Справа № 377/148/14-ц Головуючий у І інстанції Теремецька Н.Ф.
Провадження № 22-ц/780/3269/14 Доповідач у 2 інстанції Кашперська
Категорія 24 10.06.2014
Іменем України
10 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Бевзюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -
У лютому 2014 року позивач ПАТ «СК «Країна» звернувся до суду із позовом про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу. Заявлені вимоги мотивував тим, що 12 березня 2012 року у м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода із участю ОСОБА_1, який керував автомобілем ВАЗ 21113, д.н.з. НОМЕР_2, та ОСОБА_2, водія автомобіля Nissan д.н.з. НОМЕР_1, постановою Дніпровського районного суду м. Києва встановлено вину ОСОБА_1 в скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди. В зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «СК «Країна», ОСОБА_2 звернувся до позивача з заявою про відшкодування матеріального збитку, розмір якого склав 19657,44 грн.; з урахуванням франшизи 500 грн. дану суму було перераховано потерпілому. Оскільки ОСОБА_1 не було повідомлено страховика про настання страхового випадку, останній має право регресної вимоги до ОСОБА_1 Просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Країна» суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 19157,44 грн.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 28 березня 2014 року позов ПАТ «СК «Країна» задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Країна» суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 19157,44 грн. та судові витрати.
Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи позов ПАТ «СК «Країна» про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, суд першої інстанції виходив із того, що водій забезпеченого транспортного засобу - автомобіля ВАЗ 21113, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1, який був учасником дорожньо-транспортної пригоди, не повідомив ПАТ «СК «Країна» як страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, про настання страхового випадку в передбачений законом строк, а тому на користь позивача із нього підлягає стягненню виплачене страхове відшкодування в порядку регресу.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_1 12 березня 2012 року о 11:30, керуючи автомобілем ВАЗ 21113, д.н.з. НОМЕР_2 по Броварському проспекту в м. Києві, не обрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Nissan д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2, чим порушив вимоги п.п. 13.1, 12.1 Правил дорожнього руху України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні ушкодження.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення.
Автомобіль ВАЗ 21113, д.н.з. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1, застрахований за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АА/7766377 у ПАТ «СК «Країна». Строк дії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АА/7766377 був визначений з 00 годин 22 листопада 2011 року по 21 листопада 2012 року включно.
13 березня 2012 року ОСОБА_3, який є власником автомобіля Nissan д.н.з. НОМЕР_1, що зазнав механічних пошкоджень в результаті дорожньо-транспортної пригоди під керуванням ОСОБА_2, звернувся із заявою про страхове відшкодування (повідомлення про страховий випадок від потерпілої особи) до ПАТ «СК «Країна», а 02 липня 2012 року водій автомобіля Nissan д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до ПАТ «СК «Країна».
Відповідно до звіту від 17 липня 2012 року № 1021 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу (сертифікат № 13037/12 від 29 лютого 2012 року), вартість матеріального збитку, завданого через пошкодження майна у результаті його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді, становить 19657,44 грн.
Згідно страхового акта від 20 серпня 2012 року № 14-56/22914/3.2.29, за страховим випадком, що стався 12 березня 2012 року, визначено суму страхового відшкодування за страховим полісом серії АА/7766377 у розмірі 19157,44 грн., яке було виплачено ПАТ «СК «Країна» потерпілому ОСОБА_2 згідно платіжного доручення від 13 вересня 2012 року № 572.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. ст. 6, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п.п. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на день настання страхового випадку, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.
Відповідно до абзацу «ґ» п.п. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на день настання страхового випадку, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Однак із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» змін у ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було розширено перелік обов'язків учасників дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди був викладений уже в п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Проте відповідні зміни до абзацу «ґ» п.п. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів ст. 33 зазначеного Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди, внесені не були.
Дана неузгодженість була предметом розгляду Верховного суду України, який у постанові від 12 лютого 2014 року дав роз'яснення, які полягають у наступному.
Виходячи із аналізу ст. ст. 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції від 18 вересня 2011 року по 08 січня 2012 року, у зв'язку із внесеними до цього закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання дорожньо-транспортної пригоди.
Неузгодженість нумерації підпунктів п. 33.1 ст. 33 та підпунктів п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування», не може обмежувати встановлене ст. 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.
В судовому засіданні беззаперечно встановлено і в апеляційній скарзі не заперечується, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку не повідомив страховика ПАТ «СК «Країна» про настання страхового випадку та доказів поважності причин такого неповідомлення протягом трьох робочих днів під час розгляду справи не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач виконав умови підпункту 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та вжив заходів з метою запобігання та зменшення подальшої шкоди, та те, що п.п. 38.1.1 не передбачає права страховика подати регресний позов до особи, яка не повідомила страхову компанію про настання дорожньо-транспортної пригоди, а лише зобов'язує осіб, причетних до неї, вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди, вимогам закону не відповідають та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що оцінку збитків, завданих транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, має бути надано судовим експертом, а не оцінювачем, прізвище якого в даному випадку відсутнє в Державному реєстрі атестованих судових експертів, а тому визначений розмір матеріальних збитків є неправильним.
Відповідно до ст. ст. 3, 4, 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), зокрема положеннями (національними стандартами) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиками та іншими нормативно-правовими актами, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.
Професійна оціночна діяльність - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Оціночна діяльність може здійснюватися у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом; визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.
Обов'язковість проведення оцінки збитків в даному випадку встановлюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме п. 22.1 ст. 22, відповідно до якого у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, в розрізі ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювати шкоду мають право оцінювачі, що підтверджується також ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якої, ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, даним законом передбачений однаковий підхід до правомочності дії аварійного комісара, оцінювача та експерта. Таким чином, ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить лише термін «оцінена шкода», проте ст. 30 чітко зазначає, що оцінювач має право визначати витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу.
Крім того, ст. 8 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» містить перелік обмежень щодо проведення оцінки майна і складання звіту з оцінки, але не містить прямої заборони для оцінки шкоди, завданої власнику пошкодженого транспортного засобу.
Посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України як обґрунтування своїх заперечень не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у своєму листі «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» № 758-0-2-08-19 від 26 грудня 2008 року, Міністерство юстиції України чітко зазначає, що листи міністерств не встановлюють норм права і мають лише інформаційний характер. Право на роз'яснення законодавства, яке закріплено в положенні про Міністерство юстиції України, не є правом нормотворення.
В своїй діяльності оцінювач має керуватись Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.
Згідно п. 1.3 Методики, її вимоги є обов'язковими для всіх суб'єктів оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин. Відповідно до п.п. «д», «е» п. 1.4 Методики, вона застосовується з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ. П. 4.4 Методики містить вимоги до звіту, яким наданий висновок відповідає.
Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи знаходиться посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ № 6220-ПК від 09 червня 2011 року, видане Фондом державного майна України та Українською комерційною школою, та у 2013 році, на підтвердження чого отримав Посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ № 4669-ПК від 10 червня 2013 року, видане Фондом державного майна України та Міжнародним інститутом бізнесу, що відповідає ст. 15 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Дані доводи були предметом розгляду суду першої інстанції у запереченні відповідача та їм дано судом належну оцінку.
Не можна погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що при огляді транспортного засобу позивач порушив права відповідача, не повідомивши його про дату та час огляду транспортного засобу.
Відповідно до п. 5.2 Методики, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку. Таким чином, згідно вказаної Методики, виклик заінтересованих осіб обумовлений певною потребою і не є обов'язковим.
Колегія суддів звертає увагу, що сам розмір шкоди, спричинений потерпілому ОСОБА_2 та визначений у звіті, апелянтом не спростовано, клопотань про призначення експертизи з метою з'ясування розміру цієї шкоди ним заявлено не було.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагєєв В.О.
Яворський М.А.