"27" травня 2014 р. м. Київ К/9991/36970/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Кошіля В.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2012 року по справі № 2а-2502/12/2670 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 25 січня 2012 року №1238/А/17-218 про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку; зобов'язано ДПІ у Солом'янському районі м. Києва видати позивачу свідоцтво платника єдиного податку на підставі заяви від 16 січня 2012 року.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 16 січня 2012 року позивачем подано до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, в якій, відповідно до вимог п.3 Порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 грудня 2011 року №1675, поряд з іншими відомостями вказано види господарської діяльності, обрані позивачем, згідно з КВЕД ДК 009:2005.
Рішенням від 25 січня 2012 року №1238/А/17-218 ДПІ у Солом'янському районі міста Києва відмовила позивачу в частині застосування спрощеної системи оподаткування при здійсненні торгівлі ювелірними виробами, мотивувавши рішення з посиланням на норми пп.291.5.1 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України. Зокрема, відповідач послався на те, що вищезазначеною нормою встановлено, що не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ототожнення дорогоцінного металу з виробами з нього для цілей державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, не може застосовуватися для класифікації видів підприємницької діяльності, оскільки для такої класифікації Податковим кодексом України прямо передбачено застосування КВЕД.
Разом з тим, Вищий адміністративний суд України не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу 4 пункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України (чинний з 1 січня 2012 року по 1 липня 2012 року відповідно до Законів України №4014-VI та № 4834-VI) не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Поняття «видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння» у Податковому кодексі України не визначено.
Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» дорогоцінними металами є золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).
Поняття виробу з дорогоцінного металу наведе в Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю дорогоцінних металів, вставок дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали та вставки дорогоцінного каміння, затвердженій наказом Міністерства фінансів України № 244 від 20 жовтня 1999 року.
Згідно з пунктом 1.5 вказаної Інструкції виробом з дорогоцінного металу є будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів - золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту.
Таким чином, спеціальний Закон у галузі контролю за операціями з цінними металами відносить ювелірні вироби до дорогоцінних металів та, відповідно, торгівлю ювелірними виробами - до торгівлі дорогоцінними металами.
За таких обставин, з часу набрання чинності (1 січня 2012 року) Законом України №4014-VI та до часу набрання чинності (1 липня 2012 року) Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24 травня 2012 року № 4834-VI, яким було внесено зміни до абзацу 4 пункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, особи, які здійснювали торгівлю ювелірними виробами не мали правових підстав для перебування на спрощеній системі оподаткування.
Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище мотивів.
Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2012 року по даній справі.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити.
Скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2012 року по справі № 2а-2502/12/2670.
Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКошіль В.В.
підписРибченко А.О.