01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.06.2009 № 47/153
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Розман С.Ю. (за довір.),
від відповідача -Підліснюк В.Ю. (за довір.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Мінітранс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.04.2009
у справі № 47/153 (суддя
за позовом Мале приватне підприємство "Мінітранс"
до ТОВ "Хелльманн Східна Європа"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 6475,40 грн.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 6 475.40 грн. заборгованості за здійснене перевезення вантажу згідно Заявки № 02/22/10 від 23.10.2008.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2009 р. у справі № 47/153 в позові відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до Київського апеляційного господарського суду. В поданій апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального права, у справі прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування власної позиції апелянт вказує на помилковість висновків господарського суду та зазначає про обґрунтованість заявлених позовних вимог, з огляду на положення ст.533 ЦК України, якою передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи те, що грошове зобов'язання сторонами в договорі було визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті (2000 євро), а відповідачем проведений остаточний розрахунок за договором із простроченням платежу в грудні 2008 р., коли курс гривні до євро був значно вищий ніж на дату, визначену сторонами для проведення розрахунку (30.11.2008 р.), позивач вважає правомірними заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 6 475.40 грн. курсової різниці, з огляду на допущене відповідачем прострочення платежів.
Відповідач проти поданої апеляційної скарги заперечує, вважає її доводи необґрунтованими, а тому просить залишити її без задоволення. Оскаржуване рішення вважає законним, тому просить залишити його без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків та правомірно відмовив в позові, враховуючи наступне.
Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що 09.10.2008 між позивачем - МПП «Мінітранс», як експедитором, та відповідачем - ТОВ «Хелльманн Східна Європа», як замовником, було укладено Договір транспортного експедирування, відповідно до умов якого експедитор зобов'язався за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (п. 1.1), вартість послуг, строки їх оплати, вид валюти та спосіб платежу обумовлюються в одноразовій заявці (п. 3.1), підставою для здійснення оплати є відповідний рахунок експедитора, акт виконаних робіт, підписаний сторонами договору і скріплений їх печатками, та належно оформлені товаро-транспортні документи, передбачені законодавством (п. 3.2).
23.10.2008 між позивачем та відповідачем була погоджена заявка-замовлення № 02/22/10 до Договору 09.10.2008 на здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом: Хайтербак, Німеччина - Київ, столичне шосе, 100, склад УВК, строк доставки якого 30.10.2008 - 03.11.2008, вартість перевезення - 2000 євро, включаючи оформлення ТИР, умови оплати: протягом 10 днів після отримання оригіналів документів.
Згідно Акту № РГ-0000402 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.11.2008, укладеного повноважними представниками позивача та відповідача, підписи яких посвідчено печатками сторін, відповідачем було виконано перевезення обумовлене рахунком № ГС-0000402 від 11.11.2008, а саме: міжнародні транспортні послуги по маршруту: Німеччина-Чоп (Україна) вартістю 13 440,00 грн., транспортно-екпедиційні послуги по маршруту м.м.Чоп-Київ вартістю 1060,00 грн., а загалом на суму 14712, 00 грн. (з ПДВ).
На адресу відповідача 18.11.2008 позивачем було надіслано Акт № РГ-0000402 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.11.2008 на суму 14 712,00 грн., міжнародна товаро-транспортна накладна та рахунок-фактура № ГС-0000402 від 11.11.2008 на суму 14 712,00 грн., які отримано відповідачем 20.11.2008, і згідно умов заявки - замовлення № 02/22/10 підлягали оплаті у десятиденний термін, тобто у строк до 30.11.2008.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем було здійснено оплату за надані послуги з перевезення згідно заявки - замовлення № 02/22/10 в сумі 14 712,00 грн. на підставі рахунку-фактури №ГС-0000402 від 11.11.2008 на суму 14712,00 грн. (еквівалент 2000 євро станом на 11.11.2008), із простроченням платежів : 17.12.2008 - в сумі 10 000,00 грн., 18.12.2008 - в сумі 4 712,00 грн.
Оскільки оплата була здійснена відповідачем із запізненням, замість проведення її в строк до 30.11.2008, кошти були перераховані 17-18 грудня 2008 р., коли еквівалент 2000 євро у гривні складав значно більшу суму 21 187,40 грн. (а не перераховану - 14712,00 грн.), позивач вважає правомірним стягнення з відповідача різницю в сумі 6 475,40 грн. як недоплату за надані послуги.
Отже, спір між сторонами виник з приводу правомірності стягнення з відповідача 6 475.40 грн. - курсової різниці вартості отриманих послуг в зв'язку із зміною офіційного курсу валюти (розрахунок в якій було встановлено сторонами в договорі), а також враховуючи допущене відповідачем прострочення платежу.
З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2008 позивачем на адресу відповідача було направлено письмову претензію № 12/04, відповідно до якої позивач просив відповідача перерахувати вартість здійсненого перевезення згідно заявки-замовлення № 02/22/10, а саме суму в розмірі 21 187,40 грн., що станом на 17.12.2008 складала еквівалент 2000,00 євро за курсом НБУ. Разом з претензією № 12/04 від 17.12.2008 позивач надіслав відповідачу рахунок-фактуру від 17.12.2008 № ГС-0000460 на суму 21 187,40 грн. за здійснене перевезення згідно заявки-замовлення №02/22/10.
Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
На виконання пункту 3.1 укладеного між сторонами Договору, сторонами було погоджено заявку-замовлення № 02/22/10 на перевезення, відповідно до якої вартість перевезення, яке позивач мав здійснити за замовленням відповідача, була визначена сторонами у розмірі 2000,00 євро, а оплата здійсненого позивачем перевезення мала бути здійснена відповідачем протягом 10 днів після отримання оригіналів наступних документів: рахунку експедитора, акту виконаних робіт, підписаний сторонами договору і скріплений їх печатками, та належно оформлені товаро-транспортні документи, передбачені законодавством.
Як було з'ясовано господарським судом під час розгляду спору, позивачем 18.11.2009 було надіслано відповідачу для оплати вказані вище документи, в яких позивачем було зазначено суму для оплати вартості здійсненого перевезення у гривневому еквіваленті - в розмірі 14 712,00 грн. (з ПДВ), які були отримані відповідачем 20.11.2008, що сторонами по справі не заперечувалось.
Отже, оскільки відповідачем оригінали документів, які були підставою для оплати здійсненого позивачем перевезення отримані 20.11.2008, відповідач повинен був оплатити вартість здійсненого позивачем перевезення, зазначену позивачем у Акті № РГ-0000402 здачі-прийняття робіт (надання послуг) - протягом 10 днів після отримання оригіналів документів, тобто до 30.11.2008 включно. Але відповідачем оплата в сумі 14 712,00 грн. була здійснена із запізненням, 17.12.2008 та 18.12.2008. Відповідно заборгованість перед позивачем в сумі 14 712,00 грн. по Акту № РГ-0000402 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.11.2008 була погашена відповідачем повністю, але з простроченням виконання свого обов'язку по оплаті.
Враховуючи те, що позивачем була визначена самостійно вартість перевезення по заявці-замовленню № 02/22/10 в сумі 14 712,00 грн., яка була сплачена відповідачем (але з простроченням), колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача зобов'язання перед позивачем по оплаті 21 187,40 грн. за рахунком-фактурою від 17.12.2008 № ГС-0000460.
Доводи позивача про стягнення суми у розмірі 6 475,40 грн., яка є різницею між 21 187,40 грн. (з ПДВ) та 14 712.00 грн., і є сумою недоплачених відповідачем коштів за здійснене позивачем перевезення, оплата за яке має бути здійснена по рахунку-фактурі від 17.12.2008 № ГС-0000460 на суму 21 187,40 грн., що є еквівалентом 2000,00 євро станом на 17-18.12.2008, колегією визнаються неправомірними з огляду на те, що відповідачем були виконання договірні зобов'язання, та розрахунок з позивачем було проведено згідно наданих позивачем документів - Акту № РГ-0000402 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.11.2008 та рахунку - фактури № ГС-0000402 від 11.11.2008 на суму у гривневому еквіваленті - 14 712.00 грн.
Крім того, сторонами під час укладення договору не було передбачено такого виду майнової відповідальності замовника як сплата курсової різниці валют за допущене прострочення виконання грошового зобов'язання.
Натомість судова колегія вважає за необхідне роз'яснити позивачу про наявність в нього права вимоги стягнення з відповідача відповідних штрафних санкцій, передбачених умовами укладеного між сторонами договору чи нормами ЦК України, в зв'язку із допущенним відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив в позові. Оскаржуване рішення суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки апелянтом висновків суду не спростовано, належних доказів у відповідності до вимог ст.ст.33-34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, тому апеляційна скарга визнається необгрунтованою, і задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Мінітранс» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м.Києва від 14.04.2009 р. у справі № 47/153 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 47/153 повернути до Господарьского суду м.Києва.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя
Судді