Справа № 412/2722/13-ц
23 квітня 2013 року м. Краснодон
Краснодонський міськрайонний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Рімашевської О.В., при секретарі Сєріковій Н.М.
за участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Краснодона цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи Реєстраційної служби Краснодонського МРУЮ, про визнання права власності на 1/2 частину будинку як частку в спільній сумісній власності подружжя -
Позивач звернулась з позовом до суду, в обґрунтування якого вказала, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 24.02.2001 року по 10.09.2010 року. Під час перебування у шлюбі сторони придбали житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. При розірванні шлюбу угоди про поділ спільного майна сторонами досягнуто не було. Оскільки при придбанні будинку всі документи були оформлені на відповідача, позивач просить суд виділити їй долю у спірному майні подружжя та визнати за нею право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1
Позивач в судовому засіданні підтримала заявлені вимоги. Пояснила, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох малолітніх дітей; діти проживають з відповідачем; з неї на користь відповідача стягнуті аліменти на утримання дітей, але вона їх не платить, оскільки не має роботи. Вказала, що спірний будинок реконструювався під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі; вона приймала участь у проведенні ремонту будинку, витрачала кошти, які заробляла, на ремонт будинку. Вважає, що цей будинок є об»єктом спільної сумісної власності сторін. Вказала. що після розірвання шлюбу вона пішла від відповідача, узявши лише особисті речі; в теперішній час вона вдруге одружена, але власного житла не має. Вказала, що проживати у спірному будинку вона не буде..
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав. Вказав, що будинок фактично відбудовувався ним та за його кошти, оскільки позивач перебувала у стані вагітності та соціальній відпустці по догляду за дітьми, заробітку не мала. Вказав, що після розлучення діти проживають з ним; позивач жодної суми на утримання дітей протягом тривалого часу не виплачує, за що притягувалась до кримінальної відповідальності. Вважає, що діти також мають право на частку будинку, у зв»язку з чим позивачу може належати не більше як 1/4 частина будинку, права на яку також необхідно передати відповідачу в рахунок сплати заборгованості по аліментним виплатам, яка виникла у позивача. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи - Реєстраційної служби Краснодонського МРУЮ, надав суду заяву, в якій не заперечує проти задоволення позову та просить розглянути справу за його відсутності.
Вислухавши пояснення сторін, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши надані докази вимог і заперечень по суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.15 ЦПК України розгляд даної справи належить до компетенції суду.
Згідно вимог ч.3,4 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з копією свідоцтва про одруження, сторони з 24.02.2001 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.8). Рішенням суду від 31.08.2010 року, яке набуло чинності 10.09.2010 року, шлюб між сторонами було розірвано (а.с.9)
Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей 2001 та 2002 років народження (а.с.10). Із дослідженого в судовому засіданні розпорядження Краснодонської райдержадміністрації, місце проживання малолітніх дітей визначено з відповідачем за адресою: АДРЕСА_1. Факт проживання двох малолітніх дітей з відповідачем також підтверджений актом від 11.08.2012 року, складеним депутатом Сімейкинської селищної ради (а.с.28). Факт проживання дітей з відповідачем позивачем не оспорюється.
Із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.09.2006 року вбачається, що на підставі рішення виконкому Сімей кінської селищної ради від 29.12.2005 року № 71/1, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1(а.с.26).
Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 315007 від 28.09.2006 року зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.26, 22-25)
Ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України та ч. 3 ст. 368 ЦК України (2003р.) передбачено, що спільною сумісною власністю є майно, придбане подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором. Ч. 2 ст. 60 СК України передбачає, що кожна річ, придбана за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідач не оспорює того, що будинок був набутий ним в період перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем. Посилання відповідача на те, що фактично будинок відбудовувався за його кошти, оскільки позивач не працювала у зв»язку з народженням дітей, суд оцінює критично, оскільки вони суперечать змісту ч. 1 ст. 60 СК України.
Враховуючи, що спірний будинок був сторонами набутий в період перебування в зареєстрованому шлюбі, а також, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1ст.61 СК України), суд дійшов висновку, що спірний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, чоловік, дружина мають право на розподіл майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
П. 19-25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначений порядок розділу майна, яке є спільним майном подружжя. Так в п. 22 вказаної Постанови зазначено, що Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК ( 2947-14 ) та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Із п. 23 Постанови вбачається, що Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. П. 25 Постанови передбачає, що Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК ( 2947-14 ) щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отриманнягрошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК ( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Суд приймає до уваги, що позивачем не заявлялись вимоги щодо стягнення з відповідача матеріальної компенсації її частки в спільній сумісній власності подружжя; сторони відмовились від проведення експертизи з метою визначення вартості спірного майна, також сторони відмовились від проведення будівельної експертизи з метою поділу спірного нерухомого майна в натурі, тому суд вважає необхідним виділити позивачу ідеальну долю в спільній сумісній власності подружжя, залишивши спірний будинок в спільній частковій власності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, в разі розподілу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, як що інше не визначено домовленістю між сторонами або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вони отримують, недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування.
Вирішуючи питання про частку майна, яка має належати позивачу, як її частку в спільній сумісній власності подружжя, суд приймає до уваги те, що з відповідачем в спірному будинку проживають двоє малолітніх дітей, батьками яких є сторони. За рішенням суду позивач зобов»язана сплачувати аліменти на утримання дітей. Але позивач тривалий час не виконує свої зобов»язання по матеріальному утриманню дітей, заборгованість по аліментам за період з 05.04.2011 року по 31.03.2013 року складає 17841,28 грн., що підтверджується довідкою ВДВС від 23.04.2013 року №7707 (а.с.30). Тобто діти позивача не отримують від неї матеріального утримання, необхідного для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку. Також суд приймає до уваги пояснення позивача в тій частині, що вона не має наміру фактично проживати в спірному будинку, оскільки це неможливо через створення кожним із сторін іншої родини.
Враховуючи зазначене, на підставі ч. 3 ст. 70 СК України, суд вважає необхідним відійти від принципу рівності часток кожного із подружжя в спільному сумісному майні та, враховуючи інтереси дітей, збільшити частку відповідача у спільному майні подружжя, визнавши за позивачем право на 1/3 частину спірного будинку.
Твердження відповідача про те, що за малолітніми дітьми також має бути визнане право на частки спірного будинку, суд оцінює критично, оскільки це не передбачено діючим законодавством. Вимоги відповідача позбавити позивача її права на частку в спільній сумісній власності подружжя в рахунок погашення заборгованості по аліментам судом також до уваги не приймаються, оскільки відносяться до компетенції Державної виконавчої служби.
На підставі наведеного, враховуючи, що будинок АДРЕСА_1, був набутий відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем, будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, судом зроблений висновок про необхідність збільшення частки відповідача у спільному майні подружжя для захисту інтересів малолітніх дітей, суд вважає необхідним визнати за позивачем право власності на 1\3 частину житлового будинку АДРЕСА_1, як частку в спільному майні подружжя.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.60,62,69-71,74 СК України, ст.358 ЦК України, ст.ст.10, 11,60,61,88 212-215Цивільного процесуального кодексу України, ст.. 7 ЗУ «Про судовий збір», Постановою Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинку як частку в спільній сумісній власності подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 (одну третю) частину житлового будинку АДРЕСА_1, як на частку в спільній сумісній власності подружжя.
Повний текст рішення складений 28 квітня 2013 року.
На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Луганської області про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, через Краснодонський міськрайонний суд.
Головуючий: О.В. Рімашевська