Справа № 199/483/14-ц
(2/199/1160/14)
Іменем України
28 травня 2014 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Подорець О.Б.,
при секретарі Голубніченко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У січні 2014 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог зазначивши, що у листопаді 2010 року ОСОБА_1 продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2. За рахунок отриманих від продажу квартири грошових коштів та власних накопичень позивачка вирішила придбати квартиру АДРЕСА_3, яка на той момент належала ОСОБА_4 Оскільки позивачка хворіє та має другу групу інвалідності, їй фізично важко було безпосередньо оформлювати право власності на придбане майно, тому вона оформила на свого сина ОСОБА_2 довіреність на вчинення таких дій від її імені, довіривши також вчинити правочин, для чого передала йому грошові кошти у розмірі 26000 доларів США на придбання вказаної квартири. Крім того до оформлення правочину позивачка на прохання ОСОБА_2 подарувала останньому належну їй на праві власності 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 та оформила на нього заповіт, за що ОСОБА_2 пообіцяв утримувати позивача та доглядати за нею довічно. Оскільки між ними були довірливими відносини то договір доручення та договір довічного утримання у письмовій формі не укладалися, розписка на отримання ОСОБА_2 грошових коштів на придбання квартири не складалася.
Після придбання 12.11.2010 ОСОБА_2 за дорученням від ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 та реєстрації права власності, правовстановлюючих документів на квартиру ОСОБА_2 позивачу не передав. Однак ОСОБА_2 придбав квартиру та зареєстрував її на своє ім'я. ОСОБА_1 домовлялася придбати у ОСОБА_4 квартиру за суму, еквівалентну 26000 доларів США, а згідно договору купівлі-продажу квартири від 12.11.2010 ОСОБА_2 витратив на придбання квартири лише 41200 грн., а суму, що залишилася присвоїв собі.
14.12.2010 ОСОБА_1, не маючи іншого житла, зареєструвала своє місце проживання за адресою придбаної квартири АДРЕСА_3 та, вважаючи цю квартиру своєю власністю, здійснила у ній ремонт за власні кошти і почала проживати в ній та сплачувати відповідні комунальні послуги.
Таким чином, враховуючи, що згідно домовленості між попередньою власницею квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_1, покупцем спірної квартири виступала саме ОСОБА_1; квартира придбавалася виключно за рахунок власних коштів ОСОБА_1 і для її власних потреб; після придбання квартири, не маючи будь-якого іншого житла, саме ОСОБА_1 проживала у ній, зареєструвавши нове місце проживання у встановленому порядку, здійснила у квартирі ремонт за власні кошти і сплачувала всі відповідні комунальні послуги; ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність і грошові кошти в розмірі договірної вартості квартири саме з метою придбання такої квартири і її оформлення на ОСОБА_1; на момент придбання квартири ОСОБА_2 ніде не працював, власних доходів, накопичень та засобів до існування не мав і був на повному утриманні ОСОБА_1, мав іншу квартиру, де був зареєстрований і проживав як до придбання квартири по АДРЕСА_3, так і після цього; придбаваючи квартиру в ОСОБА_4 та оформлюючи її на себе, ОСОБА_2 діяв всупереч домовленостей між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про умови такого правочину в частині особи покупця, на шкоду інтересам ОСОБА_1 як довірителя та всупереч отриманого від неї доручення, тому позивачка просить визнати договір удаваним у частині покупця, оскільки вчинений ним з метою приховання реального покупця даної квартири ОСОБА_1
Згодом стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погіршилися, оскільки останній не бажав влаштовуватися на роботу, відмовився ставати на облік у центрі зайнятості, бажаючи залишитися на повному утриманні ОСОБА_1
У жовтні 2011 року ОСОБА_2, перебуваючи у скрутному фінансовому становищі, продав свою квартиру АДРЕСА_4 за суму, еквівалентну 17000 доларів США, що нижче її ринкової вартості, і почав жити разом з ОСОБА_1 у її квартирі на АДРЕСА_3. Проте отримані від продажу гроші у нього швидко закінчувалися. На тлі постійних суперечок з ОСОБА_1 щодо необхідності влаштуватися на роботу, ОСОБА_2 у 2012 році забрав свої речі і виїхав з квартири у невідомому напрямку, після чого перестав відповідати на телефонні дзвінки родичів.
06.06.2013 року ОСОБА_2 без відома ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_3 своєму близькому знайомому, відповідачу ОСОБА_3, за 134500 гри., що значно нижче її ринкової вартості. При цьому оцінка вартості квартири була проведена без її огляду, тобто оцінювач не врахував дійсного стану квартири. ОСОБА_3 також не оглядав квартиру як до, так і після її придбання, що частково пояснює занижену вартість продажу квартири. Іншим поясненням низької ціни квартири є домовленість між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про продаж квартири без відома прописаної у ній ОСОБА_1 з наступним її виселенням у судовому порядку новим власником квартири. Таким чином зниження ціни продажу такої квартири покривалося її невідомим для покупця станом і його майбутніми витратами, пов'язаними з виселенням ОСОБА_1 з даного помешкання у судовому порядку.
Разом із тим, враховуючи, що укладений ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири від 12.11.2010 є удаваним у частині покупця, і дійсним покупцем даної квартири за таким договором та її власником на момент продажу квартири на користь ОСОБА_3 є ОСОБА_1, слід дійти висновку, що в результаті укладення договору купівлі-продажу від 06.06.2013 квартира АДРЕСА_3 вибула із законного володіння ОСОБА_1 поза її волею, а ОСОБА_3 заволодів даною квартирою без відповідної правової підстави, тобто незаконно.
Оскільки доказів того, що на момент придбання квартири ОСОБА_3 знав чи міг знати про відсутність у ОСОБА_2 права її відчужувати, ОСОБА_3 слід вважати добросовісним набувачем такої квартири.
Таким чином зазначена квартира підлягає витребуванню від ОСОБА_3 і поверненню законному власнику ОСОБА_1
Разом з тим як про продаж даної квартири ОСОБА_3 так і про оформлення у 2010 році ОСОБА_2 права власності на квартиру на себе, ОСОБА_1 стало відомо лише у вересні 2013 року, коли вона отримала направлену їй судом на виконання вимог статті 127 ЦПК України копію позову ОСОБА_3 про зняття з реєстрації та виселення з квартири у зв'язку з її придбанням. Водночас іншого житла ОСОБА_1 не має, а єдине її джерело існування - пенсія за інвалідністю, тому після зняття її з реєстрації та виселення з займаної квартири вона залишиться на вулиці без визначеного місця проживання і не буде мати можливості зареєструвати інше місце проживання у встановленому порядку, а також залишиться без засобів до існування, оскільки пенсія виплачується лише за зареєстрованим місцем проживання особи. На підставі викладеного позивачка просить визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений 12.11.2010 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований у реєстрі за №2632, удаваним із моменту його
укладення в частині покупця ОСОБА_2; визнати ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладеним 12.11.2010, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрованим у реєстрі за № 2632; витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 належну їй квартиру АДРЕСА_3.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, про слухання справи повідомлена належним чином.
Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав позов, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, повідомлений належним чином через оголошення у пресі.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином, про причини не явки суд не повідомив.
Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_7 позов не визнав у повному обсязі, пояснивши, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем. Крім того, позивач не могла не знати про оформлення квартири на ОСОБА_2, оскільки реєструвалася в квартири зі згоди власника, всі рахунки на сплату комунальних послуг було відкрито на ім'я ОСОБА_2
В судове засідання 28 травня 2014 року ані сторони, ані їх представники не з'явилися, повідомлені належним чином. Оскільки всі представники сторін по справі надали свої пояснення з приводу заявлених позовних вимог, надали пояснення при дослідженні письмових матеріалів справи, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи за відсутності не з'явившихся учасників процесу.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу 28 травня 2014 року не здійснюється.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа у випадку порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, принцип чого закріплений ст. 3 ЦПК України.
Відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи лише в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Обов'язок доказування статтею 60 ЦПК України покладено на сторону, яка посилається на доказувані обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_1.
13 серпня 2010 року ОСОБА_1 надала довіреність, посвідчену державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрована в реєстрі під №4-2198, якою уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатися всім її майном.
12 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі під № 2632, відповідно до якого ОСОБА_4 передає у власність Покупцю, а Покупець ОСОБА_2 приймає квартиру АДРЕСА_3.
06 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі під № 82, відповідно до якого Продавець ОСОБА_2 передає у власність Покупцю ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3.
Відповідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_3.
Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦП України за договором купівлі-продажу одна сторона (провадевець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Відповідно до частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Отже, захист прав особи, яка вважає себе власником майна можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Суд не може погодитися з посиланнями представника позивача на те, що позивач ОСОБА_1 в силу поганого стану здоров'я та інвалідності не могла укласти договір купівлі-продажу спірної квартири, оскільки саме 12 листопада 2010 року було здійснено два правочини - продаж квартири АДРЕСА_2, яка належала на праві власності ОСОБА_1 та придбання квартири АДРЕСА_3. Обидва правочини посвідчував приватний нотаріус Дніпропетровського МНО ОСОБА_5 При цьому при відчуженні квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 була присутньою та засвідчувала свою згоду власноручним підписом. Крім того, видана ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 довіреність не містить посилання на придбання квартири саме на ім'я ОСОБА_1
Суд також ставиться критично до посилань представника позивача ОСОБА_6 щодо того, що позивач ОСОБА_1 з 2010 року не знала на кого зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3, оскільки вона могла бути зареєстрованою в квартирі лише за згоди її власника, а також сплачувала комунальні послуги по рахункам, які було відкрито на ім'я ОСОБА_2
Таким чином, представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
З урахуванням результату розгляду справи та відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.Б.Подорець