Суддя Верховного Суду України Ярема А.Г., розглянувши 5 липня 2006 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2005 року та апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу і відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з відповідною розпискою у вересні 2004 року він дав у борг відповідачу кошти в сумі 3 750 грн., які останній зобов'язався повернути.
Відповідач зобов'язання не виконав і борг не повернув, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на його користь борг у сумі 3 750 грн. і на відшкодування моральної шкоди 1 700 грн.
Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2005 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на окрсить ОСОБА_2 борг в сумі 3 750 грн. та на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.
Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2006 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди змінено: відмовлено в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, в іншій частині рішення залишено без змін.
У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи, і невідповідність висновків обставинам справи та ставить питання про скасування судових рішень.
У відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язання щодо повернення боргу не виконав і достатніх доказів на безгрошовість розписки суду не надав, а тому взяті за договором позики кошти повинен повернути позивачу.
Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини витікають з договору позики, яким відшкодування моральної шкоди не передбачено.
За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.
Із наданих разом з касаційною скаргою копій оскаржуваних судових рішень випадків неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що відповідно до ч. 4 ст. 328 ЦПК України є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обгрунтованості касаційної скарги, не вбачається.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись ст. 328 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу і відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2005 року та апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2006 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.