Справа № 1008/7566/12 Головуючий у І інстанції Медведєв К.В.
Провадження № 22-ц/780/3002/14 Доповідач у 2 інстанції Яворський
Категорія 56 06.06.2014
Іменем України
03 червня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,
при секретарі: Бевзюк М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва,-
У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просив у відповідності до норм ст.ст. 391, 376 ЦК України усунути йому перешкоди у користуванні сараєм, що знаходиться по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідачку знести самочинно збудовану будівлю на земельній ділянці, що перебуває у їх спільному сумісному користування та привести дану земельну ділянку у попередній стан, судові витрати покласти на відповідача.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що йому із ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності будинок за вищезазначеною адресою. Позивачу належить у порядку спадкування за законом 1/3 вказаного будинку та споруди, які знаходяться у загальному користуванні. Вказане підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно на ім'я його покійного брата, ОСОБА_3 та встановлено рішенням Васильківського міськрайонного суду від 11.04.2007 р. у справі № 2-274/07.
Житловий будинок та господарські споруди розташовані на земельній ділянці, яка належить їм з відповідачем на праві власності в рівних частинах, що підтверджується рішенням Васильківського міськрайонного суду від 01.04.2010 р. у справі № 2-802/10.
Земельна ділянка не виділялася в окреме землеволодіння, однак на даний час відповідач одноосібно, без його згоди, як співвласника будинку та земельної ділянки, в порушення засад добросусідства використовує належне їм спільне майно на свій розсуд та самочинно вчиняє протиправні дії відносно цього майна на його вимоги припинити вказані неправомірні дій на реагує, тому він просив у судовому порядку захистити вказане право.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що судом не вирішено ряд питань, обов'язковість вирішення яких передбачено ст.214 ЦПК України, тому рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін виходячи з таких підстав.
Судом першої інстанції при розгляд справи встановлено, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Саливонківська сільрада Васильківського району Київської області, Васильківський районний відділ земельних ресурсів, Сквирська районна державна нотаріальна контора Київської області, Васильківське бюро технічної інвентарізації про визнання права на спадщину та виділення частки в натурі, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа Саливонківська сільрада Васильківського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно частково задоволено позов ОСОБА_1, визнано за ним право власності в порядку спадкування на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1, 1/3 частину земельних ділянок для будівництва та ведення особистого селянського господарства, виділено в користування ОСОБА_1 кімнату 1-3 пл. 11,8 кв.м. в даному будинку, виділено в користування ОСОБА_5 кімнату 1-2 пл. 17,8 кв.м. в даному будинку, інші приміщення в будинку (1-1, 1-4), а також сарай, вбиральню, огорожу залишено в загальному користуванні співвласників. Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні виділеним йому приміщенням та приміщенням загального користування.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 листопада 2007 року ОСОБА_1 належить 1/3 частина домоволодіння за адресою АДРЕСА_1.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2010 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Саливонківська сільрада Васильківського району Київської області, Васильківський районний відділ земельних ресурсів, Сквирська державна нотаріальна контора Київської області, Васильківське бюро технічної інвентаризації про визнання права на земельні ділянки, визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1.
Вказані обставини встановлені рішення апеляційного суду Київської області при розгляді цивільної справи №2-19/12 ( провадження №22ц-780/3326/13) від 13 серпня 2013 року та відповідно до вимог ст. 61 ч.2 ЦПК України та повторному доведення не підлягають.
Крім того при розгляді вказаної справи судом першої інстанції встановлено, що зазначене рішення суду як підстава для реєстрації права власності на земельну ділянку позивачем не реалізовано і позивач не зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку у відповідних органах реєстрації .
НЕ надано позивачем доказів того що вказана земельна ділянка між позивачем та відповідачкою ділилися в натурі на місцевості і кожному із них виділялася конкретний розмір земельної ділянки
Вирішуючи вказаний спір суд першої інстанції мотивував відмову у задоволенні позову тим, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження порушеного його права , а також те, що саме у вказаний позивачем спосіб дане порушення може бути усунено.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності ((спільна сумісна власність).
Згідно з ч. 2 ст. 89 ЗК України у спільній сумісній власності пребувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.
Частиною 2 ст. 120 ЗК України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля, споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Судами встановлено, що позивач та відповідач є співвласниками жилого будинку №38 по вул. Білоцерківській, в с. Саливонки Васильківського району Київської області. У власності позивача перебуває 1/3 частина вказаного будинку.
Згідно до витягу з технічного паспорта на вказаний житловий будинок домоволодіння складається з житлового будинку - позначеного під літерою А, площею 65 м.2 1965 року побудови, сараю під літерою - Б, площею 23.2 м.2, 1965 року побудови, вбиральні під літ. Т, та огорожі (а.с. 42).
З відповіді інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області від 21 червня 2012 року вбачається, проте, що відповідачка у вказаній справі ОСОБА_2 на земельній ділянці що перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 побудувала самочинно, без отримання вихідних даних та оформлення документ ів, що дають право на виконання будівельних робіт літню кухню. За вказані дії ОСОБА_2 притягнута до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 96 КУАП .
Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 ЦК України.
За положеннями частини 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельні ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до пункту 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України" знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов'язання особи, яка, маючи дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (частина сьома статті 376 ЦК).
Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.
Згідно з пунктом 24 зазначеної постанови, знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.
Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.
Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.
Погодження забудовника на перебудову при розгляді справи про знесення самочинного будівництва за можливості перебудови, якщо це підтверджено, є підставою для відмови в позові лише тоді, коли рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання здійснити перебудову не виконано не з вини забудовника, про що державним виконавцем складено відповідний акт.
Як встановлено судом і позивач у відповідачка є співвласниками земельної ділянки на якій відповідачкою здійснено самочинне будівництво літньої кухні, між вказаними співвласниками не проведено поділ земельної ділянки в натурі, і в разі проведення такого та виділення тієї частини земельної ділянки у власність відповідачки, остання матиме можливість у відповідності до вимог ст. 376 ч.5 ЦК України визнати за собою право важності на вказану будівлю, при відсутності порушень прав інших осіб .
Крім того позивачем не надано доказів того, що вказане порушення не може бути усунено іншим способом крім то як знесення всієї будівлі, а не її перебудови, тому колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апелянта такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313,314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: М.А.Яворський
судді: Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагєєв