надходили кошти по договорах купівлі-продажу цінних паперів № А-28/07а від 22.10.2007 р. та № А-29/07а від 22.10.2007 р. З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до умов договору-доручення Е01/06 строк виконання зобов'язання зі сплати комісійної винагороди по зазначених договорах у відповідача не настав, а тому з боку відповідача немає прострочення виконання зобов'язань по цих договорах.
Суд не бере до уваги заперечення позивача з приводу того, що надані відповідачем довідки про ненадходження грошових коштів на його рахунки не може бути належним доказом, враховуючи зацікавленість відповідача у вирішенні спору, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Позивачем не надано суду доказів, які б спростовували обставини щодо ненадходження коштів на поточний рахунок відповідача, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення та на підтвердження яких відповідачем були надані відповідні довідки.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Судом першої інстанції встановлено, що вимог про сплату комісійної винагороди за договором-доручення Е-03/05 позивач відповідачу, до пред'явлення позову до суду, не пред'являв.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності порушень відповідачем взятих на себе зобов'язань з виплати позивачу комісійної винагороди за договорами-доручення Е-03/05 та Е-01/06 та відсутності заборгованості перед позивачем щодо виплати комісійної винагороди за договорами-доручення Е-03/05 та Е-01/06.
Відповідно до ч.2 ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Згідно ч.ч.1, 2 ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Судом першої інстанції повно та всебічно встановлено обставини справи, що мали значення для справи та підлягали з'ясуванню, дано належну оцінку усім доказам, що були надані сторонами та містяться у матеріалах справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності підтверджуються доказами, що були досліджені в судовому засіданні.
Отже, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування, передбачені ст.104 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 101, 103-106 ГПК України, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 р. у справі № 33/74 без змін.
2. Матеріали справи № 33/74 повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді