01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.06.2009 № 44/114
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
за участю секретаря судового засідання: Терещенко Я.О.
представників сторін:
позивача: Годованок О.В. (дов. від 22.12.08 № 03/1716);
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська продовольча компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2009
у справі № 44/114 (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська продовольча компанія"
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення суми,
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.09 в позові відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 7 “Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 № 532, відшкодування витрат пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 36397, 58 грн. витрат за зберігання матеріальних цінностей
Скарга мотивована тим, що відповідач ухиляється від відшкодування витрат за здійснене товариством відповідальне зберігання. В апеляційній скарзі зазначено, що працівниками Держкомрезерву неодноразово здійснювалися перевірки щодо дотримання всіх істотних умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву з боку ТОВ “Черкаська продовольча компанія”. За результатами вказаних перевірок складалися акти, які підписувалися сторонами.
Державний комітет України з державного матеріального резерву в судове засідання, яке відбулося 17.06.09, повноважних представників не направив. Однак, його було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали Київського апеляційного господарського суду про відкладення розгляду справи від 03.06.09, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ст. 8 Закону України “Про державний матеріальний резерв” поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.
Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 5 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв”).
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.02 № 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” Державному комітету з державного матеріального резерву необхідно спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством (п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.02 № 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву”).
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання (ч. 3 ст. 937 Цивільного кодексу України.)
Частиною 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
До того ж, на момент розміщення матеріальних цінностей діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі. Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі відомості на матеріальні цінності, які накопичувалися в мобілізаційному резерві на Черкаському м'ясокомбінаті (Черкаський м'ясокомбінат був перейменований в Акціонерне товариство “Черкасим'ясо”, а з 07.06.96 на підставі договору купівлі-продажу майно АТ “Черкасим'ясо” було продано ТОВ “Черкаська продовольча компанія”), на території позивача розташований склад де знаходяться на зберіганні матеріальні цінності, а саме: жерсть біла - 150 т., припой ПОС-40 - 2300 кг, ящик із гофрокартона - 100000 кв.м..
На території Товариства за роки зберігання проводилися перевірки наявності, якісного стану умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву та складалися акти від 15.03.00, від 07.06.01, від 14.05.08, на підставі яких істотного порушення зберігання матеріальних цінностей не виявлено.
За роки зберігання позивач поніс значні витрати, які пов'язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Черкаська продовольча компанія” звернулося з позовом про стягнення з відповідача 264398 грн. 21 коп. витрат на зберігання матеріальних цінностей мобрезерву. Заявою від 27.03.09 № 03/429 позивачем було уточнено позовні вимоги з урахуванням строку позовної давності
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові по відшкодуванню витрат на зберігання матеріальних цінностей мобрезерву, оскільки між сторонами не укладалось договору зберігання.
Проаналізувавши залучені до матеріалів справи докази, колегія суддів вважає, що сторони перебували в договірних відносинах, оскільки їх поведінка засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається встановлення фіксованої плати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідача, то можна зробити висновок, що позивач зберігав перелічені цінності на безоплатній основі.
У відповідності до ч. 3 ст. 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 14.11.08 № 03/1484 про сплату коштів, які були витрачені на зберігання матеріальних цінностей. Вимога позивача залишена без реагування, відповідач не відшкодував позивачу витрати, пов'язані із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.
З огляду на зазначене вище суд приходить до висновку, що позивач, виконував взяте на себе зобов'язання щодо зберігання матеріальних цінностей по 15.05.08, зберігав цінності державного резерву за рахунок власних коштів, тобто поніс витрати на їх утримання та зберігання.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Черкаська продовольча компанія” є цілісним майновим комплексом, тобто нарахування орендної плати за землю здійснюється на всю територію, на якій розташовані будівлі і споруди.
З відомості про пункти зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву видно, що загальна площа складу де зберігаються матеріальні цінності Державного комітету України з державного матеріального резерву складає 300 кв.м.
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що на підставі податкових декларацій орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2006-2008 роки та платіжних доручень про перерахування коштів за оренду землі, сума орендної плати за складське приміщення де зберігаються матеріальні цінності складає 1455, 00 грн.
Крім вказаної вище суми в витрати по зберіганню матеріальних цінностей, заявлені до відшкодування, позивачем включена заробітна плата комірника за період з 19.02.06 по 15.05.08, яка документально підтверджена та складає 34942, 58 грн.
Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36397, 58 грн. (34942, 58 + 1455, 00).
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.09 у справі №44/114 підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаська продовольча компанія” задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.09 у справі №44/114 скасувати.
3. Позовні вимоги задовольнити.
4. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, місто Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 00034016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаська продовольча компанія” (18008, місто Черкаси, вул. Смілянська, 122/1, код ЄДРПОУ 24350064) 36397 грн. (тридцять шість тисяч триста дев'яносто сім) грн. 58 коп. витрат, 545 (п'ятсот сорок п'ять) грн. 96 коп. державного мита, в тому числі за подання апеляційної скарги, та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
5. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.
24.06.09 (відправлено)