Справа № 371/344/14-ц Головуючий у І інстанції Рудик Ю.В.
Провадження № 22-ц/780/3844/14 Доповідач у 2 інстанції Даценко
Категорія 1 12.06.2014
Іменем України
12 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Даценко Л.М.,
суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,
при секретарі Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області, третя особа ОСОБА_1 про визнання права власності на рухоме майно,
встановила:
У березні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 лютого 2010 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого він придбав у відповідача за 2000 грн. причіп до легкового автомобіля НОМЕР_1.
На підтвердження укладеного договору купівлі-продажу сторони склали письмовий договір, а відповідач надав розписку про отримання коштів. Крім того, ОСОБА_3 видав йому довіреність на право розпорядженням причепом.
26 лютого 2014 року державний виконавець ВДВС Миронівського РУЮ у Київській області наклав арешт на належний йому причіп та заборонив його використовувати, у зв'язку з чим позивач просить визнати за ним право власності на зазначений причіп та виключити його з акту опису і арешту майна. Позов заявив з підстав, передбачених ст. ст. 15, 16, 316, 321, 328 ЦК України.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на спірний причіп та виключено його з акту опису й арешту майна.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що суд не взяв до уваги те, що укладений 20.02.2010 року між сторонами договір купівлі-продажу спірного причепа в простій письмовій формі є неукладеним правочином і відповідно не створює жодних прав та обов'язків для сторін цього правочину і не може слугувати правовою підставою для визнання за позивачем права власності на нього в судовому порядку.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте, зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Так, задовольняючи позові вимоги, суд виходив з того, що 20 лютого 2010 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу причепу марки ПВА У 5 д. н. НОМЕР_3, тому позивач володіє ним на законній підставі і на даний час він позбавлений права розпоряджатися придбаним майном та належним чином перереєструвати його.
Однак, з такими висновками суду повністю погодитись не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконаче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 27.06.2008 року ОСОБА_3 є власником причепа до автомобіля НОМЕР_2.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 лютого 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 причеп до легкового автомобіля НОМЕР_3, який належить йому на праві власності, а ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 2000 грн.
Встановлено, що згідно акту опису й арешту майна від 26.02.2014 року, складеного державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції Київської області, описано і накладено арешт на причіп ПВАУ5 державний номер НОМЕР_4 при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження про стягнення із ОСОБА_3 заборгованості.
За правилами пунктів 1, 2 та 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371 цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.
Власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції (крім транспортних засобів, зареєстрованих до набрання чинності цим Порядком) та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Виходячи з наведеного, договір купівлі-продажу спірного причепа підлягає державній реєстрації в органах ДАІ і є вчиненим з моменту такої реєстрації, а фактичне виконання умов договору сторонами не є підтвердженням переходу права власності на нього.
З урахуванням наведеного, оскільки позивач не здійснив процедуру державної реєстрації (перереєстрації) та зняття з обліку спірного причепа протягом десяти діб після його придбання відповідно до вимог вищезазначеного Порядку, то договір купівлі-продажу спірного причепа не є укладений між сторонами в установленому порядку, а фактичне виконання умов договору не є підтвердженням переходу до позивача права власності на нього.
За таких обставин, оскільки до позивача не перейшло право власності на спірний причеп в установленому порядку, то суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про задоволення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, позивачем не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 07 травня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області, третя особа ОСОБА_1 про визнання права власності на рухоме майно відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді