01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.06.2009 № 51/121
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Островича С.Е.
суддів: Гарник Л.Л.
Скрипка І.М.
при секретарі: Семеняк Т.В.
За участю представників:
від позивача - Воронін С.В. - Голова правління-президент ЗАТ „Горлиця” (витяг з протоколу чергових загальних зборів акціонерів ЗАТ „Горлиця” № 9 від 09.04.2008 року )
від відповідача -не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ Авіакомпанія "Горлиця"
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.04.2009
у справі № 51/121 (суддя Пригунова А.Б.)
за позовом ЗАТ Авіакомпанія "Горлиця"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнес Інвест"
про визнання недійсною частини п.6.3 договору № 11/01-07 від 11.01.2007 р.
Закрите акціонерне товариство „Авіакомпанія „Горлиця” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтербізнес Інвест” про визнання недійсною частини п.6.3 договору № 11/01-07 оренди нежилих приміщень від 11.01.2007 року, а саме щодо надання відповідачу права на здійснення перебудови, перепланування об'єкту оренди без згоди позивача та про внесення змін у договір № 11/01-07 оренди нежилих приміщень від 11.01.2007 року шляхом виключення з п. 6.3 положення, яке передбачає право відповідача на здійснення перебудови та перепланування об'єкту оренди без згоди позивача.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.04.2009 року у справі № 51/121 в задоволенні позову Закритого акціонерного товариства „Авіакомпанія „Горлиця” відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач через Господарський суд м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.04.2009 року у справі № 51/121, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, висновки викладені у рішенні суду, не відповідають дійсним обставинам справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2009 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 11.06.2009 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року у справі № 51/121 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 11.06.2009 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України та без участі представників відповідача.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарським судом м.Києва встановлено, що 11.01.2007 року між Закритим акціонерним товариством „Авіакомпанія „Горлиця” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Інтербізнес Інвест” був укладений договір оренди нежилих приміщень № 11/01-07, відповідно до якого позивач передав в тимчасове платне користування (оренду) відповідачу нежилі приміщення, які розташовані в будинку за адресою: 02160, м. Київ, пр. Возз'єднання, 15, а саме: приміщення для розміщення офісу на 2-му поверсі площею 56,5 кв.м. та приміщення - місця загального користування на 2-му поверсі площею 69,0 кв.м.
Зазначений факт підтверджується актом здачі - приймання - нежилих приміщень від 11.01.2007 року (копія знаходиться у матеріалах справи).
Відповідно до п. 3.1 Договору, строк його дії становить 2 роки 11 місяців з 11.01.2007 року до 11.12.2009 року.
Розділом 6 договору узгоджені права та обов'язки відповідача. Так, згідно п. 6.3 договору до прав, наданих відповідачу за договором належить здійснення за власний рахунок поліпшення, перебудову, перепланування та капітальний ремонт стану приміщень, що орендуються, без письмового дозволу позивача.
Спір у справі виник внаслідок того, що п. 6.3 Договору, на думку позивача, суперечить актам цивільного законодавства, оскільки, по - перше, порядок здійснення перепланування та перебудови об'єкту оренди не є предметом врегулювання цивільного права та не може бути встановлений сторонами у договірному порядку, а по - друге, порушує публічний порядок, оскільки безпідставно та законодавчо необґрунтовано встановлює договірний механізм здійснення перепланування та перебудови об'єкту оренди, який за своєю формою та змістом є альтернативним механізму здійснення таких дій, який в імперативній формі встановлений актами чинного законодавства України.
Проаналізувавши зміст спірного договору, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками він є договором оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 Господарського кодексу України, укладання господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися в спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладання договорів, встановленого ст. 181 Господарського кодексу України.
Оскільки договір є видом правочину, для його укладання та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх вимог, які визначені у ст. 203 Цивільного кодексу України.
Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає загальні правові підстави визнання правочину недійсним, які відповідно до частини першої зазначеної норми права безпосередньо пов'язані з дотриманням у момент вчинення правочину вимог, передбачених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мити необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу положень ст. 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства відноситься свобода договору. Відповідно до положень ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Згідно норм ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони на власний розсуд погодили редакцію п. 6.3 Договору, відповідно до якої згода позивача на здійснення відповідачем за власний рахунок поліпшення, перебудову, перепланування та капітальний ремонт об'єкту оренди не носить обов'язкового характеру.
Разом з тим, суд першої інстанції зауважує, що як до подання позову, так і в процесі розгляду справи позивач не заперечував того, що його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі.
Крім того, п. 4 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. Будь - яких обмежень, щодо застосування зазначеного Закону України в тексті Договору сторонами не передбачено.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.
Зазначена норма права має диспозитивний характер, в силу якої орендар має право не погоджувати з орендодавцем здійснення реконструкції, технічного переоснащення, поліпшення орендованого майна, якщо ці обставини узгоджено сторонами на власний розсуд в договорі.
Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вищевикладені обставини свідчать про те, що договір оренди № 11/01-07 від 11.01.07 року укладений за наявністю правових підстав, оспорюваний пункт якого не порушував прав сторін, був направлений на виникнення правових наслідків, зокрема, здійснення відповідачем за власний рахунок поліпшення, перебудову, перепланування та капітальний ремонт стану приміщень без письмового дозволу позивача.
Таким чином, зважаючи на те, що сторонами на власний розсуд визначенні умови її. 6.3 Договору, які не суперечать приписам ст. 23 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, беручи до уваги те, що волевиявлення позивача при узгодженні редакції п. 6.3 договору було вільним та відповідало його внутрішній волі, а саме надання згоди щодо здійснення відповідачем за власний рахунок поліпшення, перебудову, перепланування та капітальний ремонт об'єкту оренди без письмового дозволу орендодавця, суд дійшов висновку, що зміст спірного пункту договору не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Нормативно обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається, зокрема, на ст. 23, ст.ст. 24-301 Закону України „Про будівництво та забудову територій”.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищевикладена позиція позивача не може бути прийнята до уваги, оскільки нормативно - правовим актом, що регулює будівництво об'єктів містобудування є Закон України „Про планування та забудову територій”, який, в свою чергу, встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.
Таким чином, зважаючи на те, що дія вказаного нормативно - правового акту не поширюється на орендні правовідносини між сторонами, які виникли за договором № 11/01-07 від 11.01.2007 року, беручи до уваги те, що позивач безпідставно на власний розсуд тлумачить ст.ст. 24-301 Закону України „Про планування та забудову територій” змінюючи назву нормативно-правового акту, суд першої інстанції вірно встановив, що зазначений Закон України не може бути покладено в основу нормативного обґрунтування позовних вимог.
Правила забудови м. Києва, затверджені рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 року № 11/2587 - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих умов і обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.
Редакція п. 10.1 зазначених Правил станом на 17.01.2005 року, на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, лише регулює порядок отримання дозволу на реконструкцію, реставрацію та капітальний ремонт об'єктів (частини споруди, будівлі), перепланування квартир та інших вбудовано-прибудованих приміщень, та не є імперативною нормою для суб'єктів господарювання, які мають намір укласти договір оренди нежилих приміщень, погодивши в ньому умови виконання орендарем поліпшення об'єкту оренди.
Зі змісту наведеної норми права вбачається, що вона має обов'язків характер лише по відношенню до замовника та компетентних органів державної влади, які мають певні владні повноваження у правовідносинах, визначених у вказаному нормативно - правовому акті.
Посилання позивача на Закон України „Про архітектурну діяльність” суд першої інстанції вірно вважає необґрунтованим, оскільки він визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності та, зокрема, координує дії учасників розроблення всіх складових частин проектів з планування забудови і благоустрою територій, будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту) будівель і споруд, а не поліпшення, перебудову, перепланування та капітальний ремонт нежилих приміщень.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, зазначена норма права визначає наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, котрі є серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні інтереси.
Зважаючи на те, що укладений між сторонами договір оренди не підпадає під дію ст. 228 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що він не порушує публічний порядок, а саме - конституційні права, свободи громадян та засади правопорядку в суспільстві, а тому відсутні підстави вважати його нікчемним.
Враховуючи зазначені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсною частини пункту 6.3 договору оренди нежилих приміщень № 11/01-07 від 11.01.2007 року, а саме щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю „Інтербізнес Інвест” права на здійснення перебудови, перепланування об'єкту оренди без згоди позивача.
Щодо заявлених позовних вимог про внесення змін у договір оренди нежилих приміщень № 11/01-07 від 11.01.2007 року шляхом виключення з п. 6.3 Договору положення, яке передбачає право відповідача на здійснення перебудови та перепланування об'єкту оренди без згоди позивача суд першої інстанції відзначає наступне.
Відповідно до п. 8.10 Договору, усі уточнення, доповнення та зміни до договору вносяться сторонами за згодою сторін шляхом підписання додаткових угод, що є невід'ємними частинами договору.
07.10.2008 року позивач звернувся до відповідача з листом № 198/01-08, відповідно до якого пропонував внести зміни до договору оренди № 11/01-07 від 11.01.2007 року, зокрема до п. 6.3 Договору, шляхом укладення додаткової угоди № 3 від 22.10.2008 року, примірник якої було направлено на адресу відповідача в якості додатку до зазначеного листа.
Проте нормативного обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач не навів.
Статтею 652 Цивільного кодексу України передбачена можливість зміни договору у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Враховуючи приписи зазначеної норми права, беручи до уваги те, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами істотних змін обставин, якими він керувався при укладанні договору оренди, зокрема, узгодженні умов спірного пункту Договору, зважаючи на те, що зміни обставин в ході виконання відповідачем умов п. 6.3 Договору могли бути передбачені позивачем з огляду на норми чинного законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині несення змін до п. 6.3 договору оренди.
Колегія суддів погоджується з посиланням апелянта на те, що абзац 9 сторінки 4 рішення не містить жодних зв'язків зі справою № 51/121, однак це не може бути підставою для скасування рішення в цілому.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на повне скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року у справі № 51/121 у зв'язку з тим, що судом при прийнятті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог було акцентовано увагу на тих аспектах правовідносин позивача та відповідача, що виникли у зв'язку з Договором, але не є предметом спору та не мають відношення до суті спору, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, скільки спростовуються матеріалами справи.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства і організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивачем не доведено суду, порушення яких саме його прав і охоронюваних законом інтересів мало місце з боку відповідача.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є невмотивованими, оскільки з рішення Господарського суду м. Києва від 17.04.2009 року вбачається, що суд надав оцінку всім матеріалам, наявним у справі, з дотриманням процесуальних норм, про що зазначив у рішенні.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року по справі № 51/121 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства „Авіакомпанія „Горлиця”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Авіакомпанія „Горлиця” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року у справі № 51/121 залишити без змін.
Матеріали справи № 51/121 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя Острович С.Е.
Судді Гарник Л.Л.
Скрипка І.М.