Головуючий у 1 інстанції - Лагутін А.А.
Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.
17 червня 2014 року справа №812/2988/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Яманко В.Г., Васильєвої І.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 р. у справі № 812/2988/14 (головуючий І інстанції Лагутін А.А.) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРИСАР-АГРО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 32662,92 грн.,-
28 квітня 2014 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грисар-Агро», у якому просило стягнути з відповідача несплачену адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2013 році у розмірі 32565,22 грн. та пеню за прострочення терміну сплати санкції у розмірі 97,70 грн., а всього - 32662,92 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, позивач просив скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач обґрунтував скаргу тим, що з вини відповідача не виконані вимоги чинного законодавства, щодо додержання встановленого нормативу та створення робочих місць для інвалідів, що обумовлює притягнення його до відповідальності за невиконання вимог чинного законодавства.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Грисар-Агро» зареєстровано в якості юридичної особи 14 грудня 2004 року (а.с.12-13).
Згідно довідки про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 23.08.2013 року №2697, Товариство з обмеженою відповідальністю «Грисар-Агро» зареєстровано в Луганському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 23 серпня 2013 року за №44/233/97.(а.с.34)
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік від 26.02.2014 року у відповідача у 2013 році повинно було працювати 1 штатний працівник-інвалід, на робочому місці створеному відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», проте в звіті зазначено, що фактично у 2013 році не був працевлаштований жодний інвалід. Середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 32565,22 грн., що підтверджується розрахунком суми позову (а.с. 6).
Зазначений звіт було подано відповідачем до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 14 березня 2014 року за вхідним номером 5159.
Адміністративно-господарська санкція та відсутність працевлаштування інваліда визначені позивачем самостійно у розрахунку суми позову(а.с.6).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом 2013 року з моменту реєстрації у відділені Фонду щомісячно з моменту реєстрації в Луганському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів подавались звіти щодо наявності вакансій для інвалідів за формою № 3-ПН у 2013 році, а саме в матеріалах справи містяться звіти за період з вересня 2013 року по січень 2014 року (а.с.14-23, 36-40)
Згідно довідки Новопсковського районного центру зайнятості № 22/7-1267 від 18.04.2014 року відповідачем у 2013 році щомісячно надавались звіти щодо наявності вакансій для інвалідів у 2013 році за формою № 3-ПН. Також зазначено, що протягом 2013 року на підприємство не видавались направлення для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з тим, що за місцем розташування підприємства осіб з обмеженими фізичними можливостями не зареєстровано (а.с. 35).
Відповідно до матеріалів справи позивачем нарахована сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню інвалідів становить 32565,22 грн.. Також, позивачем у відповідності до п.4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70, відповідачу була нарахована пеня в розмірі 97,70 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є правомірність нарахування позивачем сум адміністративно-господарських санкції та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжиті передбачені чинним законодавством певні заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Колегія суддів з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1-3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, передбачає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тобто, вказаними нормами визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЄК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Тобто, законодавство України пов'язує виконання підприємствами, організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання, з якими рекомендаціями медико-соціальної експертизи та індивідуальною програмою реабілітації може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування, що спростовує посилання позивача в апеляційній скарзі на надання звітів, без наявності вакансій для інвалідів.
Відповідно до ч.4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності покладений обов'язок з щомісячного подання центрам зайнятості у повному обсязі даних про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, за приписами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів, не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені робочі місця, а покладається обов'язок інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів. Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не є безспірною ознакою наявності відповідальності підприємства, яка могла настати лише у випадку, не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем з моменту реєстрації в відділені Фонду соціального захисту інвалідів з серпня по грудень 2013 року надавались щомісячно звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі для інвалідів.
Вищенаведені обставини сторонами у справі не заперечуються та не спростовуються.
Тобто, відповідач належним чином інформував Центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребує у направленні йому Центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Колегія суддів не приймає посилання позивача в апеляційній скарзі на не подання відповідачем звітів кожного місяця з початку року, з наступних підстав.
Згідно ч. 7 та 9 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п. 1, 2 та 4 Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, Порядок визначає процедуру реєстрації підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).
Роботодавці реєструються у відділеннях Фонду за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців.
Датою реєстрації роботодавця у відділенні Фонду вважається дата подання ним документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, а у разі надсилання їх поштою - дата на поштовому штемпелі.
Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
З аналізу зазначених норм вбачається, що подання звітів форми № 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі для інвалідів з інформацією про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів подаються роботодавцем після відповідної реєстрації в відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
Вимогами законодавства не передбачено подання звітів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів до відповідної реєстрації у відділені Фонду, відповідно до матеріалів справи відповідачем звіти подавалось кожного місяця після реєстрації, що спростовує посилання апелянта.
Колегія суддів з рахуванням викладеного приходить до висновку, що відповідач про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів звітувало міському центру зайнятості по формі 3-ПН, тобто, виділило робочі місця для працевлаштування інвалідів. Позивач та центр зайнятості інвалідів для працевлаштування не направляли та відповідач не відмовляв у працевлаштуванні інвалідам за направленням центру зайнятості.
Отже, відповідач у 2013 році вжив достатніх та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Згідно ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Тобто, відповідно до ст. 20 цього Закону саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання встановленого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Зазначеною статтею встановлено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Заявлені до стягнення суми є адміністративно-господарськими санкціями, а тому на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, а тому підставою для їх сплати є наявність складу правопорушення.
Стосовно вимог позивача про стягнення пені, колегія судів зазначає, що відсутність факту сплати адміністративно-господарських санкцій через необґрунтованість їх стягнення обумовлює відсутність об'єкту обчислення пені, що доводить передчасність та безпідставність її пред'явлення.
З огляду на викладене, оскільки відповідач вимоги закону щодо створення робочих місць для інвалідів виконав та враховуючи принципи та підстави застосування адміністративно-господарських санкцій, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вина відповідача у невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів у 2013 році відсутня, тому і застосування адміністративно - господарських санкцій до відповідача є безпідставним.
Крім того, зазначений висновок підтверджено постановою Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13 та постановою Верховного Суду України від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, які відповідно до ч.1 статті 244-2 КАС України, є обов'язковими для застосування всіма судами України.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін постанови суду першої інстанції, відмови в задоволенні апеляційної скарги.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 р. у справі № 812/2988/14 залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 р. у справі № 812/2988/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Е.Г. Казначеєв
Судді: В.Г. Яманко
І.А.Васильєва